10.2. Кластери в умовах глобальної конкуренції

13. Теоретико–методологічні підходи щодо визначення передумов виникнення кластера у економічній системі в умовах конкуренції

Наприкінці ХХ – початку ХХІ століття світові країни–лідери прискорили темпи соціально – економічного розвитку на основі використання сучасних конкурентних переваг національної економіки як сукупності галузей промисловості та невиробничого сектору, що надають світовому господарству не лише торгової, а все більше виробничої цілісності на засадах використання важелів конкурентної боротьби.

Проблема конкурентоспроможності не є новою для ринкової економіки. Конкурентна боротьба відбувається постійно як між окремими фірмами та їх об’єднаннями, так і між країнами та інтеграційними об’єднаннями. В нових умовах ця проблема стає на світовому рівні глобальною, а сама система світового господарства виступає як сукупність національних ринків, на яких формується конкурентне середовище, що властиве лише їм.

Сутність конкурентоспроможності галузей на зовнішніх ринках з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світового господарства і поглиблення взаємозалежності економічного зростання дозволяє розглядати її ширше, ніж звичайний процес отримання надлишку ресурсного потенціалу, оскільки конкурентоспроможність національної економіки як сукупності галузей у сучасних умовах дає комплексний ефект, комбінуючи такі фактори, як іноземний капітал, нові технології, інтеграційні можливості і вихід на світові ринки. Виходячи з вищевикладеного, можемо зробити висновок, що конкурентоспроможність – це здатність суб’єктів економіки залишатись на провідних позиціях в певному економічному, а саме конкурентному середовищі. При цьому мається на увазі, що в якості однієї зі складових цього середовища виступають інші економічні суб’єкти і передусім конкуренти. Інакше кажучи, конкурентоспроможність – це здатність суб’єкта економіки ефективно діяти проти конкурентів і протистояти конкурентам, тобто вести конкурентну боротьбу.

Пропонується розглядати структурну модель національного конкурентного середовища як систему, що формується під впливом ринкових чинників як внутрішнього, так і зовнішнього походження. Основними підсистемами національного конкурентного середовища в умовах міжнародного економічного співробітництва є такі:

• підсистема «А », діяльність якої спрямована на забезпечення формування певної конкурентної переваги матеріальними, інформаційними ресурсами через реалізацію державних та ринкових важелів;

• підсистема «Б », елементи якої визначають конкурентну перевагу окремої галузі, що підпадає під прямий вплив як з боку внутрішнього середовища, так й зовнішнього, які визначаються наявним конкурентним потенціалом та конкурентною позицією відповідно.

Таким чином, сама природа процесів стадії забезпечення ресурсами визначає структуру і склад чинників конкурентоспроможності та формування конкурентної переваги. Можливість впливу на відповідні чинники конкурентних переваг знаходиться в залежності від характеру цих чинників. На ендогенні (внутрішні) чинники здатна безпосередньо впливати сама галузь як сукупність підприємств, а екзогенні (зовнішні) чинники мають більш складну структуру: першу групу складають чинники конкурентоспроможності, на які можливим є безпосередній вплив прямих конкурентів; другу групу утворюють чинники, на які можуть здійснювати вплив лише суб’єкти управління різного рівня; до третьої групиможна віднести чинники, на які не можуть здійснювати безпосередній вплив ні прямі конкуренти, ні суб ’єкти управління, тобто суто ринкові складові.

Існує велика кількість різних теорій формування й розвитку конкурентоспроможності. Але, як свідчить практика розвитку найбільшуспішних фірм і процвітаючих економічних систем, найбільш ефективною формою економічного зростання є теорія кластерного механізму. У її основу покладено поняття «кластер» – зосередження найбільш ефективних і взаємозалежних видів економічної діяльності, тобто сукупність взаємозалежних груп успішно конкуруючих фірм, які утворюють «золотий перетин», у класичній західній інтерпретації «dіamond – діамант» всієї економічної системи держави, що забезпечують конкурентні позиції на галузевому, національному та світовому ринках.

При цьому під кластером М. Портер розуміє вертикальні (постачальник) або горизонтальні (загальні клієнти, технології, посередники та ін.) взаємини, самої ж рамки формування кластера обмежені критерієм величини експорту. Проте кластерна теорія формування конкурентних переваг за М. Портером є найбільш визнаною тому, що він вивчив дану проблему за допомогою дослідження конкурентних позицій більше 100 галузей різних країн. М.Портер звернув увагу на те, що найбільш конкурентоспроможні в міжнародних масштабах фірми однієї галузі не безсистемно розташовані у різних розвинених державах, а мають властивість концентруватися в одній і тій же країні, а часом навіть у тому самому регіоні країни. Це не є випадковістю. Одна або кілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширює свій вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і конкурентів. У свою чергу успіхи оточення впливають на подальше зростання конкурентоспроможності даної компанії. У підсумку формується «кластер» – співтовариство фірм, тісно зв’язаних галузей, що взаємно сприяють зростанню взаємної конкурентоспроможності. Для всієї економіки держави кластери виконують роль інструментів активізації процесу зростання внутрішнього ринку й бази міжнародної експансії. Слідом за першим в економіці часто утворяться нові кластери, і міжнародна конкурентоспроможність країни збільшується.

Висока конкурентоспроможність країни тримається саме на сильних позиціях окремих кластерів, тоді як поза ними, навіть найбільш розвинена економіка, може демонструвати негативні результати. Коли формується кластер, всі виробництва починають у ньому здійснювати один одному певну підтримку. Вигода поширюється в усіх напрямках зв’язків. Нові виробники, що приходять із інших галузей кластера, прискорюють розвиток, стимулюючи різні підходи до НДДКР (наукові дослідження і розробки) і забезпечуючи необхідні засоби для впровадження нових стратегій. Відбуваються вільний обмін інформацією та швидке поширення нововведення через канали постачальників або споживачів, що мають контакти із численними конкурентами. Взаємозв’язки усередині кластера, часто є абсолютно несподіваними, що ведуть до розробки нових шляхів у конкуренції та породжують зовсім нові можливості. Людські ресурси та ідеї утворюють нові комбінації. Кластер стає засобом для подолання замкнутості на внутрішніх проблемах, інертності, непохитності, негнучкості й змов між конкурентами, які зменшують або повністю блокують сприятливий вплив конкуренції й появи нових фірм.

Відповідно до теорії М. Портера кластер – це група взаємозалежних компаній, що географічно перебувають по сусідству (постачальники, виробники та ін.) і пов’язаних з ними організацій (освітні заклади, органи державного регулювання, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері й взаємодоповнюючих один одного. М. Портер вважає, що конкурентоспроможність країни варто розглядати через призму міжнародної конкурентоспроможності не окремих фірм, а кластерів – об’єднань фірм різних галузей, додаючи, що принципове значення має здатність цих кластерів ефективно використати внутрішні ресурси. М.Портером була розроблена система детермінантів конкурентної переваги країн, що одержала назву «конкурентний ромб» (або «діамант») відповідно до кількості основних груп таких переваг. До них відносяться:

• факторні умови: людські та природні ресурси, науково–інформаційний потенціал, капітал, інфраструктура, у тому числі фактори якості життя;

• умови внутрішнього попиту: якість попиту, відповідність тенденціям розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту;

• суміжні та обслуговуючі галузі (кластери галузей): сфери надходження сировини та напівфабрикатів, сфери надходження устаткування, сфери використання сировини, устаткування, технологій;

• стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція: мета, стратегії, способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція.

Крім того, існують дві додаткові змінні, що значною мірою впливають на обстановку в країні. Це випадкові події (тобто ті, які керівництво фірм не може контролювати) і державна політика. Головна теза М. Портера полягає в тому, що перспективні конкурентні переваги створюються не ззовні, а на внутрішніх ринках.

Як показує світова практика функціонування найбільш розвинених економічних систем, високу конкурентоспроможності і стабільний економічне зростання, насампередзабезпечують фактори, що стимулюють поширення нових технологій. З огляду на те, що сучасні конкурентні переваги практично повністю забезпечуються за рахунок переваг у технологіях виробництва, керування, організації просування товарів, успішний розвиток конкурентоспроможності економічної системи можливо при комплексному використанні теорій кластерного механізму та сучасних концепцій інноваційного розвитку. Кластер визначається як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, зв’язаних технологічним ланцюжком, і виступаючою альтернативою секторальному підходу. Відбиваючи динаміку відносних переваг кластери формуються, розширюються, заглиблюються,а ле можуть також згодом звужуватися, зачинятись, розпадатися. Подібна динамічність і гнучкість кластерів є ще однією перевагою в порівнянні з іншими формами організації економічної системи.

У цілому розрізняють 3 широкі визначення кластерів, кожне з яких підкреслює основну рису його функціонування.

1. Регіонально обмежені форми економічної активності усередині родинних секторів, звичайно прив’язані до тих або інших наукових установ (НДІ, університетів, тощо).

2. Вертикальні виробничі ланцюжки; досить вузько спеціалізовані сектори, у яких суміжні етапи виробничого процесу утворять ядро кластера (наприклад, ланцюжок «постачальник–виробник–продавець–клієнт»). У цю же категорію попадають мережі, що формуються навколо головних фірм.

3. Галузі промисловості, що розташовані на високому рівні агрегації (наприклад, «хімічний кластер») або сукупності секторів на ще більш високому рівні агрегації (наприклад, «агропромисловий кластер»).

Говорячи про кластери, можна виділити 2 стратегії, які доповнюють одна одну:

• стратегії, спрямовані на підвищення використання знань в існуючих кластерах;

• стратегії, спрямовані на створення нових мереж співробітництва усередині кластерів.

Концентрація суперників, їхніх покупців і постачальників сприяє росту ефективної спеціалізації виробництва. При цьому кластер дає роботу й безлічі дрібних фірм і малих підприємств. Крім того, кластерна форма організації приводить до створення особливої форми інновації – «сукупного інноваційного продукту». Об’єднання в кластер на основі вертикальної інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних наукових і технологічних винаходів, а певну систему поширення нових знань і технологій. При цьому найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій у конкурентні переваги є формування мережі стійких зв’язків між всіма учасниками кластера. Таким чином,співробітництво стає усе більше необхідним, але воно ж несе із собою певну небезпеку – можливість втрати самостійності (здатності до самостійної лінії поводження на ринку, до самостійного освоєння нових товарів, нових технологій й ін.).