1. Міцелій актиноміцету 2. Міцелій гриба
3. Спороносці актиноміцетів
Розгалуджені гіфи актиноміцетів можуть бути прямими або спіралевидними. На твердих середовищах утворюють міцелій двох видів: частина гіфів занурена в субстрат (субстратний міцелій), а інша – знаходиться над середовищем (повітряний міцелій). Тому обов’язковою культуральною ознакою цих мікроорганізмів є вростання в поживне середовище. Колонію актиноміцети неможливо зняти із середовища, не пошкодивши агару.
Багато видів актиноміцетів продукують пігменти, тому їх колонії мають блакитний, синій, фіолетовий, сірий, чорний, рожевий або коричневий колір. Деякі види утворюють пігменти, які розчиняються в поживному середовищі і забарвлюють його у відповідний колір.
На кінцях гіфів повітряного міцелію утворюються спороносці, на яких шляхом фрагментації або сегментації утворюються спори. Спороносці можуть бути прямими, хвилястими, спіральними та мутовчатими, а спори (конідії)– найчастіше мають овальну або сферичну форму.
Кожна спора є повноцінною прокаріотною клітиною з відповідним набором органоїдів, з якої в сприятливих умовах утворюється вегетативна клітина актиноміцету.
Рис 9. Розподілення міцелію актиноміцетів в субтраті:
А) субстратний міцелій; В) повітряний міцелій.
Окремі види актиноміцетів роду Streptomyces розрізняють за методикою Сабо-Мартона по морфологічних та культуральних ознаках. Морфологічні ознаки, на які звертають увагу, можна розділити в такі групи:
морфологія повітряного міцелію і спороносців;
колір повітряного міцелію, тобто – спор (білий, блакитний, сірий, зелений, червоний або жовто-зелено-сірий);
колір субстратного міцелію (жовто-коричневий, червоний, синій, зелений).
Морфологічні особливості еукаріотів (мікроскопічні гриби та дріжджИ).
В наш час відомо більше 100 тисяч видів мікроскопічних грибів. За внутрішньою будовою представники даної морфологічної групи належать до еукаріот. Від прокаріотичних клітин гриби відрізняються не тільки різним набором органоїдів або будовою клітинних стінок, але й наявністю стеролів в цитоплазматичній мембрані, відсутністю крохмалю в складі речовин клітини і виділенням сечовини в процесі обміну речовин.
У міцеліальних грибів клітини (гіфи) мають нитковидну форму, розрізняються товщиною та зовнішнім виглядом. Найчастіше гіфи мають діаметр від 2 до 20 мкм, і довжину – від сантиметрів до метрів (в залежності від виду гриба).
Типи розмноження мікроскопічних грибів.
Гриби розмножуються вегетативно (шматочками гіфи, артроспори, хламідіоспори), нестатевим (спорангіоспори, зооспори, конідії) та статевим шляхами.
При вегетативному розмноженні окремий організм утворюється як з уламка гіфи, яка не зупиняє росту при відділенні від первинного міцелію, так і при фрагментації останнього на окремі клітини, якими є артроспори та хламідіоспори. Подібні спори є відокремленими частинами нитковидної клітини, які мають набір органоїдів, необхідний для розвитку гриба. Різниця між ними полягає в тому, що артроспори – коротенькі овальні клітини, а хламідіоспори мають товсту пігментовану оболонку.
Найчастіше гриби розмножуютьмя нестативим шляхом. Нестатеве – це розмноження, в якому при утворенні спеціальних структур попереднього злиття клітин не відбувається.
Спеціальними структурами є особливі вертикальні вирости гіфи (спорангієносці, конідієносці) (рис.7). На спорангієносцях розвиваються так звані ендоспори або “закриті” спори грибів (спорангіоспори, зооспори). На відміну від спорангіоспор, зооспори мають джгутики, за рахунок яких здатні рухатись після виходу зі спорангієносця. На конідієносцях розвиваюиться конідії або “відкриті” спори, які не відокремлені оболонкою від оточуючого середовища.
Рис.10. Форми органів нестатевого розмноження