1.3. Жіночі мілітарні організації

Українське жіноцтво виявило себе рішучим прихильником державницької ідеї та активним співтворцем українських військових організацій. Великі жіночі збори у Львові, що відбулись дня 14 грудня 1912 року, виказали повне зрозуміння політичної ситуації та після виголошених рефератів тодішньої провідниці українського жіноцтва в Галичині - Константини Малицької, на тему "Політичне положення під теперішню хвилю" та Олени Степанівни, майбутньої страшини УСС, на тему "Завдання жінки на випадок війни" - винесли дуже принципові та глибоко продумані політичні і організаційні резолюції. У 2-ій точці цих резолюцій постановлено: "Довірочні збори взивають загал жіноцтва в краю, щоб скрізь, куди сягають його впливи, ширило політичну свідомість у дусі резолюцій, ухвалених З'їздом українських нотаблів з 7. ХІІ., себто щоб звертало симпатії загалу мас на случай оружного конфлікту з Росією в сторону Австрії, як довго її інтереси згідні з інтересами українського народу і з його національним достоїнством"¹³.

Кінцева думка цієї резолюції є виразним висловом української незалежницької ідеї. Вона розв'язувала понад всякий сумнів ці суперечності української політичної думки того часу, що хиталась між австрофільським лоялізмом і самостійною українською національною ідеєю. В майбутнім виступі УСС проти Росії по стороні Австрії, зміст та ідея згаданої точки резолюцій зовсім влучно мотивували нашу політичну орієнтацію. А саме: Українці стають у майбутній війні на боці Австрії лиш як добровільні союзники у своїм, добре зрозумілім інтересі, і то не по всі часи та за всяку ціну, а тільки з виразним застереженням: "як довго інтереси Австрії є згідні з інтересами українського народу і з його національним достоїнством". Отже тільки власний інтерес та національна честь - повинні бути першою і основною спонукою і мотивом діяння кожного українця. А цим власним національним інтересом була в тім часі у програмі стрілецьких організацій тільки потреба боротьби за українську державність та приготування власних сил і засобів до цієї боротьби.

Виконуючи означені резолюції, українське жіноцтво переставило усю свою діяльність згідно з роллю жінки в часі війни. У зредагованій К.Малицькою відозві, оголошеній дня 28 грудня 1912 року, накликує Жіночий Організаційний Комітет українське жіноцтво до чуйності та готовості стрінути велику історичну хвилину, що рішатиме про долю українського народу. В цій відозві говориться: "Що-небудь принесе нам будучність, ми мусимо бути готові на кожну і найстрашнішу евентуальність. Послідні дні тривоги і непевності навчили нас, як мало ми всі приготовані до рокової хвилі, як слабими, несвідомими, нерішучими застала б вона широкі маси нашого народу. І тому, хоч на европейськім політичнім небосклоні дипломати вивісили білу хоругов миру, ми дальше стоїмо під знаком бойового клича... Ми ждемо такої рокової лискавки, що вкаже нам наш власний шлях, до власної поведе цiлі"¹⁴.

Вслід за тим, частина жіночої молоді вступила як рядовики до існуючих стрілецьких гуртків, із яких пізніше утворилась окрема жіноча чота під проводом Олени Степанівни при товаристві "Січові Стрільці ІІ" у Львові, - інші стали учасниками санітарних курсів, а управа жіночої організації приступила до великого діла - збірки матеріальних засобів для потреб стрілецького руху, щоб утворити сильну матеріальну базу для майбутньої визвольної боротьби, та щоб політичні несподіванки не заскочили нас неприготованими в останній хвилині.

Мало це бути обов'язком старшого громадянства, політичних та господарсько-кооперативних діячів - допомогти молоді вибудувати потрібні фінансові основи для здійснення її задумів. Але провід народу на жаль ще на півтора року перед формуванням перших сотень УСС-ів, в вересні 1914 року на фронт у Карпатах, - не виявив належного інтересу до справи підготовки організації збройної сили, якої вагу так глибоко тоді зрозуміло наше жіноцтво. Дня 18 лютого 1913 року появляється у львівських часописах друга знаменна відозва Комітету Жіночої Організації за підписом Константини Малицької, Олени Степанівни та шести інших видатних жінок зі Львова із зазивом до українського громадянства складати грошові датки на фонд "Потреби України"¹⁵.

Коли безпосередня загроза війни минула, тоді видав Комітет Жіночої Організації дня 20 березня 1913 року третю відозву, стверджуючи живий та щирий загальний відгук нашого громадянства на попередній заклик комітету. Фонд "Потреби України" перемінено на "Невгасаючий Фонд України". У цій відозві зазначалося: "Війна може бути або не бути, але потреби України є і будуть, і мусять бути, в міру, як рости буде розмах наших національних змагань. Але для скріплення цих наших змагань, не тільки в цій хвилині, а і в будучності, треба наготовити фонди заздалегідь... Нехай тридцятимільйоновий український народ повітає найближчу заповідь нової війни мільйоновим національним фондом. Мрії? Може покищо мрії. Але хто ніколи не пробував ламати кайданів, той рабом у кайданах і зогниє. Із зложених грошей ні сотик не буде витрачений на ніякі, хоч як пекучі потреби хвилі - вони виключно призначені на критичний час, коли український народ опиниться востаннє перед фатальним питанням: бути, чи не бути?.."¹⁶.

Велике почуття історичної відповідальності, глибоке розуміння становища українського народу, бойовий, революційний ентузіазм та непохитна віра в перемогу української справи, - що з такою силою б'ють із кожного слова наведених вище закликів українського жіноцтва - це один з найкращих документів його великої ролі в ті історичні дні.

На всі три відозви Комітету Жіночої Організації відгукнулось українське громадянство з особливим одушевленням, складаючи багатотисячні суми на національний бойовий фонд. В цей спосіб положили тверду основу для здійснення великої ідеї: власними силами, без чужої помочі, власними матеріальними засобами, зібраними всім свідомим народом, - хотіли творити своє самостійне життя та за нього боротись. Ця ідея власних сил стала в майбутньому провідним дороговказом нашої визвольної боротьби. Коли в місяцях серпні і вересні 1914 року надійшла ця сподівана історична хвилина виступу Українського Січового Стрілецтва до боротьби за Україну, то за зібрані українським жіноцтвом гроші змогли вдержатись та проіснувати в перших кількох тижнях його молоді сини, брати і чоловіки, що станули тоді в ряди УСС¹⁷.

Таким чином, вихована на ідеї, що справа майбутнього самовизначення та оборона її законних прав можлива лише власними силами, галицька молодь починає ставитися серйозно до військово-патріотичного виховання.