101. Поняття Червоної книги України

Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів та видів, що

знаходяться під загрозою зникнення на території України, і підлягають охороні; основний документ, в

якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою

зникнення, видів тварин і рослин, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи,

спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

До Червоної книги України заносяться види тварин і рослин, які постійно або тимчасово перебувають

чи зростають у природних умовах на території України, в межах її територіальних вод,

континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони. Занесені до Червоної книги

України види тварин і рослин підлягають особливій охороні на всій території України.

Організація збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення

середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних

умовах, розведення та розселення покладається в межах їх компетенції на Кабінет Міністрів України,

Ради народних депутатів, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування,

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші державні органи, на які

законодавством України та Республіки Крим покладено здійснення функцій у цій сфері.

Функціонування Червоної книги України регулюється Законом України «Про Червону книгу України»

від 07,02,2002, № 3055-III

Ведення Червоної книги України покладене на Міністерство охорони навколишнього природного

середовища України.

Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання та розповсюдження Червоної книги України не

рідше одного разу на 10 років.

Наукові та інші установи, підприємства, організації та громадяни повідомляють Міністерству охорони

навколишнього природного середовища України наявну у них інформацію про поширення, чисельність,

стан видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, та негайно інформує про факти їх

знищення, пошкодження, загибелі чи захворювання.

102. Особливості правової охорони водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення як

місця перебування водоплавних птахів

Під водно-болотними угіддями розуміють райони боліт, фенів, торф'яних угідь або водойм - природних

чи штучних, постійних чи тимчасових, стоячих чи проточних, прісних, солонуватих чи солоних,

включаючи морські акваторії, глибина яких під час відливу не перевищує шести метрів, хоча

допускаються відхилення від вимог щодо глибин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 1995 р. № 935 «Про заходи щодо охорони

водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення» затверджено Перелік водно-болотних угідь, які

мають міжнародне значення, головним чином, як місця оселень водоплавних птахів. Перелік охоплює

22 угіддя.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1287 (із змінами від 16 червня 2004 р.)

було затверджено Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь

міжнародного значення. Такий статус може бути надано цінним природним комплексам боліт,

заплавних лук і лісів, а також водних об'єктів - природних або штучно створених, постійних чи

тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих чи солоних, у тому числі морським

акваторіям, що знаходяться у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель водного

та лісового фонду України.

Статус водно-болотних угідь міжнародного значення може бути надано за чотирма групами критеріїв:

1) за типовістю, рідкісністю або унікальністю; 2) за видами рослин і тварин, які перебувають під

загрозою зникнення в усьому світі; 3) за регулярним перебуванням вод-но-болотних птахів; 4) за

станом іхтіофауни.

Визначення водно-болотних угідь, які можуть бути заявленими для надання їм статусу водно-болотних

угідь міжнародного значення, здійснюється Мінприроди за поданням наукових установ, громадських

організацій, інших заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян.

На всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, ведення яких покладається

на адміністрації установ природно-заповідного фонду, у межах яких знаходяться ці угіддя, а в разі їх

знаходження за межами територій природних заповідників, біосферних заповідників і національних

природних парків - на територіальні органи Мінприроди за погодженням з користувачами (власниками)

земельних ділянок та інших природних ресурсів. Структуру, зміст та порядок заповнення паспорта

визначає Мінприроди.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1287 «Про порядок

надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення» Мінприроди та

його територіальні органи за погодженням з користувачами (власниками) земельних ділянок та інших

природних ресурсів забезпечують установлення спеціальних знаків на межах водно-болотних угідь

міжнародного значення. Ці межі наносяться на плани та карти відповідних земельних ділянок.

Землі водно-болотних угідь міжнародного значення віднесені Земельним кодексом України до земель

іншого природоохоронного призначення (ст. 46). Порядок використання земель іншого

природоохоронного призначення, крім того, встановлюється законами України «Про охорону

навколишнього природного середовища», «Про Загальнодержавну програму формування національної

екологічної мережі України на 2000-2015 роки», Концепцією збереження біологічного різноманіття,

іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами, учасницею яких є

Україна.

103. Поняття, види і особливості управління і контролю в сфері охорони деградованих територій

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ

Стаття 5. Органи, які здійснюють регулювання в галузі охорони земель

Регулювання в галузі охорони земель здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади в межах повноважень, установлених законом.

Спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади в галузі охорони земель є:

центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів;

центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.