Висновок…

        Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. —Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР... Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».         Події 1919 року нагадують про необхідність збереження соборності нашої молодої держави. Досвід доводить, що будь-який федеративний розподіл території України неминуче призведе до ліквідації державності. І з цим варто рахуватися.

78.Варшавський договір 1920 року і Україна

В таких загальних умовах укладено договір між Дипломатичною Місією УНР в Польщі і польським урядом. Був це час, коли українська армія поверталася з Зимового походу, і їй загрожувало інтернування. З другого боку — Польща готувалася до збройної боротьби з Москвою. Договір підписали: А. Левицький, голова Дипломатичної Місії УНР в Польщі, міністр закордонних справ Директорії та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський. Головні пункти Варшавського договору:

1) Польський уряд визнавав право Української Народної Республіки на незалежне існування на території в межах, які будуть визначені договорами УНР з сусідами; Польща визнавала Директорію та Головного Отамана С. Петлюру за найвищу владу УНР.

2) Кордони між УНР та Польщею встановлювалося вздовж р. Збруча, а далі — кордоном між Австро-Угорщиною та Росією; далі — східнім адміністративним кордоном Рівенського повіту на р. Прип’ять до її гирла. Докладний опис кордонів повинна зробити спеціальна українсько-польська комісія.

3) Польща визнає за УНР територію до кордонів 1772 року.

4) Польський уряд зобов’язується не укладати жадних міжнародніх угод, шкідливих для УНР. Те саме зобов’язується УНР.

5) Національнокультурні права забезпечуються для обох національностей.

6) Укладається військова конвенція.

7) Угода залишається таємною і не може бути опублікована без згоди обох сторін.

8) Угода вступає в силу негайно після її підписанні. Це стислий вигляд змісту цього договору, який чомусь «таємно» уклали представники Польщі та Дипломатичної Місії УНР. Договір не був опублікований.Тільки в 1926 році його текст розшукав в архіві сенатор С. Шелухин. Тому, як таємний, цей договір не був ратифікований. Таким чином, Польща визнавала за Україною право на незалежність, але за це діставала Східню Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. Згідно з військовою конвенцією 24 квітня 1920 року, Польща мала велику перевагу: воєнні дії мали відбуватися тільки під польським командуванням; економічне життя було підпорядковане Польщі; мала бути спільна валюта; залізниці — підпорядковані польському управлінню. Український уряд зобов’язувався постачати польському військові харчування, коней, волів тощо. Варшавський договір викликав велике незадоволення, особливо в Галичині. Він перекреслював всю боротьбу Галичини за незалежність і передав її під владу Польщі. Уряд Директорії та армія, що поверталася з Зимового походу, були тяжко вражені цим договором. Укладений він був не урядом, а Дипломатичною Місією, яку очолював А. Левицький, і уряд був поставлений перед фактом. Петлюра знав про цей договір. Варшавський договір був прийнятий різними шарами українського громадянства, як велике нещастя. У негативному ставленні до нього об’єдналися члени різних угруповань, партій. Соціалістичний уряд, з Мазепою на чолі, в березні 1920 рику подався на димісію, але тільки в кінці травня 1920 року сформовано новий кабінет, на чолі якого став В. Прокопович (соціал-федераліст), до складу цього кабінету ввійшли: як заступник його — А. Левицький (соціал-демократ); як міністр закордонних справ — А. Ніковський, міністр внутрішніх справ — О. Саліковський, земельних — І. Мазепа, фінансів — X. Барановський, ісповідань — І. Огієнко, військових справ — В. Сальський, шляхів — С. Тимошенко, господарства — Є. Архипенко, освіти — І. Холодний, здоров’я — поляк С. Стемповський. Від різних груп надходили протести. Особливе незадоволення викликала постать Стемповського, поляка. Наприкінці травня 1920 року в Празі відбулася конференція есерів, в якій взяли участь:       М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші поважні представники еміграції. Вони оголосили Варшавський договір недійсним. Українські комуністи почали виявляти прагнення примиритися з більшовиками. В. Винниченко виїхав на Україну, щоб переконати більшовицький уряд створити радянську самостійну Україну, але не мав успіху і повернувся за кордон. Голова Всеукраїнського Трудового Комітету С. Вітик звернувся до Москви з декларацією, в якій заявляв, що Варшавський договір укладений незаконно, і пропонував розпочати мирові переговори з урядом УНР. Звичайно, відповіді він не одержав. Варшавський договір викликав дуже негативне враження в Галичині, охопленої настроєм безнадійності. Галицькі громадські діячі вважали, що дальша війна з більшовиками неможлива. Ціла Херсонська дивізія, що складалася переважно з галичан, у кінці серпня 1920 року покинули Галицький фронт і під командою генерала Кравса та полковника Вольфа перейшла до Чехії, де була інтернована спочатку в Ліберці, а потім у Йозефові. Але після підписання між Польщею та Росією Ризького миру 18 березня 1921 року, Варшавський договір втратив свою чинність.