112. Основні напрями теоретичних досліджень в українській економічній літературі 20-х років XX ст.

Формування адміністративно-командної системи й надмірне посилення централізованого управління та планування економіки негативно позначилося на стані економічної думки України. Та й сталінізм поклав край різноманіттю течій у розвитку економічної науки. Монополія Й. Сталіна на розробку найважливіших економічних проблем призвела до ліквідації альтернативи офіційному напряму економічної науки, а радянські учені-економісти, зокрема й українські, перетворилися на коментаторів положень, виказаних Сталіним. У таких умовах багато досягнень економічної науки 20-х років було втрачено. Категорія ринку зникла з науки, а економічні дослідження були пройняті плановим фетишизмом. Перестала існувати концепція поєднання планових і ринкових начал навіть як предмет теоретичного аналізу. Державний план трактувався як економічний закон соціалізму.У 30-50-х роках проблеми народогосподарського планування були в центрі уваги учених-економістів України. Над ними працювали В.Введенський, В. Мишкіс, В. Валуєв, А. Петров, П. Першин. В їхніх працях порушувалися питання про можливість і необхідність планування при соціалізмі, про зв’язок народогосподарського планування із суспільною власністю на засоби вир-ва. Вони розглядали планування як специфічну межу соціалізму, як економічну закономірність, властиву тільки соціалістичній системі господарства.Українські економісти всебічно досліджували принципи, методологію, форми й методи планування. При цьому планування протиставлялося ринковим відносинам. План і ринок розглядалися як антиподи, де ринок властивий капіталізму, який розвивається стихійно, а план є закономірністю соціалізму. Проблема ж державного регулювання ринкових відносин узагалі не досліджувалась, оскільки, на думку економістів, соціалізм і ринок, планові й ринкові начала – поняття несумісні.

113. Суть радянської індустріалізації та джерела її реалізації

На середину 1920-х років припали найбільші успіхи нової економічної політики. Однак, наприкінці 20-х років відбулося згортання непу, відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, що було зумовлене внутрішніми економічними суперечностями. Це передусім зниження темпів розвитку; фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., зростання інфляції 1925. Відмови від непу вимагала й державна політика реалізації курсу індустріалізації, прийнятого ХІV з’їздом ВКП(б) у грудні 1925 р. Було висуното завдання перетворення Радянської держави з країни, що ввозить устаткування, в країну, що його виготовляє. Під таким гаслом пройшов ХІV з’їзд партії. Було визнано, що вирішити проблему індустріалізації можна лише завдяки ретельному її плануванню і розробці п’ятирічних планів розвитку народного господарства. У грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви зі складання першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29 – 1932/33 господарські роки. Проект плану мав два варіанти – «відправний» і «оптимальний». Останній був розрахований на більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники. В обох варіантах у збалансованій формі передбачався прискорений розвиток промисловості, розгортання колективізації с/г на добровільній основі (з охопленням до кінця п’ятирічки до 30% селянських господарств) та підвищення народного добробуту. Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення в її промисловість. Усього за роки першої п’ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 29 % загальносоюзних капіталовкладень. На початку індустріалізації в Україні здійснювалися побудова і реконструкція великих підприємств, що мали загальнодержавне значення. Із 35 ключових промислових об’єктів СРСР в Україні споруджувалося 12: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, Запоріжсталь, Азовсталь, Дніпробуд тощо. У січні 1933 р. На об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін зробив доповідь про підсумки першого п’ятирічного плану. Було заявлено про безумовне виконання головного завдання п’ятирічки – перетворення СРСР з країни аграрної на країну індустріальну.

Варто зазначити, що визначивши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, радянське керівництво одразу ж зіштовхнулося з проблемою коштів для розвитку індустрії. Одним з головних джерел накопичення коштів для індустріалізації став перерозподіл доходів населення на користь держави: - податки з населення(для села «надподатки» - постійне зростання цін на промислові товари), -внутрішні державні позики, що розміщувались як серед міського, так і сільського населення. Проводилися й заходи, спрямовані на збільшення прибуткової частини державного бюджету й фінансування індустріалізації: -грошова емісія, податкова реформа 1930 р., що сприяла перерозподілу коштів з легкої про-ті у важку, зерновий експорт, що давав валюту, а також продаж за кордон нафтопродуктів, лісоматеріалів, хутра, льону. Ув’язнені обслуговували своєю примусовою працею цілі галузі про-ті та будівництва. Характеризуючи відмітні риси індустріалізації, слід зазначити, що в першій п’ятирічці змінювалася галузева структура промислового вир-ва – форсований розвиток отримали галузі важкої індустрії й створювалися нові центри її розвитку. У другій і третій п’ятирічках тривала політика «соціалістичної» індустріалізації. Проте народне гос-во, кероване не ринковим попитом, а централізованим плануванням, відрізняла всі ці роки різко виражена диспропорційність галузевого розвитку.

114.Суцільна колективізація та її соціально-економічні наслідки Після згортання непу колгоспи були вкрай необхідні тоталітарному режиму, тому що вони давали можливість досить легко поповнювати державний бюджет. На початку 1928 р. вибухнула "криза хлібозаготівель", і Сталін висунув гасло суцільної колективізації. По першому п'ятилітньому плані в СРСР намічалося об'єднати в колгоспи 18—20% селян, а в Україні — 30%. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошене на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б).

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі по значно більш низьких цінах, чим ринкові;, розкуркулювання, тобто виключення зі сфери сільськогосподарського виробництва, позбавлення цивільних прав і виселення в Сибір тих селян, що чинили опір" насильницької колективізації.

Під час поїздки Сталіна в Сибір у січні 1928 р. пролунали його пропозиції по прискоренню темпів колективізації, що носили директивний характер. Вони зводилися до наступного: зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами; у випадку відмовлення куркулів підкоритися', залучити їх до судової відповідальності і конфіскувати хлібні надлишки на користь держави для того, щоб 25% конфіскованого хліба було розподілено серед селян-донощиків.

З 1930 р. вільну торгівлю.фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства, що поставляється державі, різко знизилася, Відсутність .матеріальної зацікавленості в розвитку суспільного, виробництва змушувало колгоспників імітувати праця, а не працювати по-справжньому. Продуктивні сили сільського господарства деградували усе більше. Щоб зробити колективізацію здійсненної, було вирішено, знищити найбільш заможний прошарок селянства, до складу якої входили всі селяни, що не хотіли усуспільнюватися. Порядок розкуркулювання розробила спеціальна комісія на чолі з В. Молотовим. Боротьбі з куркульством додавали видимість закону.

115. Радянська господарська система в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війниСтосовно загального стану економіки УРСР у 1939—1941 рр., то можна з певністю сказати, що її роль в народногосподарському комплексі СРСР залишається надзвичайно важливою. Зростаюча мілітаризація економіки країни відбилася і на економічному потенціалі республіки. Збільшуються обсяги виробництва в галузях важкої індустрії, зростає її частка в загальному промисловому виробництві (в 1940 р. вона складала 62%). Україна залишається головною вугільною та металургійною базою СРСР: у 1940 р. тут видобувалося 50,5% вугілля, 67,6% залізної руди, вироблено 48,8% сталі, 64,7% чавуну від загальносоюзного виробництва. З перших днів війни було переорієнтовано на потреби оборони й господарство України. Швидкими темпами переводились на задоволення потреб фронту виробничі потужності та наявні ресурси; промислові підприємства почали масовий випуск оборонної продукції. У надзвичайно складних умовах суворої зими 1941/1942 року, досить часто під відкритим небом, евакуйовані підприємства починали давати воєнну продукцію.

116. Криза радянської командно-адміністативної системи та спроби її трансформації у 50 роки. Причинами реформування радянської економіки у 1950-ті роки можна назвати надзвичайне перенапруження радянського народного господарства, яке тривалий час перебувало в стані граничної мобілізації, результатом чого стало небачене розорення села, злидні ос­новної маси населення, примусова праця більшості його.

Одним із перших заходів нового керівництва країни стало сут­тєве зниження с\г податку, списання забор­гованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Оздоровленню аграрного сектора сприяло підвищення цін на продукцію, що її колгоспи продавали державі понад обов'язкові поставки, та запровадження більш високих цін на продукцію рад­госпів. Чимало робилося для зміцнення матеріально-технічної бази на селі. Великі надії покладалися на реорганізацію МТС і продаж тех­ніки колгоспам та радгоспам, що обіцяло дещо звузити контроль державної бюрократії над селом. Але за здійснення цих заходів не було враховано цілу низку чинників, які вкрай негативно вплинули на стан сільського гос­подарства (надзвичайно високі ціни на техніку, відсутність до­статніх коштів у господарствах для викупу останньої, втрата ква­ліфікованих кадрів, що працювали в МТС і не хотіли працювати в колгоспах, тощо). Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десятиліття розвивалося досить динамічно. Економічна політика, що її провадило партійно-державне керів­ництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню. рад народного господарства (раднаргоспів), Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперуван­ня в межах економічних районів, пришвидшилося створення та запровадження нової техніки у виробництво.У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін бу­ло підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають її прихованою девальвацією, адже внаслідок цього ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли. бу­ло скасовано антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх підприємств..Було підвищено мінімальну заробітну плату .У 1956 р. набрав чинності закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся розмір пенсій, Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин).

117. Обґрунтування необхідності реформування радянської господарської системи у 60 роках ХХ ст.. та її практична реалізація(Косигінська реформа) Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, економічне стимулюва ння і госпрозрахунок.Нова система поєднувала такі методи господарськ ого керівництва за яких посилювали ся економічні методи. Підвищувалися вимоги до роботи Держплану. Скорочувалась кількість обов"язкових директивних планових завдань. Передбачалося перейти від валової і товарної до реалізованої продукції, яка відігравала б роль основного показника обсягу виробництва. На перший план було поставлено прибуток і рентабельність. Для посилення матеріальної зацікав леності підприємств значна роль відводилася створенню фондів економічного стимулювання, призн ачених для розвитку виробництва, матеріального заохочення праців ників, на соціально-культурні потреби і житлове будівництво.

підкреслити, що господарський механізм зберігав риси адміністративно-командної системи управління економікою. Саме ця обставина вирішально вплинула на далю реформи.

Економічні наслідки та причини згортання Косигінської реформи 1965р.

Зараз економісти та історики поділяють думку, що реформи 60-х років не мали відчутного результату. Можна вважати, що економічні показники за період 1966 – 1970 рр. навіть погіршились. У цілому національний дохід збільшився на 22% проти 24% за попередні 5 років , продуктивність праці зросла на 17% проти 19%. Це можна пояснити тим, що високі звітні цифридосягались завдяки прихованому підвищенню оптових цін. У результаті реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий. Головна суть косигінської реформи полягала в деякій лібералізації ідемократизації господарчої системи.

Причини згортання:

Нові методи стимулювання та планування все меньше впливали на розвиток виробництва, а на деяких напрямах почався зворотний рух. Тому можна вважати, що період стагнації розпочався задовго до 1970р.