Продуктивні сили

(робоча сила та засоби виробництва)

Виробничі відносини

(техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні відносини)

Господарський механізм

Рис.2. Структура економічної системи суспільства

Продуктивні сили – це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи і є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково-технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили – вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згадані елементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

• освітній фактор;

• ступінь майстерності;

• дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

• наукова організація праці;

• рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

• природні умови;

• розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

• технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.

Економічні виробничі відносини – сукупність соціально-економічних і організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу обміну і споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Система економічних відносин складається з техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Під організаційно-економічними відносинами розуміють відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом – це відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Суть і основу економічних відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Відносини власності визначають у чиїх інтересах ведеться виробництво, історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних. Отже соціально-економічні відносини – це насамперед відносини власності в економічному значенні цього поняття.

Важливим структурним елементом економічної системи є господарський механізм. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланцюгів економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і виробничі відносини.

Господарський механізм – це сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів і важелів регулювання економічних процесів. Найважливіша функція господарського механізму - забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Центральне місце в економічний системі належить людині – головній продуктивній силі, уособленню економічних виробничих відносин, суб’єкту і об’єкту господарської діяльності, носію і реалізатору економічних потреб, інтересів, що об’єднує і узгоджує функціонування усіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливості і форми її самореалізації обумовлюють характер економічної системи.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. В економічній літературі виділяють різні моделі, типи економічних систем, класифікація яких залежить від різних критеріїв.

Деякі вчені-економісти вважали, що власність на засоби виробництва є важливим критерієм класифікації економічних систем. Цей підхід називають формаційним підходом. Еволюція економічних систем відбувається відповідно рішенню основного економічного протиріччя: між новими продуктивними силами й організаційно-економічними відносинами, з одного боку, і існуючою формою власності – з іншої. З утвердженням нової форми власності змінюється весь економічний базис суспільства і надбудова, що йому відповідає.

У результаті виділяють:

• первіснообщинний,

• рабовласницький лад,

• феодалізм,

• капіталізм,

• комунізм (соціалізм перша фаза комунізму).

Сьогодні людство знаходиться на найглибшому переломі історії, тому що перетворюється в історію світової цивілізації. І в цих умовах цілком природним є виникнення цивілізаційного підходу до опису суспільного розвитку. У центрі його уваги – не одна сторона, а сукупність усіх рис того або іншого суспільства - матеріальних, ідейних, культурних, релігійних, моральних – у їхній єдності, розвитку і наступності. Цей підхід заснований, по-перше, на загальнолюдських інтересах і цінностях, оскільки сучасному людству властиві спільність ряду соціально-економічних, політичних, науково-технічних і культурних характеристик, по-друге, - на критерії західної цивілізації з її ліберально-демократичними цінностями і науково-технічним рівнем розвитку. Він дозволяє більш детально вивчати шляхи розвитку окремих країн, їхнього господарства, соціально-економічних відносин тощо.

Цивілізаційний підхід до розвитку економічних систем розглядає такі етапи в залежності від рівня розвитку продуктивних сил:

• варварство – цивілізація, при якій продуктивні сили знаходилися на самому низькому рівні розвитку;

• аграрна цивілізація – це цивілізація, для якої головною формою багатства і по суті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Вона значно прискорила розвиток суспільного виробництва та зайняла значний відрізок історії людства - 8-10 тис. років, проіснувавши до періоду розгортання промислової революції.

• індустріальне суспільство, яке почало формуватися у XVIII – ХІХ ст., коли проста кооперація в своєму розвитку швидко переросла у більш складну, яка базувалася на поділі праці всередині майстерні за операціями і на ремісничій техніці, тобто переросла у мануфактуру. Матеріальною основою індустріального суспільства виступала система машин, механізація виробничих процесів;

• постіндустріальне суспільство, яке розвивалося після науково-технічної революції, яка розгорнулася з середини 50-х років ХХ ст. З погляду технічної основи характерними для нього є автомати і автоматизовані системи виробництва. Проблемі формування основ постіндустріальної цивілізації присвячені праці американських учених Д. Белла і О. Тоффлера, французьких учених Ж. Ж. Сервана-Шрейбера, А. Турена та ін.

Сучасні концепції не відмовляються від побудови економічних систем у залежності від інститутів власності, але дослідження обов'язково доповнюються проблемами задоволення потреб людей, що збільшуються, в умовах обмежених ресурсів. Для того, щоб здійснити вибір у світі обмежених ресурсів, господарський суб'єкт повинен мати необхідну інформацію про те, що, як і для кого виробляти. Таким чином, критерієм класифікації економічних систем виступає механізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності суспільства. Це функціональний або організаційно-економічний підхід до економічних систем. Більшість економістів характеризує економічні системи як форми господарювання за формою власності на засоби виробництва і за способом координації і управління економічною діяльністю.

Розвиток суспільного виробництва, відкритість економічних систем для постійного обміну з зовнішнім середовищем сприяє збагаченню системи новим матеріалом, що викликає потребу у внутрішньо системних змінах. Результатом їх може стати оновлена модель економіки. Розглянемо ці моделі зважаючи на наступні ознаки: переважна форма і види власності; економічна влада і способи її здійснення; форми господарювання; місце і роль, що відводяться ринку; економічна роль держави.

Даний підхід виділяє:

• ринкову економіку;

• планову економіку (адміністративно-командну);

• змішану економіку;

• традиційну економіку.

Ринкова економічна система – це форма організації господарського життя суспільства, для якої характерні приватна власність на засоби виробництва й продукти праці, децентралізоване сімейне господарство й ринкова форма зв’язку між виробниками та споживачами.

Характерні риси ринкової економіки:

• панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

• ринкова система координації та управління господарською діяльністю;

• дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;

• поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

• кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

• деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на ринку. Діє загальна конкуренція – всі проти всіх.

Розглянемо особливості кругообігу ринкової економіки за допомогою р ис.3.

Рис. 3. Кругообіг ресурсів, продуктів, доходів у ринковій економіці

На цій спрощеній схемі кругообігу, як бачимо, відсутня держава. Сучасна ринкова економіка не може функціонувати без участі держави. Але зрозуміти фундаментальні засади ринкової економіки без включення у схему кругообігу держави можна. Особливим явищем ринкової економіки є домашнє господарство. У ринковій економіці домогосподарства є особливими утвореннями: вони не лише отримують і витрачають доходи, а й є власниками і постачальниками всіх ресурсів: землі, праці, капіталу, здатності до підприємництва.