25. Письмова мова як об’єкт криміналістичного дослідження

Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини.

Розрізняють писемну та усну мову людини.

Відмінність писемного від інших способів фіксації мови по-лягає в тому, що думки та мова людини відображаються у вигляді літер, символів, знаків.

Своєю чергою, в письмі визначають дві сторони: змістовну та графічну.

Змістовна сторона письма - це письмова мова, а графічна -це почерк.

Письмова мова - зміст документа, який характеризується специфікою мовно-змістовних засобів.

Ознаки письмової мови поділяються на:

• Загальні ознаки письмової мови.

• Окремі (або індивідуальні) ознаки письмової мови. Загальні ознаки характеризують письмову мову людини в цілому; вони притаманні всім людям що вміють письмово ви-словлювати свої думки, дає змогу попередньо диференціювати авторів рукописів чи машинописних текстів перш за все за сту-пенем володіння письмовою мовою. До загальних ознак відносять:

• загальний зміст документа;

• рівень володіння письмовою мовою або ступінь грамотності (тобто граматичні ознаки);

• лексичні ознаки;

• стиль викладу (стилістичні ознаки);

• ознаки просторової орієнтації (топографічні ознаки письмової мови);

• ознаки загального рівня розвитку автора письмової мови.

До окремих (індивідуальних) ознак письмової мови відносять:

• усталені лексичні та граматичні помилки:

- постійні помилки в буквеному складі слів, відображені в родових відмінкових закінченнях тощо;

- помилки в побудові речень; неузгодженість слів і зворотів мови у конструкціях речень; невиправдане з'єднання декількох простих речень в одне складне; невиправдане вживання прикмет-никових, дієприкметникових і прислівникових зворотів тощо;

- стабільні помилки під час розстановлення розділових знаків, у побудові речень тощо;

• своєрідні конструкції речень;

• усталене використання певних слів: професіоналізмів, арготизмів.

• своєрідну топографію письмової мови;

• своєрідні ознаки формально-логічних навичок письмової мови, зокрема інтелектуальних звичок у сприйнятті навколишньої дійсності, аргументації, оцінки, акцентуації тощо;

• різноманітні розлади письмової мови.

26. Почерк як об’єкт криміналістичного дослідження

Почерк - графічна сторона письма, сутність якої полягає в зображенні думки автора графічними знаками мовного алфавіту (цифровими знаками) із застосуванням координованої системи специфічних рухів через автоматизоване відображення писемних навичок.

Процес вироблення павичок почерку, як зазначав фізіолог Павлов, має умовно-рефлекторну природу.

Внаслідок тренування у людини виробляється динамічний стереотип, завдяки якому вона починає виконувати букви авто-матично, на відміну від початкового стану навчання, коли витра-чається багато зусиль на контроль за написанням букв, цифр.

Почерку, як і письмовій мові, притаманні загальні та окремі ознаки, завдяки яким і відбувається ідентифікаційний процес установлення виконавця рукописного тексту.

Загальні ознаки - ті, що характеризують почерк у цілому; вони проявляються у більшості письмових знаків, належать до всієї системи руху в цілому, їх неважко зауважити оглядом рукопису.

1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при ви конанні письмових знаків і з'єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у

швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існу ють три ступеня виробленості почерку:

вироблений (високий)

недостатньо вироблений (середній)

невироблений (низький)

2) складність почерку — свідчить про те, якими руха ми виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх бу дови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;

3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним:

4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):

5) розгін почерку — характеризує протяжність (роз мір) руху по горизонталі й визначається відношенням ши рини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмо вими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між бук вами незначна; середній — ширина малих літер приблиз но дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; роз-гонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:

6) зв'язність почерку — полягає в безперервності ви конання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при вико нанні шести і більше знаків в одному слові при безупинно му русі рукою в процесі письма):

7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:

8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма ру хів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округ лий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк.

Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які викорис товуються для вивчення окремих ознак почерку:

1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);

2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, пра во- чи лівоокружний тощо);

3) протяжність рухів;

4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закін чення руху;

5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо);

6) кількість рухів;

7) послідовність рухів;

8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;

9) складність рухів тощо.

Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікацій не значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стій кістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.