79. Світова економічна криза (1929-1933 рр.) та шляхи виходу з неї. «Новий курс» д. Ф. Рузвельта.

Сутність політики «Нового курсу» Ф. Рузвельта полягала в активізації ролі держави, включення її до процесів регулювання економічного життя. Лінія «Нового курсу» передбачала жорстку боротьбу і являла собою певну рівнодіючу багатьох сил: велико­го бізнесу, банківських кіл, дрібних підприємців, фермерів, профспілок, широких мас працюючих і велику кількість безробіт­них. За умов банківської кризи, що вибухнула (банки банкрутували один за одним), президент оголосив загальні «банківські канікули» до 9 березня й запропонував Конгресу США «Надзвичайний закон про банки». Закон передбачав такі заходи:

1. надання Федеральною резервного системою (ФРС) позик банкам;

2. наділення міністра фінансів повноваженнями, до яких вхо­дило право запобігати масовому вилученню внесків;

3)заборону на експорт золота;

4) продаж банкам ФРС облігацій державної позики.

Завдяки введенню таких заходів банки змогли отримати від держави позики під заставу цінних паперів і державних облігацій.

Припинився обмін банкнот на золото, яке зрештою остаточно вилучили з обі­гу.

У 1933—1934 роках, незважаючи на критику з боку діло­вих кіл, було прийнято кілька законів, які регулювали випуск цінних паперів, у результаті чого було:

1) встановлено контроль над випуском акцій (у разі випуску компанією акцій усі її директори несли персональну відповідаль­ність за випуск);

2. передано контроль над ринком цінних паперів до спеціаль­но створеної комісії, членів якої призначав Президент;

3. обмежувалося використання банківського кредиту в опера­ціях на біржі;

4. заборонялися будь-які маніпуляції з цінними паперами;

На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками «Великої депресії» не пішла шляхом по­рятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері.

Велика Британія використовувала у боротьбі із наслідками світової кризи власний величезний історичний досвід головного «банкіра світу». Тому в 1931—І934 роках уряд Вели­кої Британії головним економічним завданням вважав забезпе­чення сприятливих фінансових умов для розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

У цей період уряд Франції проводив соціальну програму, спрямовану па зниження рівня безробіття, організацію громадсь­ких робіт. Ця політика передусім стосувалася державного секто­ру і певним чином забезпечувала вихід економіки з кризи із най­меншими втратами.

«Велика депресія» 1929-—1933 років далася взнаки й на гос­подарському житті Німеччини через «прив'язку» економіки до іноземних кредитів зі США, Великої Британії та Франції. Припи­нення допомоги з боку провідних країн, які теж переживали важ­ку кризу, погіршило становище Німеччини (збанкрутувало 68 тис. підприємств, криза охопила банківську сферу, кількість безробітних сягнула 8 млн осіб).

80. Особливості економічної кризи 1929-1933 років у Німеччині. Виникнення неолібералізму та його роль у господарському відродженні країни.

«Велика депресія» 1929-—1933 років у Німеччині проходила болісно, бо було втрачено зв’язки з іншими країнами, в яких теж була криза. Через це збанкрутувало 68 тис. підприємств). 1933 року у Німеччині встановлюється фашистській режим НСДАП.

Антикризові заходи набули рис надзвичайних: як стратегічні військово-політичні: повернення втрачених територій і ринків збуту, подальше розширення кордонів Німеччини, зрештою — світове панування.

Така стратегія визначила форми і методи виведення країни з кризи, суттю яких стає тотальна мілітаризація народного господарства.

«Новий порядок» ґрунтувався на низці принципів і заходів, що визначали основу і сутність економічної політики фашизму. До них слід віднести:

1. примусове картелювання промисловості;

2. ліквідація свободи торгівлі та вільних ринків;

3. контроль над цінами і заробітною платою;

4. централізований адміністративний розподіл трудових і матеріальних ресурсів;

5. жорстке обмеження управлінських функцій та управлінської свободи підприємців;

6. прагнення максимальної самозабезпеченості всіма ресурсами (продовольством і сировиною);

7. протекціоністська (меркантилістська) зовнішньоторговельна політика.

Тепер вершиною німецької економіки була Національна економічна палата, яка координувала та управляла діяльністю національних груп індустрії. Наступні – картелі. Картелі фашистського періоду здійснювали контроль за розподілом сировини і зовнішньою торгівлею, ринком капіталів, процесом інвестування, встановлювали рівень заробітної плати і відсотків.

Ойкне засновник неолібералізму. Його праця «Основи національної економічної теорії.»(1940 р)

Особливостями німецького неолібералізму є те, що представники цієї течії не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують також інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну економіку, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулювання економіки.