Васильченко Оксана Петрівна

- Підручник Шаповала В.М.

Ріяк – не потрібно.

КП Зарубіжних країм

Поняття предмет, система КП ЗК

1. Поняття КП.

2. Предмет і галузі КП ЗК.

3. Метод правового регулювання суспільних відносин у КП ЗК.

4. Суб’єкти КП ЗК.

5. Система КП ЗК.

6. Наука КП ЗК.

КП розглядається в 4-х аспектах:

• як галузь права;

• як навчальна дисципліна;

• як наука;

• як суб’єктивне право особи;

КП ЗК – тільки у 2-х аспектах.

Поняття КП – це сукупність правових норм, що регулюють державний устрій, відносини держави і особи, політико-адміністративний устрій, місцеве самоврядування.

Предмет КП – сукупність відносин:

1) відносини між особою та державою, конституційно-правове становище держави.

2) відносини, що складаються в процесі регулювання, визначення компетенції, порядок формування вищих органів держави.

3) політико-територіальний устрій держави.(інститут автономії)

4) місцеве самоврядування.

Суб’єкт:

Суб’єктів КП можна поділити на 2 групи:

1. Держава (держава в цілому, держава в особі вищих органів державної влади, структурні елементи, суб’єкти федерації, автономії, церква).

2. Особа (громадяни, особи без громадянства, іноземці, особи зі спеціальною правоздатністю(депутати, виборці)).

Система:

• Норми – визначення О.В. Сінькевич.

• Інститути – сукупність однорідних норм.

• Принципи – основних три.

Конституційні принципи – категорії правової свідомості, вони не мають самостійного регулюючого значення, але коли вони закріплені в нормах основного закону – вони набувають регулюючого значення а стають принципами конституції.

1. Принцип народного суверенітету.

- поняття суверенітету прийнято в теорії і практиці майже кожної країни. Поняття суверенітету вперше було сформульовано Ж. Боденом: це постійна, абсолютна, найвища і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині країни так і за її межами. В подальшому Грацій розмежував поняття суверенітету та його носія. Він розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість. Ж. Руссо визнав народ суб’єктом та носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів.

Визнаний в практиці майже всіх країн. К. Італії, К. Іспанії, К. Франції…

В окремих країнах особливу роль відіграє принцип суверенітету парламенту(парламентського верховенства ) ПР. у ВБ, розрізняють юр. Суверенітет, який належить парламенту та політичний суверенітет, який належить народу.

2. Принцип розподілу влади. (Монтеск’є): влада поділяється на 3 гілки; всі влади здійснюються різними органами, всі розподілені влади є рівнозначними, необхідна їх взаємна врівноваженість(така взаємодія, за якої вищі органи держави стримуватимуть один одного і в результаті узгоджено прямують до спільної мети), сам по собі розподіл влади не є самоціллю, основна мета – забезпечувати права індивіда.

Цей принцип найперше найшов відображення у К. США та у ФР. Декларації прав людини і громадянина 17..

Сучасне розуміння принципу розподілу влади спирається на різні тлумачення змісту цього принципу. Різні тлумачення можна повязати з існуючою формою державного правління

• це традиційне тлумачення – «жорсткого розподілу влади» - пов’язане з президентською республікою, передбачає формальну ізольованість гілок влади. (США)

• принцип змішування влад – притаманний парламентським республікам: різні гілки влади повинні тісно співпрацювати і навіть переплітатися. Взаємодія між опозицією і коаліцією. Колегіальність органів.

3. Принцип правової держави. сформований у 19 ст. Кантом: людина може робити все, що не заборонено і така поведінка може бути правомірною. Права людини зобов’язують державу так само ,як і норми діючого права. Держава може втручатися лише тоді, коли особа порушує норми права. Особу не можна розглядати як засіб досягнення будь – яких благ, навіть в інтересах суспільства. Держава – це об’єднання людей, які підпорядковані праву.

Закріплено у основному законі ФРН ст.. 1 , 20.

У сучасній теорії розрізняють 2 підходи :

1) формально правова держава (Німеччина ), побудована на безумовному виконанні закону, яким би він не був, закон повинен бути виконаний, а потім може бути оскаржений.

2) матеріально – правова держава (США), застосування закону розглядається крізь призму прав і свобод окремої людини, в основі застосування закону – людські цінності. Кожен громадянин може поставити питання про незастосування до нього закону вцілому, окремої статті, її частини, якщо на думку особи вони обмежують її права та свободи.

В англомовних країнах більш поширеною є ідея верховенства права.

Зміст цієї концепції більшу увагу приділяє процесуальному аспекту.

7.

наука - це сукупність знань

предмет науки – розробки теоретичних положень, пов’язаних із змістом галузі.

завдання науки – дослідження питання ефективності к0правового регулювання, аналіз взаємозв’язків к. норм та суспільних відносин, виявлення і дослідження тих засобів регулювання, які б відповідали потребам національного державотворення.

Методи – порівняльний, історико-порівняльний, правового аналізу.

Джерела кпзк

1. Поняття та види джерел КПЗК

2. Конституція як джерело. Юр властивості конституції

3. Класифікація законів як джерел КП

4. Інші формалізовані джерела права

5. Неформалізовані джерела КП

За механізмом нормотворення виділяють дві основні групи джерел КП:

1. Формалізовані джерела КП – їх зміст є результатом спеціального правотворчого процесу, здійснюваного відповідними суб’єктами.

• Конституція

• Закони

• Парламентські регламенти (статути)

• Акти органів конституційного контролю

• Акти глави держави та уряду

• Статути територіальних автономій

• Судові прецеденти

2. Неформалізовані джерела КП – є результатом практичної діяльності вищих ОДВ.

• конституційно-правова угода

• конституційно-правовий звичай

2.

Конституція – як основний закон держави – це НПА, що регламентує суспільні відносини у зв’язку з організацією та здійсненням державного регулювання, встановлює засади державного ладу, організації та діяльності вищих ОДВ, визначає основи політико-територіальної організації влади, встановлює основи правового статусу людини і громадянина, їх взаємовідносини з держави.

Зміст конституційного регулювання як правло охоплює правове становище особи, систему вищих ОДВ, їх компетенцію.

Сформувалися 3 основні моделі конституції:

1. Ліберальна – характеризується обмеженістю предмета правового регулювання (США).

2. Етатистська – характеризується надмірним розширенням предмету конституційного регулювання - фактично не залишає автономних сфер життя

3. Змішана – 1)+2) – притаманна для більшості країн

В науці КП конституція має 2 значення:

• Юридична – єдиний НПА або сукупність, який наділений вищою юр силою порівняно з іншими актами, приймається та змінюється в особливому порядку). Близькою до юридичної є формальна – вся сукупність актів, прийнятих парламентом, а також звичаї та угоди (ВБ та Нова Зеландія - НЕ можна казати «НЕПИСАНА конституція!!!!»). Це зумовлено принципом верховенства парламенту.

• Фактична – це реальний порядок організації та здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. На думку більшості конституціоналістів, поняття фактичної конституції може сприйматися лише в історичному аспекті, як таке, що передувало становленню і розвитку конституції.

Юр властивості конституції:

1. вища юр сила

2. особливий порядок прийняття

3. особливий порядок внесення змін та доповнень

4. особливості змісту

Виділяють основні способи прийняття конституції:

• установчі збори (конституційним конвентом тощо) – тобто спеціально створеним представницьким органом – рішення не потребує затвердження (США, Латвія, Португалія, Болгарія, Італія, Норвегія)

• референдум – який виступає як кінцева стадія конституційного процесу (Естонія, Білорусь, Вірменія, Швейцарія, Іспанія, Польща)

• прийняття парламентом – виник в кінці 19ст. (Австрія, Швеція, Японія, Молдова, Словаччина, Словенія)

• откройовані (даровані) – даровані монархом (Саудівська Аравія, Омар, Бруней)

Конституції за «складністю» змін і доповнень:

• жорсткі

• гнучкі

Етапи конституційного розвитку:

1. Становлення буржуазного суспільства (з’являються конституції США, Бельгії, Норвегії, Люксембургу)

2. Етап між 2-ма світовими війнами (Австрія, Ірландія)

3. Після 2-ї світової війни (Японія, Італія, Основний закон ФРН, Франція, Греція)

4. Розпад колишніх соціалістичних країн і поява нових (Швейцарія, Фінляндія, Молдова, Румунія, Хорватія, Україна, Росія, Узбекистан, Білорусь, Грузія)

Для нових конституцій притаманно : розширення змісту положень соціалістичного напрямку, соціальні орієнтири держав, ширший за обсягом та змістовний перелік прав та свобод, чітко фіксується форма правління, зниження вікового цензу для активного виборчого права, зміна понятійного апарату.

3. Закони

За юр силою закони поділяються:

• конституційні

• органічні

• звичайні

Конституційні закони вживаються в 3-х значеннях:

1. Конституційними називають закони, які вносять зміни і доповнення до конституції (можуть інтегровані в текст конституції або бути у вигляді невід’ємного додатку) – в такому значенні конституційні закони мають такі самі юр властивості що і конституція (США, Німеччина, Італія, Португалія)

2. Конституційними називають закони, що є складовими конституції в тих країнах, де конституція не є єдиним НПА (Швеція, Ізраїль, Канада). В такому розумінні конституційні закони мають такі самі юр властивості, що і конституція.

3. Конституційними називають закони – НПА, прийняття яких прямо передбачено в конституції (Грузія, Росія, Чехія, Казахстан). Конституційна теорія цих країн визначає, що за своєю юридичною силою вони є нижчими ніж конституція, але мають вищу юр силу, порівняно із звичайними законами.

Органічні закони (вперше вжито в конституції Франції 1958р.) – такі закони, які приймаються на підставі (банкетних – відсилочних) норм конституції (Франція, Румунія, Хорватія, Грузія, Чилі, Перу, Панама)

За загальним правилом органічні закони містять норми, що відносяться до важливих К-П інститутів (вибори, судоустрій, надзвичайний стан). Органічні закони, як правило, мають таку саму юр силу, що і звичайні закони – вони відрізняються ускладненою процедурою прийняття. Така форма притаманна виключно конституційному права. Об’єкти регулювання, що здійснюються органічними законами, - є виключно об’єктами К-П регулювання, тому правова форма органічного закону притаманна лише галузі конституційного права.

Звичайні закони – до джерел КП відносяться ті, які регул. Нормами КП, …

4. Парламентські регламенти (статути) – регламентують діяльність та організацію парламенту – як правило єдиний НПА, не потребує промульгації глави держави, без участі глави держави здійснюється його офіційне оприлюднення. За своєю юр силою = законам. Як правило приймаються абсолютною більшістю голосів, Австрія, Словенія – 2\3 від присутніх депутатів. Стабільність та передбачуваність роботи парламенту. Певну особливість мають парламентські статути в англомовних країнах (у ВБ під таким регламентом розуміють сукупність постійних або тимчасових правил, прийнятих спікером).

5. Статути територіальних автономій – це НПА, який регламентує питання адміністративно-територіального устрою правового статусу адміністративних утворень. Юр сила такого статуту залежить від того акту, яким він був затверджений (Молдова; в Італії, Іспанії – статути затверджуються парламентом).

6. НПА глави держави та уряду: ордонанси президента Франції;

7. Акти інтеграційних об’єднань держав – ЄС, ООН, НАТО – самостійно !!!

8. Судові прецеденти (формалізовано джерело права) – судове рішення, яке є обов’язковим для рівних за рангом та нижчестоящих судів при вирішенні аналогічних справ.

Судові прецеденти в англосаксонській системі права поділяють на:

1. Судові прецеденти, що містять норми загального права (регулюється К-П статус особи в США) – «в мікрохвильовій печі не можна сушити кішку:)», «коли особа стрибає з мосту і виживає – моральна шкода оточуючим, бо порушують їх права – вільно гуляти містом»

2. Судові прецеденти тлумачення (при здійсненні американської моделі конституційного контролю) – немає спеціально створеного органу К контролю, а звичайний суд є таким органом. Суд може прийняти рішення в конкретній справі, що частина, норма закону може бути не застосована до конкретної людини, якщо при цьому порушуються її права

В континентальній системі права в якості джерел права розглядають Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

В науці КП рішення ЄСПЛ поділяють на:

1. Імперативний прецедент – рішення ЄСПЛ, яке є обов’язковим для держави, оскільки держава виступає відповідачем.

2. Індикативний прецедент – рішення ЄСПЛ, яке зобов’язує треті держави привести законодавство у відповідності з практикою ЄСПЛ для унеможливлення в подальшому звернення до ЄСПЛ по аналогічним справам.

Неформалізовані джерела права – які є результатами практичної діяльності ОДВ.

1) Конституційно-правовий звичай – це правило поведінки, що склалося в результаті тривалого та багаторазового повторення учасниками К-П відносин, та яке прямо або опосередковано санкціоновано державою.

Наприклад, у ВБ завдяки К-П звичаям регулюються питання організації та діяльності парламенту (в окрузі, де балатується спікер парламенту не висувається жодна інша кандидатура). У США під час щорічної промови президента перед парламентом він наголошує на прийнятті відповідні НПА і вони мають бути внесені як законопроекти?).

На думку провідних вчених КП у ВБ, К-П звичай має відповідати відповідним вимогам, ознакам:

• існування звичаю з незапам’ятних часів (рахують з 1189р. або з 1275р.- Вестмінстерський статут)

• розумність звичаю – звичай буде підтриманий, якщо він не позбавлений правового змісту

• визначеність звичаю – має бути зрозумілий з точки зору системи права, яка його передбачає. Стосується природи звичаю, коло осіб….

• обов’язковість звичаю – звичай містить обов’язок вчинити певну дію або утримати від дії

• безперервність дії звичаю

2) Конституційно-правова угода – це обов’язкове правило поведінки, яке формується самими учасниками К-П відносин, зокрема вищими ОДВ.

Наприклад, у ВБ прем’єр-міністр може бути лише з … палати ?????. У США домовленість між конгресом і президентом – під Кабміном розуміють орган, хоча юридично його не існує.