1.5. Організаційна й ідеологічна підготовка Стрілецького руху

Паралельно з ідеологічною підготовкою та пропагандою самостійницько-стрілецької думки - йшла безперервна виховно-військова праця всередині багатьох таємних військових гуртків, що почали в тому часі основуватись при різних організаціях, головно Січах та Соколах, та серед студентської і середньошкільної молоді.

Для планової військово-виховної і організаційної праці - засновано у Львові студентську стрілецьку організацію, якою керував окремий комітет, а на його голову вибрано Івана Чмолу.

До гурта осіб, що творили цю студентську стрілецьку групу належали: Василь Геник, Омелян Кучерішка, Іван Чмола, Іван Жила, Осип Навроцький, Богдан Гнатевич, Василь Дзіковський, Роман Дашкевич, Степан і Ярослав Індишевські, Дутчак, Юліян Охримович, Осип Квас, Василь Кучабський і інші²⁷.

Ця студентська стрілецька організація, що була центром підготови стрілецького руху у Львові, влаштовувала військові вправи та виховно-військові виклади, складала перші військові підручники та творила військову термінологію. Вона почала робити старання в справі легалізації українського мілітарного руху через затвердження владою статутів українських стрілецьких товариств. Був план, тим способом зробити дотеперішню малочисленну таємну організацію - організацією масовою, що обіймала б найширші кола молоді та легальним шляхом вела свою військово-підготовчу й ідейно-виховну роботу²⁸.

Зразком і прикладом були існуючі вже від 1910 року, добре зорганізовані польські "стрілецькі дружини", які існували на основі статуту, затвердженого владою та отримували від неї поважну допомогу, як дозвіл користуватися військовими стрільницями та іншими військовими угрупованнями. Їм давала військова влада для сталого вжитку кріси найновішої системи, військові шатра та інше устаткування²⁹.

Польські стрілецькі товариства (Огжелєц, Звйонзек Стжелєцкі) мали значний вплив на постання і дальшу працю українських стрілецьких організацій. Наставлені ідейно на боротьбу проти російського царату та маючи як свою мету здобуття незалежної Польщі - вони мали також ідейний вплив на кристалізацію української революційної та протиросійської ідеології³⁰.

Перспективи великих історичних подій стрясли свідомістю багатьох поневолених народів, які віддавна мріяли про свою державну незалежність та покладали великі надії на майбутній воєнний конфлікт. В першій мірі були це поляки, які почали ще в 1908 році організувати в Австрії свої перші таємні військові організації, що в 1910 р. стали масовими, легальними організаціями та вели свою роботу також на терені Східної Галичини. Про ґенезу тих організацій та їхні ідейні основи - пише їх творець, Ю.Пілсудський, між іншим, так: "Не зважаючи на великі жертви, зложені на жертвеннику національної справи, - цей революційний рух (1904-1905 рр.) проти гнобителя - дає надто скромні, як також невиразні результати і тому приходиться поволі до переконання, що тільки військові приготування, ведені систематично, дозволять нам в годині боротьби ставити чоло тій чи іншій займанницькій державі... Польське питання після 1863 року немилосердно викреслено. Не брали нас в рахунок у міжнародніх калькуляціях і комбінаціях. Військовий рух впроваджує знову польську проблему на европейську шахівницю. Тільки меч важить щось на терезах народів. Народ, що хотів би примкнути очі на цю очевидність, перекреслив би безповоротно своє майбутнє..."³¹.

Весною 1912 року мав Пілсудський виклад у домівці "Повітової Січі" у Львові, в якому він виявив свою давню мрію про повстання та збройну боротьбу проти російські військав. Дальше говорив він про конечну потребу військової підготови та приготування збройного виступу проти Московщини. Виклад зробив помітне враження на присутніх українських слухачів³².

Керовані Пілсудським польські мілітарні організації, які мали добре поставлений військовий вишкіл та широку ідеологічну пропагандну літературу під самостійницькими, протиросійськими кличами, причинилися не мало до покинення українцями байдужості та смирного вижидання подій. Особливо фахово військова та ідеологічна література польських стрілецьких організацій - була використана пізнішими українськими стрілецькими організаціями. Крім цього в підсвідомості української молоді ворушився живий мотив реакції на факт існування польських мілітарних організацій, мотив польсько-українського суперництва, який не дозволяв нам бути безборонними тоді, коли поляки почали на українських землях творити свою мілітарну силу та могли б загрозити нашим інтересам³³.

Надзвичайною заслугою згаданої студентської стрілецької організації під керівництвом І.Чмоли, було видавання першого українського військового, ідеологічного і фахового журналу "Відгуки". Всього вийшло в першім кварталі 1913 р. чотири числа. В цьому журналі вичерпно та зовсім ясно з'ясовано ідеологічні основи українського стрілецького руху, його програмові засади та основну мету. Є це майже єдине автентичне джерело пізнання тих ідей, що були покладені в самих початках, при створенні Українського Січового Стрілецтва. Ці ідеї незмінні та є основою національно-державного світогляду усіх трьох періодів стрілецької історії (Січові Стрільці До 1914 р., УСС та київські СС). Тому треба в цілості навести ті уступи із окремих статей "Відгуків", в яких найяскравіше виступають головні елементи стрілецької ідейної системи, а які мають документальну вартість при оцінці ролі Українського Січового Стрілецтва у наших визвольних змаганнях та для студій української політичної думки³⁴.

Увесь дальший розвиток українського стрілецького руху, а зокрема його історичних бойових формацій: УСС і СС - йшов по тій ідейній лінії, що була накреслена його молодечими основоположниками при його народженні³⁵.

Поставлена стрілецьким рухом мета – це власна держава.

Ідея самостійної української держави стала уже на кінець 1912 р. актуальною програмою нового стрілецького руху та поширювалася словом і друком серед мас молоді і всього громадянства. 3 хвилею заснування в березні 1913 р. першого стрілецького товариства стрілецький самостійницький рух пішов уже широко в народні маси. Постанови студентського конгресу, що відбувся у Львові в липні 1913 р., мали тільки пропагандивний, протиросійський характер. Не декларуючи постулату української держави, а проголошуючи тільки клич сепаратизму від Росії - резолюції цього конгресу були кроком назад у порівнянні із державницькими позиціями "Відгуків" та цілого тодішнього стрілецького руху.

1. Галущинський М. З Українськими Сiчовими Стрiльцями. Спомини з рокiв 1914–1915. – Львiв: Дiло, 1934. – с. 15.

2. Там само.

3. Стрiлецька Голгофа: Спроба антології / Упоряд., авт. вступ. ст. і прим. Т.Ю. Салига. – Львів: Каменяр, 1992. – с. 17.

4. Гiрняк Н. Органiзацiя i духовий рiст Українських Сiчових Стрiльцiв. – Фiладельфiя: Америка, 1955. – с. 278.

5. Там само.

6. Гордiєнко В. Українськi Сiчовi Стрiльцi. – Львiв, 1990. – с. 58.

7. Заброварний Б., Бернадський Б. Вклад Січових Стрільців у розвиток національної освіти на Волині / Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. Вип. 1. – Луцьк, 1995. – С.63-68.

8. Крип’якевич I., Гнаткевич Б., Стефанiв З. та iн. Iсторiя українського вiйська (вiд княжих часiв до 20-х рокiв ХХ ст.) / Упоряд. Б.Якимович. – 4-те вид., змiн. i доп. – Львiв: Свiт, 1992. – с. 169.

9. Там само.

10. Галущинський М. Вказ. праця. – с. 134.

11. Лазарович М. Українські Січові Стрільці: національно-політична та культурно-просвітницька діяльність. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – с. 190.

12. Литвин М., Науменко К. Українськi Сiчовi Стрiльцi. – К.: Знання, 1992. – с. 95.

13. Матейко Р., Мельничук Б. Воєнними дорогами синiв Галичини. УСС на Тернопiльщинi. – Тернопiль, 1991. – с. 163.

14. Там само.

15. Українськi Сiчовi Стрiльцi, 1914–1920 / За ред. Б. Гнаткевича та iн. – Репринтне вiдтворення з вид. 1935 р. – Львiв: Слово, 1991. – с. 471.

16. Лазарович М. Організація Українських Січових Стрільців // Тернопіль. – 1995. – № 4. – С. 61-64.

17. Там само.

18. Олена Степанів – Роман Дашкевич: Спогади і нариси / Упоряд. Г. Сварник, А. Фелонюк; Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАНУ. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009. – с. 115.

19. Там само.

20. Рiпецький С. Українське Сiчове Стрiлецтво. Визвольна iдея i збройний чин. – Нью-Йорк: Червона Калина, 1956. – с. 37.

21. Арсенич П. Сiчовi стрiльцi. – Iвано-Франкiвськ, 1990. – с. 153.

22. Там само.

23. Грушевський М. Новий перiод iсторiї України за роки вiд 1914 до 1919. – К.: Либiдь, 1992. – с. 34.

24. Рiпецький С. Вказ. праця. – с. 134.

25. Лазарович М. Літературно-видавнича діяльність Українських Січових Стрільців // Дзвін. – 2001. – №2. – С. 125-133.

26. Там само.

27. Литвин М., Науменко К. Українськi Сiчовi Стрiльцi. – К.: Знання, 1992. – с. 112.

28. Якимович Б. З iсторiї УСС // Пам’ятки України. – 1990. – № 1. – С. 58-63.

29. Українськi Сiчовi Стрiльцi, 1914–1920 / За ред. Б. Гнаткевича та iн. – Репринтне вiдтворення з вид. 1935 р. – Львiв: Слово, 1991. – с. 203.

30. Олена Степанів – Роман Дашкевич. Вказ. праця. – с. 134.

31. Там само.

32. Матейко Р., Мельничук Б. Воєнними дорогами синiв Галичини. УСС на Тернопiльщинi. – Тернопiль, 1991. – с. 26.

33. Лазарович М. Організація Українських Січових Стрільців // Тернопіль. – 1995. – № 4. – С. 61-64.

34. Там само.

35. Рiпецький С. Вказ. праця. – с. 134.

Розділ 2

Структура січових організацій напередодні І світової війни