Культурна міфологія л. Фробеніуса. Теорія культурних кіл ф. Гребнера

Л. Фробеніус (1873-1928) був найбільшим фахівцем з африканських культур. Він зробив 12 експедицій, присвячених дослідженню матеріальної культури народів Африки. Підсумком цього стали його роботи. У найбільш фундаментальній з них "Походження африканських культур" (1898) Фробеніус розглядав дві форми пересування культури: перенесення культури без значного руху народу й переміщення культури з народами. Людина в його теорії займала підпорядковане місце. Основне поняття його концепції "культурна провінція" (культурне коло) являло собою якусь сукупність предметів матеріальної культури, з певними ознаками, характеристиками. Л. Фробеніус, наприклад, виділяв "західноафриканське культурне коло", що охоплює басейн р. Конго, узбережжя Верхньої й Нижньої Гвінеї. Ознаки цього культурного кола такі: прямокутні будинки із двосхилим дахом, лук з рослинною тятивою, плетений щит, багатострунні музичні елементи з рослинними струнами, барабан у формі піскових годин і деякі інші.

Л. Фробеніус виявив дивну подібність багатьох рис "західноафриканського культурного кола" з культурою Нової Гвінеї й інших частин Меланезії. Він думав, що даний тип африканської культури походить із Південно-Східної Азії, і назвав її "малайсько-нігрітською". Крім цього типу він виявив в Африці ще дві культури "азіатського" походження - більш ранню "індійську", що істотно вплинула на культуру Північної й Північно-Східної Африки, і найбільш пізнього походження, "семітську", що лише поверхово торкнулася (через арабів) Північну Африку. У той же час в Африці Л. Фробеніус знайшов найдавніший шар культури (власне африканський), що отримала велике поширення в південній частині материка. Цей найдавніший шар культури, названий Фробеніусом "нігрітським", він уважав спільним з австралійською культурою й найдавнішими "культурними колами" Океанії. Зі змішання "нігрітської" культури з "малайсько-нігрітською" і "азіатськими" культурами народилася нова "африканська" культура. Її елементи специфічні для Африки. Це африканський шкіряний щит, ніж, що розвився з наконечника списа, музичний лук, циліндроконічна хатина і т. д.

Такому приземленому, практично предметному аналізу культурної дійсності протистоїть міфологічність, навіть деяка містичність, загалькультурологічної концепції Л. Фробеніуса. Культура для нього є якась органічна істота. У своїй аналогії культури й організму він нерідко доходить до їхнього ототожнення. Л. Фробеніус стверджує, що культури народжуються, живуть і вмирають, як і інші живі істоти. Людина ж, скоріше, продукт культури, ніж її творець. "Культура росте сама по собі, без людини, без народу". Культура народжується із природних умов. Вона має потребу в харчуванні, що здійснюється завдяки розвитку господарства. Як організм, культура може бути пересаджена на інший "ґрунт", і в нових умовах вона набуде іншго напрямоку розвитку. Нові культури народжуються із зіткнення й взаємодії старих. У той же час культура не може обходитися без людини, тому що в неї немає ніг. Тому людина - носій культури.

Згодом Л. Фробеніус назвав свою теорію морфологією культури, особливо виділяючи в ній такі розділи, як "анатомія" і "фізіологія" культури. Він заснував у Франкфурті-на-Майні "Дослідницький інститут по морфології культури", що існує й у цей час.

Пізніше, розвиваючи свою тезу про аналогії культур і організму, Л. Фробеніус підрозділив культури на чоловічі й жіночі. В Африці він розрізняв два типи культур відповідно до цього становища: "теллурічно-ефіопсько-патріархальну" і "хтонічно-хамітично-матріархальну". "Телуричне", по його визначенню, означає "зростаючий із землі нагору", "хтонічне" - "заглиблені коріннями в землю". Обидва типи культур тісно пов'язані з рослинним світом. "Телурична" народилася в зоні африканських саван, "хтонічна" - у Сахарі й Північній Африці. Ці типи культур відрізняються тенденціями ("ідеями"), закладеними в них. "Телурична" як би прагне нагору, і це проявляється в особливостях матеріальної й духовної культури. Для неї характерні житла на палях, комори на палях, ліжка на ніжках; душа цієї культури піднімається нагору, як рослина; людина тут піднімається нагору по ієрархічній градації вікових класів, божества живуть у високих недоступних місцях. Це патріархальна культура. "Хтонічна" матріархальна культура прагне заритися в землю: існують підземні житла, зерносховища, земляні печі, циновки, ідеї про підземний світ душ і т.д. Л. Фробеніус думав, що в культури є душа (пайдеум). Згодом, розширюючи свою концепцію двох типів культури, він замінив "хамітичну" і "ефіопську" культури на "Схід" і "Захід". "Сходу" властиве "печерне" почуття, нерухомість, ідея фатальної (непереборної) долі, а "Заходу" - "почуття далекого", динамічність, ідея особистості й свободи.

Ф. Гребнер (1877-1934) також розробляв теорію культурних кіл, основна ідея якої - прагнення звести все різноманіття людської культури до одиничних, однократних явищ. Основний об'єкт досліджень - культури Австралії й Океанії. Найважливіші роботи дослідника - "Меланізійська культура лука і її родичів" (1909), "Метод етнології" (1911). Ф. Гребнер відстоював ідею практичної незмінності форм предметів і їхнього географічного поширення. Культури, або культурні кола, він часто виділяв довільно, що не відповідало реальному становищу речей. У своїх теоретичних побудовах він аналізував музейні колекції Кельнського й інших європейських музеїв, не провадячи власних польових досліджень. Тому сукупність елементів культури, що входять у культурне коло, складалася ним умоглядно, а не на підставі безпосереднього вивчення культурної дійсності, як це робив Л. Фробеніус. Ф. Гребнер також відстоював ідею, що кожен елемент культури, будучи винайденим один раз у певному місці, потім поширюється по різних країнах.

В Австралії й Океанії Ф. Гребнер виділив вісім культурних кіл, або культур: тасманійську (ранньонігрітську), культуру бумеранга (новонігрітську, давньоавстралійську), тотемічну (західно-папуаська), двокласову (східнопапуаську), меланізійську культуру лука, протополінезійську, новополінезійську, індонезійську. Кожна культура складалася з 19-20 елементів. Приведемо для прикладу "складові частини" двокласової (східнопапуаської) культури: землеробство з обробленням бульбових рослин, рибальство за допомогою стоячих сіток, дощатий човен, хатина із двосхилим дахом, спіральне плетиво кошиків, важка палиця зі стовщенням на кінці, круговий орнамент, таємні чоловічі союзи й танці в масках, культ духів померлих і черепів, місячна міфологія, людожерський міф...

Таким чином, Ф. Гребнер уявляв культуру як конгломерат або просто еклектичне сполучення предметів матеріальної культури й обрядів, вірувань. Ряд дослідників культур звертали увагу на вигаданість "культурних кіл". Різко критикував саме такий варіант диффузіонізму Б. Маліновський, відзначаючи, що культура при такому підході до дослідження є зібранням (купою) мертвих речей, що не пов'язані одна з одною.

В Австрії існувала також "культурно-історична", або "віденська", школа в дослідженні культур. Її розвиток був пов'язаний з ім'ям католицького патера В. Шмідта (1868-1954) і носив богословсько-теологічну спрямованість. Вчення про культуру В. Шмідта містило в собі гребнерівську схему культурних кіл, "пігмейську" теорію Колльмана (відповідно до неї спочатку всі народи були низькорослими, як пігмеї в Африці) і концепцію А. Ленга про споконвічну віру первісних людей у небесного Бога-батька.