10. Система еп та законодавства

Е.П. утворюють 3 правового регулювання, а саме –

1)правові норми, що спрямовані на регулювання відносин використання п.р.

2) – спрямив – на охорону пр.рес, навколишнього . середовища, прир. Комплексів

3) на регулювання забезпечення екологічної безпеки та екологічних прав громадян.

В основі 1 блоку ( природно ресурсного) функціонують – земельне, водне, надрове, лісове,

фауністичне, флористичного . Кожна охоплюються інститутами права власності, ін..

використання, пр.. засад управління, пр..засад. економічних засобів регулювання, юр.

Відповідальність

2 блок природоохоронне – природне-заповідне, курортне, рекреаційне, атмосферо-охоронне.

Інститути – пр..власності ( частково) інст. Управління, пр.. охорони, відповідальності

3 блок (міжгалузевий або комплексний) галузь права.

11. Життя і здоров’я людини в системі об’єктів еп

Стаття 3 Конституції. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються

в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава

відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є

головним обов'язком держави.

В юридичній літературі дискутується питания про те, чи є об'єктом еколого-правової охорони людина.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» фактично знімає це питания.

Ним передбачено, що здоров'я і життя людей підлягають державній охороні від негативного впливу

несприятливої екологічної обстановки (ст. 5).

Крім того гарантування екологічно безпечного середовища для життя і

здоров'я людей; - один з основних принципів про онпс

Кожний громадянин України має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

12. Загальна характеристика джерел екологічного права.

під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середо­вища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану

загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та

посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової

класифікації джерел екологічного права. Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на

виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів

України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулю­вання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція

України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються

виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного

середовища»);

—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного

середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про

тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питания екологічної діяльності (закони

України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів

визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових

відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них,

зокрема, належать затверджений Поста­новою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок

обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ,

організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного

середовища;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон

«Про охорону навколиш­нього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі

екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих нале­жать також Земельний, Водний і

Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону

атмосферного повітря».

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як

загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з

використанням різноманітних правових засобів впливу на всіх рівнях. Акти екологічного права мають

різну юридичну силу, але діють за принци­пом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у

правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе

значен­ия тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001) пра­во Пленуму Верховного

Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань

застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики.

Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності

неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за

порушення екологічного, земельного, лісового законо­давства тощо. Ці постанови не містять нових

правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на

одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового

прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.