3.Народна культура та фольклор

Народна культура – система ціннісно-нормативних уявлень , матеріального та духовного виробництва певного етносу.

Ознаки :

1.Історична визначеність;

2.Усність (відсутність елітарної культури);

3.Колективність та варіативність .

До другої половини XIX ст . народна культура і фольклор ототожнювались. Тобто риси народної культури приписувались і фольклору. Зараз ми можемо перетворити народну культуру у фольклор завдяки НТР. Під фольклором можна розуміти реалізовану ментальність. Тобто Фольклор - це реалізація повсякденної свідомості у її повсякденних потребах.

Важливими складовими народної культури як вихідної засади національної культури є усвідомлення приналежності до певного етносу; генетичного зв’язку з іншими представниками даної групи;уявлення про походження; знання особливостей одягу, фольклору, народних промислів, традицій,

звичаїв та інших ознак самобутності народу. Тому, культурологічний аналіз народної культури, зокрема її складової – фольклору, є актуальним в теорії та практиці культури. Репрезентація змісту та функціонального навантаження фольклору в контексті культурогенезу є одним з головних завдань нашого

дослідження. Народна культура містить у собі фольклорне ядро. Народна культура "самодостатня, знаходиться на повному самозабезпеченні і їй немає ніякої справи до іншої культури. Принципом її існування є ізоляціонізм". Вона не має потреби в трансляції і є, як правило, культурою дописемною,

має культовий характер. Її основу становлять "освітлені міфологічною символікою норми і зразки поведінки людей, дбайливо охоронювані й незмінні надособистісні "святині", що визначають устрій народного буття" Водночас у науці немає єдності поглядів на феномен "народної культури".

Джерелами національної культури є явища, які допомагають з’ясувати її становлення та особливості . Складниками національної культури є основні сфери її розвитку у конкретний історичний період.

Джерелами української національної культури є :

• Природне оточення;

• Етнокультурні успадкування від давніх культурних періодів;

• Особливості історії;

• Зовнішні культурні впливи;

• Та професійну культурну творчість.

До складників укр . культури відносять суспільно-політичні та духовно-культурні чинники розвитку укр. культури у конкретних істор. епохах.

4.Джерела формування української культури

Джерелами національної культури є явища, які допомагають з’ясувати її становлення та особливості . Складниками національної культури є основні сфери її розвитку у конкретний історичний період.

Джерелами української національної культури є :

• Природне оточення;

• Етнокультурні успадкування від давніх культурних періодів;

• Особливості історії;

• Зовнішні культурні впливи;

• Та професійну культурну творчість.

До складників укр . культури відносять суспільно-політичні та духовно-культурні чинники розвитку укр. культури у конкретних істор. епохах.

Передслов’янську групу історичних джерел формування історичної культури визначають культури давнього походження. Відповідно, інформацію про них ми маємо з археологічних досліджень, причому головними елементами археолог. знахідок постають мистецькі твори. Серед археологів сформувалась думка, що населення по обидва боки Дніпра належить до найбільш стабільної частини передісторичного населення Європи. Найдавніші археологічні пам’ятки відносяться до доби пізнього палеоліту (25-15 тис. років до н.е.). Розкопки біля с.Мізині (над Десною) , с.Добраничівка (Черкащина), с.Гінці (Полтавщина) дали підстави стверджувати, про наявність у цей час спільного етнокультурного масиву. Він отримав назву Мізинська культура. Особлива угвага дослідників була привернута до скульптурних творів (невеличкі статуетки, які відображали особливості родової організації тогочасного суспільства). Позиція автохтонності слов’янського народу обґрунтовується Мізинською культурою.

В добу Неоліту на території України вже існує трипільська культура. Поширювалась вона на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу. За своїми ознаками трипільська культура споріднена із археологічними культурами дунайського басейну, Балканів, островів Східного Середземномор’я та Малої Азії. Трипільська культура мала осілий спосіб життя. Це дозволяє називати трипільців протослов’янським етносом. Археологи знайшли добре збережені жертовники , антропоморфні фігурки, орнаментально-керамічне мистецтво в межах трипільських поселень. Прикметною рисою стало те , що в мистецьких і обрядових творах використовуються характерні для слов’янського міфологічного простору кольори ( чорний , червоний , червоно-брунатовий) . На мистецьких творах зображуються міфологічні символи солярного циклу, а також зображення свійських тварин і культ родючості. Ці факти дозволяють стверджувати про вплив трипільської культури на етногенез слов’ян.

Ще одним джерелом формування укр. Культури вважаються культури кочових племен іранського,германського та індоєвропейського походження , серед яких кіммерійців, скіфів , сарматів , готів , гунів та алланів. Про вплив цих культур на формування етногенезу слов’ян свідчать мовно-лінгвістичні дослідження. По-друге , це засоби матеріального виробництва (залізо).

Ще одним джерелом впливу на слов’янську культуру вважається антична культура і стародавньої Греці , і стародавнього Риму. Цей вплив починає з’являтись з IV ст. до н.е., коли починають виникати на узбережжі Чорного та Азовського морів грецькі колонії – міста.

До слов’янських джерел формування укр. культури відносять :

1. культура антів , які заселяли майже всю етнографічну територію України і мали власний союз племен.Типовими для антів постають Заровинецька археологічна культура ( ІІ ст. до н.е. – ІІ н.е.), Черняхівська (ІІ – V ст. н.е.), Київська. Відповідно до «Повісті минулих літ» етногенез українців формується внаслідок консолідації етнічних культур полян , сіверян , древлян , дулібів , уличів , тиверців , бужан , волинян , та білих хорватів.