Основними рисами традиційної системи є:

• виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

• спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

• соціально-економічний застій "рельєфно" виражений, оскільки економіка розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;

• розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини традиційної системи;

• стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька продуктивність праці;

• зубожіння і бідність основної маси населення;

• нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий виробничий потенціал в країні в цілому.

Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

3. Економічна система сучасної України.

Економічна система української економіки за своєю внутрішньою суттю є перехідною. Зазначимо, що становлення ринкових відносин і інститутів в цілому відбулося. Актуальним є питання їх якості та відсутності деформацій.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний “проміжний” стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від “звичайних” економік.

Рисами перехідної економіки є:

• особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

• альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;

• особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

• наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний “проміжний” стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

• історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

Типи перехідної економіки:

1. Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

2. Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

3. Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

4. На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) “самоплив” перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

Всі названі нами риси перехідної економіки притаманні і економіці України. однак, її особливостями є:

• високий рівень розвитку тіньового сектору (за офіційними даними Міністерства економіки, рівень тіньової економіки в Україні у 2009 р. становив 34,9% від офіційного ВВП, тоді як, наприклад, у 2004 р. означений показник складав 28%);

• деформований характер розвитку конкурентного середовища (за розрахунками фахівців Антимонопольного комітету, в Україні частка суб’єктів господарювання, що діяли на монополізованих ринках (з ознаками індивідуального домінування та в умовах чистої монополії), хоча і зменшилась – із 34,5% у 2001 р.до 29,1% у 2009 р., тобто на 5,4 в.п., за визначений період, однак залишається значною проблемою функціонування конкурентного середовища);

• корпоративний сектор економіки України сформований за рахунок бізнес-груп – об’єднання цілого ряду підприємств різних галузей або регіону в інтегративні корпоративні структури, що за визначенням характеризуються як “метакорпорації”. Серед основних інтегрованих корпоративних структур (бізнес-груп) можна назвати наступні: корпорація “Індустріальний Союз Донбасу”, група “Укрсіб”, ЗАТ “Сістем Капітел Менеджмент”, Науково-виробнича інвестиційна корпорація “Інтерпайп”, група “Приват”, група “Енерго”, група “Укрпромінвест”. До складу кожної з них входять підприємства як базових галузей промисловості, так і банківських і телекомунікаційних послуг і готельного бізнесу);

• застаріла матеріально-технічна база та незначна інноваційна спрямованість промислових підприємств (за даними Держкомстату, у 1994 р. частка промислових підприємств, що впроваджували інновації складала 26% від загальної кількості промислових підприємств, у 2000 р. їх кількість зменшилась до 14,8%, у 2005 р. – 8,2%; у 2008 р. – 10,8%, а у 2009 – 10,7%);

• формальний розвиток банківського сектору, низький рівень кредитування підприємницького сектору, хаотичність, нерівномірність розвитку, неналагодженість взаємозв’язків між різними елементами ринкової інфраструктури;

• недостатній інвестиційний розвиток економіки України;

• значна інфляційна складова економіки та залежність від коливань світової кон’юнктури тощо.