28. Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

Велика земельна власність починає формуватися з 9 ст. Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою господарства була вотчина, яка виступала й як форма феодального землеволодіння, – спадкова феодальна власність на землю, що зазвичай виникала в результаті жалування князем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею, про що дає уявлення «Руська правда» в цілій низці статей. Вотчина могла бути як боярською, так і княжою або церковною. Її центром був «княж двір», тобто князівське житла та житло його слуг, житла безпосередніх виробників, які своєю працею обслуговують вотчину – рядовичів, смердів, холопів, а також різноманітні господарські будівлі. Вотчина ділилася на панське господарство і селянське держання, рілля також ділилася на панську та селянську. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Включала вотчина й угіддя (луки та випаси, де паслася худоба, як княжа, так і селянська), а також «ловища» і «борті», тобто місця полювання та збирання меду, які належали князю. На чолі княжої вотчини стояв представник князя – боярин-огніщанин. Князь у своїй вотчині виступає як феодал-землевласник, що має певні права відносно залежного населення. Пізніше, під час перебування українських земель під владою Литви і Польщі, форми організації господарства зберігаються. Так, основною формою феодального землеволодіння залишаються вотчини, якими володіли князі і бояри. Крім вотчини, які можна було передавати у спадок, князівські та боярські вільні слуги отримували за службу або за умови несення відповідної служби землі, що були умовною власністю і називалися «держава». Коли князь втрачав свої землі, втрачали їх і «державці», адже новий власник вотчини передавав і «держави» своїм слугам.

31. Вплив політичних, соціальних, духовно-культурних та економічних факторів на господарське життя європейських держав пізньофеодальної доби.

Політичні чинники:

1) відбувалося об’єднання країн і формування абсолютних монархій. 2) проходить відокремлення влади від господарського життя. 3) влада стає верховною за характером. 4) рішення влади набувають політичного характеру і стають обов’язковими для всіх. 5) влада забезпечує об’єднання людей і динамічність функціонування економічної системи. 6) визначальна роль держави здійснюється через встановлення певних форм власності.

Соціальні чинники:

1) подолання особистої залежності селян і формування економічно залежних людей (наймані робітники). 2)утвердження індивідуалізму, виникнення і розвиток вільної торгівлі, формування умов для підприємницької діяльності. 3)формування народів і виникнення національних держав. 4) поява нових класів суспільства: буржуазії і пролетаріату. 5)стрімке і нерівномірне зростання населення Європи. 5)утвердження європейського типу шлюбу.

Духовно-культурні чинники:

1) епоха Відродження. Відродження або Ренесанс – період з серед . 15 до серед. 17 століття, коли в країнах Зх. Європи відбувалося відновлення духу і технічного рівня Античності. 2) прорив в освіті і науці. З винаходом техніки друкарства потреба і писемності і знаннях призвела до створення світських шкіл: муніципальних, торгівельних і ремісничих. 3) Реформація. Це широкий суспільний рух у Зх. і Центральній Європі у 16 ст. Він носив антифеодальний характер і виразився у формі боротьби проти католицької церкви як опори феодальному устрою. Реформація розпочалася 31 жовтня 1517 року. Реформатори висунули такі тези, які: 1. заперечували необхідність католицької церкви з її ієрархією і системою духовенства. 2. проповідували «дешеву церкву». 3. заперечували права церкви на землю. 4. єдиним джерелом релігійної істини проголошувалося священне писання.

Економічні чинники:

1) формується капітал як основний ресурс. 2) формують національні і світові ринки.3) зароджується мануфактурне виробництво. 4)розвивається обмін між господарськими одиницями через зростання торгівлі і становлення фінансово-банківської сфери.