Принципи ринкової економіки:
економічна свобода (право користуватись і розпоряджатись ресурсами та доходами, свобода підприємництва);
конкуренція – змагання за можливість повніше реалізувати власний інтерес (раціонально розподіляти ресурси, швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб);
автоматизм регулювання (ті, хто керується інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовується, мають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і доходи).
Переваги ринкової економіки:
можливість реалізаці власних інтересів враховуючи економічну свободу субєктів;
конкуренція є стимуломом до науково-технічного прогресу, до більш ефективного використання ресурсів.
Недоліки ринкової економіки:
ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби (освіта, культура, фундаментальні дослідження, збереження навколишнього середовища тощо);
явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;
конкуренція має тенденцію до затухання (їй протидіють злиття фірм, що мають на меті посісти особливе, монопольне становище на ринку, а також укрупнення підприємств під впливом технічного прогресу).
Форми сучасної ринкової економіки
Ліберальна ринкова економіка. Характеризується мінімально допустимим втручанням держави у перебіг економічних подій лише у тих випадках, коли ринок виявляє свою недостатність або неефективність. Основну ідею бізнесу тут формує мета привласнення за всіх умов максимально високого прибутку. Прикладом цієї моделі є економіка США.
Соціальне ринкове господарство. Передбачає не лише державне регулювання у випадку недостатності ринку в освіті, сільському господарстві, видобувній промисловості тощо, а й гарантування державою високого рівня життя непрацюючим верствам населення (дітям, пенсіонерам, безробітним, інвалідам), державне сприяння перетворенню найманих працівників у співвласників підприємств. Прикладом соціально орієнтованої ринкової економіки є економіка Німеччини.
Демократичний соціалізм ринкового типу. Передбачає те, що держава перебирає на себе основний тягар соціальних витрат громадян: у зв’язку з утриманням дітей у дитячих установах, одержанням вищої освіти, охороною здоров’я, пенсійним забезпеченням. Для того, щоб держава могла забезпечувати високі соціальні гарантії і виплати, громадяни сплачують до бюджету у вигляді податків більший, ніж у інших країнах, відсоток доходів. Прикладом країни з такою економікою є Швеція.
Модель поєднання ринкового та урядового механізмів макроекономічного регулювання, або модель «по один бік плану і ринку». Відрізняється тим, що передбачає поширення загальнонаціонального індикативного (рекомендального) планування поряд з приватною власністю на виробничі ресурси. Основною метою тут стає не стільки максимізація прибутку, скільки контроль якомога більшої частини не лише національного, а й світового ринку. В основу економічних відносин покладено принцип так званого патерналізму – повної підпорядкованості молодших старшим за віком та посадою, відданості своїй фірмі, гарантованої захищеності від безробіття. Приклад такої економіки дає Японія.
Командна, або адміністративно-командна, система – система, де всі ресурси становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.
Характерними рисами системи є:
державна власність практично на всі фактори виробництва, які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам;
колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічною діяльністю;
централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;
практично відсутня конкуренція, звідси – монополізм виробників і панування їх над споживачами.
Скориставшись рис. 4, розглянемо особливості кругообігу планової (командної, централізованої) економіки.
Рис. 4. Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у плановій економіці
Кругообіг здійснюється між трьома суб’єктами командної економіки: державою, виробниками та споживачами при посередництві так званого псевдоринку предметів споживання та «чорного» ринку. На першому ринку представлені держава та споживачі, на другому – виробники та споживачі. Єдиним власником усіх ресурсів є держава. Постійними супутниками командної економіки є дефіцит продуктів, тобто незадоволені потреби, з одного боку, і невикористані ресурси через неможливість досягти раціональності при централізованому розподілі – з іншого. Саме ці чинники породжують так званий «чорний», тобто нелегальний, не визнаний державою, ринок.