Мистецтво епохи Відродження
Італійське Відродження. Відродження (з французької ренесанс») — цей термін вперше був запроваджений Джорджо Вазарі, архітектором, живописцем і істориком мистецтва XV ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури до культури Нового часу. Виникнення Відродження пов'язано з руйнуванням феодальних і зародженням ранньокапіталістичних відношень (так званий період початкового накопичення). У цей час отримала розвиток нова буржуазна ідеологія, виник новий світогляд — гуманізм.
Гуманізм як ідеологія Відродження. Гуманізм (від лат. humanus — людський, людяний) виникає як світське вільнодумство епохи Відродження. Започаткований у середині 14ст. передовими мислителями Італії, він швидко поширюється по всій католицькій Європі й стає головною течією в тогочасному духовному житті, впливаючи на філософську, етичну, естетичну думку, на мистецтво Відродження впродовж 14-15 ст.
Витоки гуманістичної культури епохи Відродження бачимо у творчості великого Дайте Аліг'єрі (1265—1321). Він вважав людину своєрідною ланкою між тлінним і нетлінним, і це засадниче положення обґрунтовував у філософських трактатах, втілював в образній системі «Божественної комедії». Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями давніх греків і римлян. Гуманісти не просто дуже багато робили для збереження, вивчення древніх рукописів, пам'ятників мистецтва, вони вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя. Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва.
Художники і письменники намагаються правдиво зображувати природу і людину. Саме людину, обдаровану безмежними творчими можливостями, здатної змінити оточуючий світ. І тому виникає у цей час така гаряча зацікавленість до античності, її культури і мистецтва. Архітектори, скульптори, живописці намагаються у своїй творчості відродити традиції май стрів античності (звідси і термін Відродження чи Ренесанс).
Назвіть представників епохи Відродження. Італія: письменники Франческо Петрарка (1304-1374) Джованні Боккаччо (1313-1375) Лоренцо Медичі (1448-1492 художники Боттічеллі (1445-1510) Донателло (1386-1466) Леонардо да Вінчі (1452-1519) Мікеланджело (1455-1564) Франція: письменники Франсуа Рабле (1494-1553) П'єр де Ронсар (1524-1585) Мішель де Монтень Іспанія: письменники Лук де Камоенс (1524-1580) Мігель Сервантес де Сааведра (1547-1616) Лот Феліс де Вега Карто (1562-1635) Англія: письменники Томас Мор (1478-1535) Едмунд Спенсер (1552-1599) Вільям Шекспір (1564-1616) Німеччина: Письменник Ганс Сакс (1494-1576),художникАльбрехт Дюрер (1471-1528)
Баро́ко (від порт. barroco і далі ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16—кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансем, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлюэ бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалася справжня поширення європейської цивілізації на інші континети.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція) — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Засновником бароко в Італіі вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 столітть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі: П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), М. В. Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, А. Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель.