76. Поняття “свобода”, його конкретно-історичний зміст і суб’єктивні вияви

Свобо́да — здатність людини чинити відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Свобода — в найзагальнішому значенні, наявність можливості вибору, варіантів витоку подій. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі (навмисність волі, усвідомлена свобода) або стохастичним законом (непередбачуваність витоку події, неусвідомлена свобода). В цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».Ідея свободи має велике значення для розуміння історії як глобального суспільства в цілому так і сучасного українського народу. Одним з традиційних образів у світогляді українського народу так само як і у світогляді багатьох народів Великого Степу є образ вільної людини - скіфа, русича, козака, чумака та ін., життя якого пов'язане з боротьбою з будь-якими проявами несвободи, неволі і рабства як у матеріальному так і в духовному розумінні. В суспільних стосунках розрізняють два типи особистої (індивідуальної) свободи:

1. негативна свобода, коли зосереджуються на відсутності втручання з боку інших людей,

2. позитивна свобода, коли увага зосереджується на спроможності особи самостійно приймати рішення щодо вчинення власних дій. Іншими словами, позитивна свобода передбачає не свободу «від», а свободу «для» — свободу вести певний передбачений особою спосіб життя.

Види свободи можна розділити на три категорії:

• свобода волі людини — свідома свобода вибору у житті, приватних життєвих рішеннях, обранні життєвих пріоритетів, організації свого життя тощо

• суспільна свобода громадянина — права людини в суспільстві та державі, регульована законами.

• духовна свобода особистості — християнське розуміння свободи духа від рабства гріху та гріховним страстям (тобто від своїх же пристрастей та злих навичок, напр. від гніву, нетерпеливості, осуду, сладострастя, жадібності, заздрості, надмірних пожадань плоті тощо)

77. Необходимость и случайность

Необходимость и случайность - философские категории, выражающие отношение к основанию (сущности) процесса его отдельных форм (проявлений). Те или иные явления, будучи осуществлением и развитием сущности, необходимы, но в своей единичности, неповторимости выступают как случайные. Иными словами, Н. есть то, что обязательно должно произойти в данных условиях, С. же имеет свое основание не в сущности явления, а в воздействии на него др. явлений, это то, что может быть,а может и не быть, может произойти так, а может произойти и иначе. При метафизическом, рассудочно-эмпирическом подходе к взаимодействию явлений, их развитию человек оказывается перед неразрешимым противоречием. С одной стороны, все явления, события и т. п. возникают под действием какой-то причины, и, следовательно, они не могли не возникнуть. С др. стороны, их появление зависит от бесконечного числа разнообразных условий, при к-рых данная причина действует, и непредугадываемое их сочетание делает такое появление необязательным, случайным. Не будучи в состоянии разрешить это противоречие, метафизическое мышление приходит либо к фатализму, при к-ром любое событие оказывается изначально предопределенным, либо к релятивизму и индетерминизму (Детерминизм и индетерминизм), при к-ром события превращаются в конечном счете в хаос случайностей. И в том и в др. случае целесообразная человеческая деятельность оказывается бессмысленной.

Свобода и необходимость - философские категории, выражающие взаимоотношение между деятельностью людей и объективными законами природы и об-ва. Идеалисты в своем большинстве рассматривают С. и н.. как взаимоисключающие понятия понимают С. как самоопределение духа, как С. воли, как возможность поступать согласно волеизъявлению, к-рое не детерминировано внешними условиями. Они полагают, что идеи детерминизма, устанавливающая необходимость человеческих поступков, полностью снимает ответственность человека и делает невозможным нравственную оценку его действий. Только ничем не ограниченная и безусловная С. выступает, с их т. зр., единственной основой человеческой ответственности, а следовательно, и этики. Крайний субъективизм в объяснения С. допускают, напр., приверженцы экзистенциализма