118. Остання спроба реформування радянської командно-адміністративної системи в другій половині 80-х років XX ст.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985 р.) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М.Горбачовим, проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав ґрунтуватися на прискорення науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки, модернізації машинобудування, а на цій основі і всього народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав ламки командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення». Питання щодо кардинальної економічної реформи вперше було порушено на червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС. Спочатку її пов’язували з концепцією «вдосконалення господарського механізму», тобто з наданням підприємствам більшої самостійності в розвитку вир-ва, оновленні продукції, матеріальному стимулюванні робітників. Економічна «перебудова» розпочалась у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство», відповідно до якого підприємства отримали право самостійно планувати свою діяльність. Підприємства отримали право на підписання прямих договорів з іншими підприємствами, а деякі – навіть самостійно виходити на зовнішній ринок. З метою підвищення якості продукції було запроваджено держприймання, яке виявило серйозні недоліки в забезпеченні необхідного рівня якості продукції. Але й цей крок виявився неефективним, і від держприймання змушені були відмовитися. Водночас не було зроблено жлдних кроків для структурної перебудови укр.про-ті: збереглися звичні тенденції щодо інвестиційної політики, кошти, які виділялися для республіки, повинні були спрямовуватися на будівництво нових промислових об’єктів традиційних для України галузей важкої індустрії, украй несприятливих для республіки з екологічного та ресурсного погляду (особливо якщо взяти до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської аварії та вичерпання сировинних ресурсів), тоді як існуючий промисловий потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів підприємств в Укр. У др.пол. 80-х рр.. досягла 55-60 %). До того ж близько 80 % підприємств Укр. не виробляли кінцевого продукту, а лише сировину або напівфабрикати для підприємств інших регіонів. Певні перетворення відбувались і в аграрному секторі. Вони зводилися до перебудови систему управління в с/г (створено Держагропром), деякого розширення самостійності колгоспів і радгоспів, а також надання прав безпосереднім виробникам брати землю в оренду на тривалий термін (до 50 років) і розпоряджатися виробленою продукцією. Проте ці заходи не дали позитивних результатів. Кризові явища в економіці наростали, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.

119. Зробіть порівняльний аналіз спроб та результатів реформування радянської господарської системи у 60-х та др. Пол. 80-х років 20 ст.

У першій половині 1960-х років на шпальтах радянської пері­одики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення гос­подарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення планування. Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні виробництва. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішен­ня березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Ре­форма (названа .«Косигінською) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямова­на на пошук оптимального поєднання централізованого керівни­цтва економікою й оперативно-господарської самостійності під­приємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Було вирішено ліквідувати рад-наргоспи та повернутися до галузевого принципу управління. Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї си­стеми планування й економічного стимулювання.

Було визнано за необхідне посилення ролі прибут­ку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств пра­цювати рентабельно, на принципах самоокупності. Як основне фінансове джерело утворення фондів заохочення також стає прибуток. При цьо­му частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприєм­ства, ставили в залежність від ефективності використання основ­них та оборотних фондів, збільшення обсягу реалізованої про­дукції, підвищення рентабельності виробництва та якості продук­ції. Нарешті, обмежувалося централізоване («безкоштовне») фі­нансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження довготермінового кредитування.

Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Згід­но із рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було вжито низку заходів. Було підвищено закупівельні ціпи із таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якого колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різни­ця — покриватися за рахунок державного бюджету. Було різко збільшено державні асигнування на підвищення технічного рівня сільського гос­подарства, на виробництво сільськогосподарських машин та доб­рив. Була недостатня спеціалізація, посилили її.

Результаті госпрозрахунок підприємств виявився незабезпеченим матеріально, а підвищення самостійності підприємств — не­сумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директив­ним плануванням та наявною системою ціноутворення. Численні суперечності реформи можна було б усунути, поетап­но просуваючись до ринку. Одначе це було неможливо через політико-ідеологічні причини.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економі­ці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголо­сило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспро­можний. Проте вжиті на цьому етапі заходи дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінан­сах.

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення господарського механізму, що орієнту­вався на перехід до ринкової економіки. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху — прийняття законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) та «Про кооперацію» (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне під­приємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соці­алістичної економіки. Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві (створено Держагропром). Створення Держагропрому, який об'єднав практич­но всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послабити гост­роту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостій­ність колгоспів та радгоспів.Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.