4. Іудаїзм як монотеїстична релігія

Релігія класичного іудаїзму − це національна, монотеїстична релігія євреїв. Термін іудаїзм часто використовується у широкому значенні для позначення всього єврейського народу, його культури й релігії.

Релігійна література. Основою священної літератури євреїв є Тора. Тора (Закон) − це перші п’ять книг священного писання євреїв (П’тикнижжя). Канонізація Тори відбулася у 445 р. до н.е. пророками Езрою та Неємією. З самого початку Тора регламентує все життя єврея. Вона містить моральні, обрядові, цивільні, кримінальні приписи, які становлять єдиний Закон. Тора разом з писаннями пророків (Невеїм) та історичними писаннями (Ктувім) становить Танах, який становив 39 канонічних книг, був канонізованим у 100 р. н.е. знавцями закону − масоретами. Для тих з євреїв, які поступово втрачали знання єврейської мови в ІІІ ст. до н.е. в Єгипті на грецьку мову був перекладений Танах, до якого додали ще 11 неканонічних книг. Цей текст відомий як Септуагінта (LXX), переклад 70-ти перекладачів.

Осереддям традиції і важлими релігійним текстом іудаїзму є Талмуд. Він складається з Мішни − тлумачення на Тору та Гемари − коментаря на Мішну. Мішна (повтор, передача) зібрана та кодифікована в кін. ІІ ст. н.е. танаїмами (рабі Йєгуда га-насі). Усі тлумачення Мішни в кін. V ст. були зібрані в Гемару (завершення) амораїмами (рабі Аши і рабі Равіни II). Існує два варіанти Гемари − Вавілонська (V ст.) та Палестинська (сер. IV ст.). Більш авторитетним є "Вавилонський Талмуд" (Мішна та вавілонська Гімара). Основним змістом Тори і Талмуду була Галаха́ − традиційне іудейське право, сукупність законів і установ іудаїзму, що регламентують релігійне, сімейне, суспільне життя євреїв. В подальшому талмудичну літературу доповнювали мудреці Галахи − савораїм, геонім, рішонім, ахаронім. Вижимка де зібрані головні ідеї Талмуду − Шулхан Арух.

Віровчення і культ іудаїзму. В іудаїзмі вперше в історії релігії формується теїзм − погляд на Бога як єдину і одну Істоту, абсолютно духовного Творця, який усе створив з небуття, підтримує і постійно присутній у світі. Подальша історія людства це історія спілкування з Богом, який відкриває світу і людині Одкровення. Згідно Одкровенню Бога, яке посилається через пророків і в якому Бог відкриває Закон (Тору), людина створена як «образ Божий», але втратила «подобу Божу» в гріхопадінні. Важливим є вчення іудеїв про священне ім’я Бога − «Сущий», що є іменем Бога відкритим Мойсею на горі Фавор. Для його позначення вони використовують священну тетраграмму (тетраграматон) − чотири приголосні літери івриту − ה ו ה י (JHW(H) – ЙГВ). Сучасне прочитання тетраграми становить слово ЯГВÉ (Яхве). Відоме й інше сучасне прочитання тетраграми − Йєгова, воно виникло в результаті поєднання приголосних імені Бога ЙГВ з голосними іншого його імені Бога − Адонай.

Основою релігії іудаїзму є ідея завіту Бога з обраним народом (з івриту «брит» − союз, домовленість, угода, контракт). Бог не стільки обирає народ, скільки створює його для себе. Євреї згідно кн. Буття (17. 4-5) стали нащадками праотця Авраама, аремея за своїм походженням. Основною вимогою Завіту Бога з Авраамом є завжди «ходити перед Богом», «бути непорочним», «виконувати усі приписи» (Бут 17. 1), тобто віддано служити Богу, бути чистим і непорочним, у своєму житті, реалізовувати заповіді Бога. З свого боку Бог обіцяє зробити Авраама батьком цілого народу. Чисельні нащадки праотця Авраама створили народ єврейський з якими біля гори Синай Бог поновлює свій Союз. Тепер це Завіт Бога з єврейським народом. Знаменням такого Союзу стало обрізання у чоловіків. За це Бог обіцяє надати євреям землю для проживання у вічне володіння – Ханаан (Палестину − Ерец – Ісраель (Земля Ізраїлю).

Значне місце в системі класичного іудаїзму займає месіанізм − обітниця про прихід Месії, посланця Божого, нового вождя єврейського народу, який прийде з коліна давидового щоб викупити людські гріхи і правити як Цар усіма народами. Чекання приходу Месії з часом стало головним завданням євреїв, які прагнули здобути політичну незалежності від різних країн завойовників. Багато євреїв чекають на прихід Месії і в наш час.

Релігійні вчення іудаїзму про людину та її майбутнє поступово розвивалися. Так, у Танаху чітко не говориться про безсмертя людської душі (Еккл. 12.7). Всі померлі потрапляють у шеол, “країну забутя”, місце несвідомого перебування, вічного сну. Не йдеться про посмертне воздаяння, ні про воскресіння з мертвих, ні про вічне життя, ні про царство Боже. Бог у Старому Заповіті воздає лише в цьому житті. І лише у пізніх пророків можна знайти надію на воскресіння (Іов 19, 25-27), про нього говориться у Ісаї (Іс. 26, 8; 16, 19) у Езекіїля (37) у Даніїла (Дан. 12, 2-3). Вчення про бессмертя душі та воскресіння виникає під вплиом еллінізму у фарисеїв та есеїв.

Основними моральними та релігійними приписами іудаїзму є 10 заповідей Мойсея: 1) Я Господь Бог твій і нехай не буде в тебе інших богів; 2) Не створи собі ідола; 3) Не називай ім`я Господа твого марно; 4) Шануй день суботній, шість днів працюй, а сьомий віддавай Богу; 5) Шануй батька та матір своїх; 6) Не вбивай; 7) Не кради; 8) Не створи перелюбу; 9) Не свідчи несправедливо проти ближнього свого; 10) Не бажай жінки ближнього свого, а ні майна ближнього свого. Окрім цих заповідей євреям було дано багато ритуальних та соціальних правил і норм, виконання яких було обов`язковою умовою дотримання Завіту з Богом. (Закон має 613 приписів (міцвот) − 365 заборон, а 248 повелінь). Найбільш відомими ритуальними заповідями були: заборона вживати кров, м’ясо нечистих тварин (всеїдних, хижаків), працювату в суботу, одружуватися з неєвреями.

Релігійний культ. Центром релігійного життя євреїв був Храм в якому проводилися жертвоприношення на честь Бога. Храм Соломона, який тричі руйнували, але двічі відновлювали, був єдиним місцем поклоніння Богу. Хоча б раз на рік євреї мали принести жертву Богу і помолитися в храмі. Служби організовували спеціальні священники − левіти.

Іудейські обряди та свята. Основними обрядами іудаїзму є обрізання хлопчиків, як символ Завіту з Богом. Ритуальне омивання перед молитво в ритуальному басейні − міцві.

Основними святами іудаїзму є Новий рік (Рош гашана) − свято нового року з якого починається відлік свят та субот року; День спокути (Йом-Кіпур) під час якого згадують всі свої річні гріхи і моляться про прощення; Суккот (кущі) − свято на спомин блукання євреїв по пустелі після втечі з Єгипту; Ханука − свято присвячене звільненню, освяченню й відновленню служби в Храмі здійснене Маккавеями після його захоплення військами Антіоха IV Епіфана; Пурим − свято на честь врятування євреїв, що проживали у Персії від намагань знищити їх можновладцем Аманом; Песах − свято на спомин про вихід євреїв з Єрусалиму; Шабат − свято під час якого відзначають союз Бога з іудейським народом.

Напрями сучасного іудаїзму.

Ортодоксальний напрям – вважає, що необхідно в усіх дрібницях слідувати Торі і міцвот, не відступаючи від Волі Божої ніколи і ні в чому. Усе своє життя єврей має присвятити і підкорити виконанню приписів, навіть якщо вони неактуальні на сьогодні. Навіть якщо незрозуміло зміст міцвот, все рівно їх варто виконувати, адже цим людина виконує волю Бога, слова якого незмінні у віках. Ортодокси завжди ходять у головних уборах, їх звичним одягом є чорне довгополе вбрання, довгі волосся (пейси). Крайні ультраортодокси повністю заперечують сучасне життя, гостро критикують поведінку “невірних” людей та народів. Зрозуміло, що переважна більшість ортодоксів проживає у Ізраїлі.

Реформістський напрям − виник у XVIII ст. Він сприймає традицію як живу реальність, що розвивається залежно від історичних обставин. Головним в іудаїзмі вони бачать не Тору і Талмуд, а Союз Бога з обраним народом, практику «ходити перед Богом» − бути морально чистим. Реформатори не надають важливого значення положенням Талмуду, сінагоги називають храмами, святкування суботи часто переноситься на неділю. Вони чекають приходу Месії та загального воскресіння. Існують і такі секуляризовані ультрареформісти, які взагалі видозмінюють цю релігію виключаючи з неї головне –Бога. Для них іудейство це національно-культурне явище, етнічна спільнота і головним є зберегти саме її, і саме у цьому збереженні народу Божого вони бачать справжній іудаїзм. У США існує, навіть, синагога атеїстів. Взагалі Америка на сьогодні є центром реформованого іудаїзму.

Консервативний напрям − виник у ХІХ ст. Він перебуває між двома іншими. Він зберігає обряди, але по новому тлумачить Закон, намагаючись пов`язати його з сучасністю. Консерваторів можна назвати поміркованими реформістами.

Хасидизм (хасид — побожний, благочестивий; прибічник, послідовник) − містичне відгалуження іудаїзму, що виникло на території України у першій половині XVIII ст. як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії. Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скорочено Бешт; *1700—†1760), що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі; він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через інших «праведних» людей, так званих цадиків. Хасиди концентрують увагу на релігійних переживаннях. Ознакою праведності, каяття й молитви мають бути радість, захоплення, любов. Вони вірять, що через самозбудження можна досягнути ясновидіння, чудодіяння, пророкування, чути голос Бога. Будучи реформаторським рухом, хасидизм виступив проти формалізації релігії, відмовився від крайностей ритуалізації, аскетизму, спростив поряд молитов.

Кабала − містичний напрям в іудаїзмі, що виник у XII ст. В ньому реалізується намагання містично поєднатися з огом і Всесвітом.