Психологія релігії — це дослідження психологічних, емоційних джерел релігії, психології віруючої людини.

Соціологія релігії — галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот.

Історія релігії — це галузь релігієзнавства, що вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, а також особливості її суспільно-культурних зв’язків.

Географія релігії - це вивчення релігійної карти світу, яка формується в процесі взаємовпливу релігій на різних територіях.

Для дослідження релігії використовуються наступні універсальні принципи: історизму (простежування виникнення, розвитку та функціонування релігії), об’єктивізму (відтворення явища у його внутрішній сутності, незалежно від уявлень про нього людей), дуальності (визнання основоположним для аналізу релігії поділу на природне та надприродне, священне та мирське, іманентне та трансцендентне), загальнолюдськості (сприйняття релігії як загальнолюдського феномену), толерантності (ввічливий діалог релігійних і нерелігійних світоглядів).

В релігієзнавстві використовуються наступні методи дослідження: типологічний, структурно-функціональний, контекстуальний (аналіз релігійного явища в історико-культурному контексті), герменевтичний (врахування фактору тлумачення, розуміння людиною себе, світу і надприродного як фундаментального в аналізі релігії), феноменологічний (розуміння релігійних процесів через співвіднесення людських поведінки, ідей, уявлень, мотивів), компаративний (аналіз структур і явищ релігії в порівнянні з структурами і явищами інших релігій).

2. Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

Релігія – це духовний феномен, який є формою самовизначення людини у світі, зумовленим вірою у надприродну причину буття світу й людину.

Суттєвими ознаками релігії є: поділ дійсності на природну та надприродну; визнання Бога (богів), як творчої сили, що творить світ; духовне тлумачення природи людини, яка складається з смертного тіла та безсмертної душі; ідея спасіння, визволення людини з існуючого недосконалого світу; спеціальні духовні практики, що допомагають вдосконалити людину; наявність культово-символічної сфери, яка допомагає єднанню людини з надприродним.Релігія як суспільна система має свою структуру.

Релігійна свідомість – це ставлення віруючого до навколишнього світу, що виявляється в системі поглядів, почуттів, основою яких є віра в надприродне.

Релігійна віра – це такий психічний стан людини, що виявляється у беззаперечному визнанні існування надприродних сил, Абсолюту.

Релігійний культ (лат.cultus- догляд, поклоніння)- найважливіший вид релігійної діяльності людина. Це упорядкована система обрядів (індивідуальних та колективних), за допомогою яких віруючі спілкуються з Абсолютом. Це молитви, заклинання, жертвопринесення, хресне знамення, поклони тощо.

Культова діяльність має символічний характер, оскільки людина звертається до невидимого божественного світу. Культові дії мають бути канонічними – раз і назавжди установленими. Відступ від канону суворо засуджується, оскільки це призводить до спотворення віри. Сукупність приписів та правил, які визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу є його ритуалом.

Культ є найважливішим показником міри розвиненості релігії – чим вона досконаліша, тим складнішим є культ. Зокрема у християнстві богослужбовий канон розписаний за річними датами, днями тижня, а доба – за годинами.

Релігійно-культова практика здійснюється релігійними організаціями, в яких спільно відправляються релігійні обряди. Наприклад християнство включає такі типи релігійних об’єднань: церква, секта, деномінація.

Церква (грецьк. Kyriake – буквально – Божий дім) – суворо централізоване об’єднання віруючих, яке склалося на основі спільного віросповідання. Приналежність до церкви визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. У багатьох церквах члени поділяються на духовенство та мирян, що знаходить відображення в організаційній структурі, у суворій централізації управління. Існує традиційність управління, в православ’ї, наприклад, - право апостольського наступництва.

Секта (лат. sekta – вчення, напрям) – опозиційна течія стосовно тих або інших напрямів. Для неї характерна претензія на винятковість своєї доктрини, ідейних принципів, цінностей, установок. З цим пов’язані настрої богообраності, а нерідко – тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження, ознакою якого є суворе дотримання певного морального кодексу та ритуальних приписів. Інститут священства відсутній, лідерство вважають харизматичним (грецьк. – милість, дар), право на нього вважають за особою, яка має особливу здатність керівництва.

Деномінація (лат. denomination - перейменування) – релігійне об’єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення.

Цей термін використовується також як синонім слів “віросповідання”, “конфесія”, що означає приналежність до певної релігії. Для неї є характерним фіксоване членство.

Як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, релігія задовольняє певні потреби особи та суспільства, виконуючи відповідні соціальні функції. Компенсаційна є однією з найважливіших. Вона ілюзорно надає віруючому того, чого він потребує в реальному житті та захищає його від різного роду негараздів. Світоглядна формує світогляд людини. Релігійний світогляд визначають певні критерії¸ здебільшого догматичні, згідно з якими мають осмислюватись природа, людина та суспільство. Інтегративна є засобом об’єднання єдиновірців своїм віровченням. Нерідко виникали і протиріччя між людьми різних релігійних орієнтацій. Регулятивна через систему своїх духовних цінностей, норм та правил впливає на приватне та громадське життя людини, визначаючи її поведінку, життєву позицію.

Усі відомі у світі релігії класифікуються за різними ознаками: етнічними, часом виникнення, рівнем організації, державним статусом. Універсальною є схема, що виокремлює:

I. Ранні форми релігії (родоплемінні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, шаманство, культ природи, культ предків.

II. Етнонаціональні релігії:

1. Ранні етнонаціональні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігії Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки, релігія слов’ян та ін.

2. Пізні етнонаціональні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.

III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.

IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи: неохристиянство, релігії орієнталістського напряму, синтетичні релігії, езотеричні об’єднання, неоязичництво, сайєнтологічні рухи, сатанізм.

Питання для самоконтролю:

1. Яке місце посідає релігієзнавство в системі соціогуманітарних наук?

2. Охарактеризуйте основні типи релігійно-філософського світогляду.

3. Визначіть відмінності між поняттями «релігієзнавство», «теологія», «релігійна філософія».

4. У чому полягає різниця між теологічним (богословським) та світським (релігієзнавчим) підходами до вивчення феномена релігії?

5. Назвіть відмінності між вірою та релігійною вірою.

6. Як пов’язані між собою релігійний досвід, релігійна практика та релігійна віра?

Проблемні ситуації:

1. Поміркуйте над проблемою: релігія − опіум для народу, форма духовної влади чи прозріння нової реальності?

2. Чи можна погодитися з твердженням Л.Фейєрбаха: «сутність Бога − це проекція сутності людини»?

3. Обговоріть проблему: атеїзм − форма вірування чи наука?