81. Репродуктивна і продуктивна діяльність людини. Поняття “творчість”.

За способом отримання та використання інформації визначають два види діяльності: репродуктивну та продуктивну (творчу). Вид діяльності визначає мета, ситуація та характер дій, в основі яких лежить тип мислення. Репродуктивна діяльність характеризується тим, що матеріал подано в готовому вигляді, його використовують у типових ситуаціях. Ця діяльність має на меті засвоєння готових знань та способів дії у певних ситуаціях. Основними розумовими діями тут виступають сприйняття, засвоєння, запам’ятовування та відтворення знань, поданих учнем у готовому вигляді. Відтворення може відбуватись або як копіювання або як вільний переказ. Це не міняє суті репродуктивної діяльності – вона не створює нового продукту (ні знань, ні способів діяльності).

Продуктивна діяльність призводить до генерування нових знань і способів діяльності, яких учень не отримав у готовому вигляді.

У способах виокремити основні ознаки продуктивної діяльності саме це є найбільш характерним її показником. Наприклад, Б.Ю.Коратяєв називає три ознаки творчої діяльності: самостійність, пошук і перебирання можливих варіантів досягнення мети та створення нового продукту. Але самостійність і активність є характеристиками не лише продуктивної, а й репродуктивної діяльності, а перебирання відомих способів діяльності без створення нового продукту навряд можна вважати продуктивною діяльністю. В навчально-пізнавальній діяльності учнів присутні й перелічені види діяльності. Б.Коратяєв виокремив дві закономірності їх співвідношень:

1. Репродуктивна та продуктивна діяльність співвідносяться як два елементи єдиного цілого: репродукція виступає як підготовча фаза, а творча діяльність – як основна;

2. Ці типи діяльності співвідносяться в кожній ланці: у першій ланці метою виступає репродукція, а як елемент творчість, у другій ланці – навпаки;

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість може розглядатися у двох аспектах: психологічному й філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний "механізм" протікання акту творчості як суб'єктивного акту індивіда. Філософія розглядає питання про сутність творчості, що по-різному ставилося в різні історичні епохи.

82. Поняття культури та її сутнісні начала

Однозначно сформулювати сутність культури непрос­то. Одні мислителі тлумачать культуру як цінності духов­ного життя, інші - зводять це поняття лише до явищ літератури, мистецтва, кіно тощо. Не менш відчутним є спроби трактувати культуру лише як певну ідеологію, покликану бути тлом для господарювання, чи якісну ха­рактеристику людської поведінки. Це далеко не повний перелік варіантів тлумачення поняття “культура”, що охоплює надзвичайно багате, різноманітне явище. За під­рахунками американських культурологів Альфреда Кребера і Клайда Клакхона, з 1871 по 1919 рік існувало всьо­го 7 визначень культури, а з 1920 по 1950 рік з'явилося ще 157. Натепер їх налічується понад 500, що засвідчує багатогранність і надзвичайну складність культури як явища.

Термін “культура” походить від латинського слова що в перекладі означає “обробіток”, “догляд” ґрунту, ефективну сільськогосподарську діяльність, вка­зує як на перетворюючу активність людини щодо приро­ди, так і на вміння, майстерність, які виявляла людина у праці. Тобто у змісті цього терміна чітко простежується єдність культури людини та її діяльності. На відміну від поняття “паїига” (природа), культура означає “створен­ня”, “позаприродне”. Світ культури, її елементи сприй­маються не як результат дій природних сил, а як надбан­ня зусиль людини, спрямованих на вдосконалення, зміну того, що безпосередньо дане природою.

Отже, культура охоплює все те, що є “ненатурою”, “неприродою”. Вона - надприродний результат життє­діяльності людини, механізм трансформації її тваринно­го буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповіді, традиції, мо­ральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки лю­дей у суспільстві. Сутність культури можна осягнути тільки через діяль­ність людини! Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідне-до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня* Вона породжена тим, що людина, забезпечуючи умови свого існування, змушена постійно звертатися до навколишньої реальності в пошуках необхідної енергії, інформації, прагне віднайти сенс власного життя, вдосконалюючи при цьому себе і навколишній світі

Людина створює світ культури і живе в ньому. Це ще раз підтверджує, що культура є надбанням людського бут-тя. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у контексті антропогенезу здебільшого розглядається як заро­дження матеріальної культури (знаряддя праці, предме­ти побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспільна воля, норми по­ведінки, табу).