Порівняльні конструкції в українській мові

Порівняльний зворот - це сполучення слів, яким через порівняння, здебільшого образно, характеризується певна дія, стан будь-кого чи будь-чого.

З погляду синтаксичного порівняльний зворот являє собою окремий різновид члена речення: присудка, обставини способу дії, означення, прикладки: А хата - як старенька рукавичка (Л. Костенко); Час летів, немов на крилах, і, мов сон, життя минало (Л. Українка); За воротами, на ревній, як стіл, площі стояла церква Богородиці (П. Загребельний). Кожному із порівняльних зворотів властива морфологічно-синтаксична своєрідна особливість: такий зворот починається сполучником як, мов, немов, наче, неначе, ніби та ін. У письмі порівняльний зворот виділяється зазвичай комою чи комами (в середині речення). Водночас порівняльний зворот не прийнято виділяти комою (комами), якщо він:

а) становить іменну частину складеного присудка: Була ти наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах (Л. Українка);

б) є простим присудком: По пшениці теплий вітер хвилями гуляє, молодую пшениченьку неначе гойдає (Б. Глібов);

в) слугує частиною стійкого сполучення слів: білий як сніг; ллє як з відра; упав наче підкошений; Лижник летів з трампліна як птах (З газет) (птахом);

г) супроводжується словом майже, зовсім: Я вчився майже як відмінник (Розмовне).

Порівняльні звороти, як зауважує Л.Прокопчук, потрібно відрізняти від підрядних порівняльних речень, пор.: Ліс порипував, як снасть (Ю. Яновський) - порівняльний зворот і Ліс порипував, як порипує снасть - підрядне, граматично повне порівняльне речення.

Порівняльний зворот у структурі простого речення може виступати означенням (узгодженим і неузгодженим) у прикметниковій чи приіменниковій формі. Типовим засобом вираження порівняльного узгодженого означення найчастіше слугує:

- прикметник: З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари (М. Коцюбинський); пор.: Насувались молочні хмари;

- дієприкметник чи дієприкметниковий зворот: Драна, ніби подірявлена, хустина світилась наскрізь, як решето (І. Нечуй-Левицький); Дерева, як закидані шапками, стоять у гронах ще порожніх гнізд (Л. Костенко);

- іменник: Світиться залив з далекими, як мрія, кораблями (М. Рильський); Вона [Ярина], легка і пружна, мов лісова кізка, першою зірвалася з гори (Ю. Збанацький).

Порівняльний зворот-прикладка простежується нечасто. Порівняльна прикладка здебільшого стосується підмета, використовується в препозиції і постпозиції щодо пояснювального слова: До лугу, як квітник, помчала машина з дівчатами (М. Стельмах); Дівчина, мов пташка, рвонула до хороводу, вскочила всередину, схопила хлопця за руку і заспівала (А. Хижняк); Котилися молекули, як гноми (Б. Олійник).

Слід зауважити, що найчастіше порівняльний зворот виступає обставиною, характеризуючи дію (стан, процес) порівнянням її з іншою дією (станом, процесом).

Отже, порівняльні звороти різнотипні щодо структури, розгалужені численними формами морфологічного вияву, у структурі простого речення можуть виступати обставиною, означенням, рідше - присудком, прикладкою. Порівняльні звороти по-своєрідному вагомі стилістично, наповнюють речення певною порівняльною модальністю, сприймаються образно, з досить виразною художністю.

Поняття про відокремлене означення

Прості речення з відокремленим членом (членами) речення становлять окремий різновид простих ускладнених речень. Немає складних ускладнених речень; ускладненими бувають лише предикативні частини складних речень («прості» речення, з яких утворилось складне речення; не використовується й такий термін, як ускладнені складні речення).

Відокремлення в синтаксисі – це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення для надання їм порівняно з іншими другорядними членами граматичної і смислової ваги [2]. Відокремлення – це розумово-мовленнєвий процес своєрідного виділення чогось важливого з-поміж того, що є в реченні, виділення інтонаційне, ритміко- мелодійне, паузуальне (однією чи двома паузами) одного чи кількох членів речення в простому реченні, його напівпредикативної частини, значно рідше – кількох таких частин. Найчастіше відокремлюються «компоненти з означувальною в широкому розумінні слова функцією – означення, прикладки, обставини» [1].

Умови відокремлення прикметників загалом такі:

1. Обов’язково відокремлюється одиничне, дво- чи кількаслівне прикметникове означення, яким характеризується особовий займенник – як у постпозиції до нього (після займенника), так і в препозиції (перед займенником): А він, самотний, уночі ще довго в вогнище дивився (А. Малишко); Самітна [тополя], стоїш в чужій височині (М. Рильський); Сильна, вправна, вона працювала завзято і самовіддано (В. Собко); Він стоїть на мурі, юний і прекрасний, і кладе цеглини, зводить дім новий (В. Сосюра).

Особовий займенник я, ти, він чи інший може не називатися в реченні з прикметником-означенням: Малий, суджу біля вікна і всього боюсь (Є. Гуцало); Любили один одного, щасливі, просвітлені й сумні (М. Стельмах).

Відокремлення узгоджених означень-прикметників при особових займенниках (пояснювальних словах) зумовлюється неконкретністю, тільки загальною вказівністю семантики особових займенників. Наприклад, у реченні А він іде, високий, посивілий на схід, на захід, поле оглядає (А. Малишко) займенник він набув певної конкретності, індивідуалізації, бо позначає не будь-якого, а тільки когось одноособово, його значення уточнилось, актуалізувалося, тобто відокремилось.

2. Два чи більше узгоджених прикметникових означень відокремлюються,

позначаються комою в позиції після пояснюваного слова (іменника), якщо перед ним наявне узгоджене з іменником означення: Соснові шишки, великі й порожні котилися під ноги або дивилися з трави десятками очей (М. Коцюбинський); Пахло медом і здавалося, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко); Всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну (О. Довженко).

Прикметникові означення в позиції після пояснюваного іменника (субстантивованого слова), перед яким немає означення, можуть і не відокремлюватись, отже, й не виділятись комою, що, певна річ, впливає на інтонування, а з ним – і на семантичну вагомість означень: Леліє даль волога і блакитна (М. Бажан); пор.: Леліє даль, волога і блакитна; або: Леліє даль волога, і блакитна; Леліє даль волога. І блакитна: в двох останніх реченнях сполучення слів і блакитна; І блакитна вимовляються приєднувальною інтонацією, яка в окремому реченні є підвищеною і своєрідною в своїй тональності, що значною мірою й перетворює таке поєднання слів в окреме неповне приєднувальне, або парцельоване, речення.

3. Відокремлюється прикметникове означення, яке відмежоване від пояснюваного (означуваного) слова іншим чи іншими словами (здебільшого дієсловом-присудком); таке відокремлене означення з однаковою частотністю може вживатися після і перед пояснюваним словом: Олеся йде сама дорогою, легка, витончена, пручка (О. Довженко); але: Щасливий той, хто вільну й горду посіяв пісню у серця (Т. Масенко): обидва означення вільну й горду невідокремлені – переважно через загальну поетичну ритміку всього речення, інверсію (перестановку) слів у ньому; вживання коми (ком) можливе, хоча й необов’язкове, факультативне (наявність чи відсутність ком неодмінно пов’язане зі зміною в інтонуванні відокремленої чи невідокремленої частини речення; інша річ: …хто нашу-пісню, вільну й горду, посіяв у серце: відокремлення і його позначення комами обов’язкове, бо при пояснювальному слові пісні наявне означення нашу.

У тільки що викладеній мовленнєвій ситуації інколи допускається й тире: Тихі, ніжні зорі спадали з неба – білі, непрозорі – і клалися в намети (Л. Українка): такою пунктуацією створюється особлива тональність речення, логічно-емоційний центр якої припадає на відокремлене означення, яке при цьому максимально активізується; порівняймо дещо видозмінену ритміку цієї ж фрази з іншою пунктуацією: Тихі, ніжні гори спадали з неба, білі, непрозорі, і клалися в намети. Ще помітніших логічно-емоційних та інтонаційних відтінків це речення зазнає за певної зміни порядку слів у ньому; пор. хоча б такий варіант розглядуваного речення: Тихі, ніжні зорі, білі, непрозорі, спадали з неба і клалися в намети. Варто звернути увагу й на таке синтаксично пунктуаційне явище: Був вечір, свіжий, запашний, після довгої задушливої спеки (З. Тулуб): відсутність першої коми сигналізує про інше інтонування предикативної частини речення (до третьої коми), перетворює відокремлені означення в іменні частини складеного присудка, пор.: Був вечір світлий, запашний…

Прикметникове відокремлене узгоджене означення може розгалужуватися:

а) порівнянням: Ця корисна творча праця, потрібна, як хліб, як вода; б) прикметникове відокремлене означення може розгалужуватися модально-видільною часткою, відносно- вказівним займенником ще, ще й, вже, вже й, і передусім, ось, і перш за все, он до тієї, хай навіть і тощо: Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила (Т. Шевченко); Ну, та він… тільки до хати, он до тієї крайньої, а там навпростець (А. Головко); Бори стоять, такі соснові (Л. Костенко); В глибині за деревами височів стрункий кладовищенський собор, весь такий сяючо-білий (О. Гончар); в) відокремленням узгоджених означень з уточнюючою функцією: А в третьому [клунку], найменшому, - одежа (М. Стельмах).

4. У деяких випадках пунктуаційне виділення чи не виділення узгоджених означень у вимірах їхньої відокремленості й невідокремленості комами чи тире немає бажаної усталеності – особливо за певних мовленнєвих ситуацій: а) коли означення, яке стосується присудка, може не відокремлюватися й відокремлюватися: Хата стояла на горі чиста, біла, весела (І. Нечуй-Левицький); пор.: Хата стояла на горі, чиста, біла, весела (відокремлення цілком умотивоване); б) коли прикметник виступає синтаксично залежною складовою, а саме – іменною частиною складеного присудка: Ідуть полонені босі – горить сніг! (А. Малишко): босі – тільки іменна частина складеного присудка, але: Ідуть полонені, босі, горить сніг (одиничне відокремлене означення); Ідуть босі полонені, горить сніг (невідокремлене означення); в) коли відокремленням чи невідокремленням може змінюватися зміст висловлюваного в реченні: Мій брат належав до громадян слухняних і працьовитих (З преси): відокремлення відсутнє; пор.: Мій брат належав до громадян, слухняних і працьовитих: відокремлення наявне, але з деякою обмежувальною функцією – через певну загальність семантики слова громадян; г) коли означення після пояснювального слова сприймається як засіб художньої інверсії, певної мовленнєвої образності, логічного виділення: Ідуть літа, врожаєм співають, думи наші щирі (А. Малишко); ґ) відокремленням узгодженого прикметника може змінюватися, навіть дещо увиразнюватися зміст висловлюваного: Дивлюсь у далину твою і бачу в ній світ новий (А. Головко): відокремлення немає, але: … і бачу в ній світ, новий – відокремлення наявне, хоча і з деякою семантичною невизначеністю.