22. Господарська система Древньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля.

З господарського погляду в історії Давньої Греції можна виділити два етапи – патріархальний, що характеризувався пануванням натурального господарства, та торгівельно-ремічничий. Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах – містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського та Іонічного моря. Кожне місто-поліс жило власним життям , було незалежною та самостійною політичною одиницею. Проте поєднувала їх спільність релігійних вірувань і тяжіння до певних релігійних центрів. Економічні зв’язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя в основному зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому господарстві.

На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували й інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Діяльність їх зосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Виникає ремесло, але виключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових домашнього господарства. Вже з VII ст натуральне господарство починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. належала аристократії. Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.Такі явища були підтвердженням розкладу домашнього господарства.

Ксенофонт (444 – 354 рр. до н.е.) – афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як прихильник і захисник натурального господарства. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає у нього як головна сфера господарської системи. Економічні праці Ксенофонта свідчать про значні досягнення у землеробстві Давньої Греції, адже в них ідеться про використання органічних добрив, розкривається значення якісної оранки та інші досягнення й вдосконалення процесу землеробства. Він засуджував ремісництво і торгівлю. У той же час він високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. Визнавав він і важливість та корисність для держави праці ремісників, за умови,що ремеслом займаються раби.

Платон (427 – 347 рр. до н.е.) – за його словами держава розпалася на дві половини – багатих і бідних, які жили разом, але були ворожими один до одного. Його праці: «Держава» та «Закони», в яких він не лише намагається пояснити явища політичного і економічного життя, а й пропонує програму соціальної реформи, особливо у «Державі»,- докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Зображуючи ідеальну державу, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи і воїни) мають забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю; матеріально їх має забезпечувати суспільство. Третій клас (простолюд) має забезпечувати потреби перших двох та власні. До них, за Платоном, належать землероби, ремісники і купці, що єдині мають власність.

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. Його найвідоміші праці «Нікомахова етика» та «Політика». Вчення про господарські відносини між людьми в Арістотеля поєднуються із вченням про суспільство. Арістотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке має забезпечувати себе майже всім необхідним,а те, що не вистачило, можна отримати через обмін з сусідами. сВою науку про господарство він ділить на дві частини – економіка та хрематистика. Економіка – це природна господарська діяльність, спрямована на отримання необхідних для життя продуктів. Вона включає обмін, але лише для задоволення власних потреб. Хрематистика – це мистецтво наживати багатство. Величезною заслугою Арістотеля було те, що він першим виявив деякі категорії економічної науки про багатство, про виробництво, про гроші та обмін. Він сформулював поняття «справедливої ціни», стверджуючи, шо справедливою є та ціна, яка встановлюється за добровільною угодою учасників обміну, які не є монополістами. Важливе місце уАрістотеля займає вчення про власність. Виступав проти суспільної власності Платона. Услід за Платоном він намагається зобразити «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами.