1.Управлінн трудовим потенціалом як наука і сфера практичної діяльності.

.Якісне відтворення трудового потенціалу, способи його поєднання із засобами виробництва, ефективність трудової діяльності — усе це залежить від якості управління трудовим потенціалом.

Стосовно управління трудовим потенціалом об’єктом дослідження є трудовий потенціал суспільства, який є узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності.

Предметом управління трудовим потенціалом як науки і навчальної дисципліни є складна система регулювання процесів відтворення, що включає формування, розподіл, перерозподіл, обмін, використання та захист трудового потенціалу на макроекономічному рівні. Для дослідження такої складної системи, як управління трудовим потенціалом застосовується сукупність різноманітних методів:статистичних;

Формально логічних;економіко-математичних;структурно-функціональних;аналізу й прогнозу;нормативних;анкетування;опитування;

балансового;програмно-цільових та інших.

Теоретичним фундаментом, на який спирається курс «Управління трудовим потенціалом», є філософія, політична економія, макроекономіка, мікроекономіка та правознавство. Теоретичні положення та висновки цих наук служать правильному розумінню теоретичних засад управління трудовим потенціалом. Дисципліна «Управління трудовим потенціалом» спирається на економіку праці, психологію і соціологію праці.

2.Населення як елемент продуктивних сил і носій виробничих відносин.

Стан і розвиток суспільства значною мірою визначаються чисельністю і складом населення. Населення - це природно історично складається і безперервно відновлювали в процесі виробництва і відтворення життя сукупність людей, що проживають на певній території - в селі, місті, районі, регіоні, країні.

Трудові ресурси - це працездатна частина населення, яка, володіючи фізичними й інтелектуальними можливостями, здатна виробляти матеріальні блага або надавати послуги.

З цього визначення випливає, що трудові ресурси включають в себе, з одного боку, людей, зайнятих економічною діяльністю (в різних галузях), а з іншого - не зайнятих, але які можуть працювати. Таким чином, трудові ресурси складаються з реальних і потенційних працівників.

Необхідні фізичні та інтелектуальні здібності залежать від віку: у ранній період життя людини і в пору зрілості вони формуються і примножуються, а до старості втрачаються. Вік виступає свого роду критерієм, що дозволяє виділити з усього населення власне трудові ресурси.

Населення - це всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для позначення людських ресурсів. Нерідко в цьому ж сенсі в соціально-економічній літературі використовується поняття «народонаселення».

Разом з тим населення - це те джерело, той «матеріал», з якого виходять всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці праці позначаються економічно активним населенням, трудовими ресурсами). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це предмет дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, який формує попит.

3.Населення як демографічна категорія: постійне, наявне, юридичне населення.

Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в між переписний період – це результати оцінок – розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.

Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є:

наявне населення, постійне населення (населення, яке проживає на певній території протягом не менш як півроку)

Постійне населення – це ті люди які в даному населеному пункті проживають постійно незалежно від того, де вони пере-бувають в момент, обліку населення (в гостях, у відряджені і т.д.)

Наявне населення (НН) — це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їхнього постійного проживання.

Юридическое население - (юридически закрепленные на данной территории жители). Иногда в качестве разновидности юридического населения выделяют оседлое или приписное население (оно учитывалось при переписи населения России 1897 г.), где в отличие от юридического населения не требуется документального подтверждения принадлежности жителя к данной территории.