"Групова психологія"

Велику роль у вивченні внутрікультурних механізмів взаємодії людей зіграли роботи французьких учених - представників соціально-психологічного напрямку у вивченні культур Г. Лебона (1841 -1931) і Г.де Тарда (1843-1904). Основна спрямованість робіт Г. Лебона "Психологічні закони еволюції народів" (1894) і "Психологія юрби" (1895) - аналіз взаємин мас народу, юрби й лідерів, особливостей процесу оволодіння ними почуттями, ідеями. Уперше в цих працях були поставлені проблеми психічного зараження й вселяння, сформульоване питання про керування людьми в різних культурах.

Продовжив аналіз групової психології й міжособистісної взаємодії Г. Тард. Він виділяв три типи взаємодій: психічне зараження, вселяння, наслідування. Найбільш важливі роботи Тарда, присвячені цим аспектам функціонування культур, - "Закони наслідування" (1890) і "Соціальна логіка" (1895). Головне завдання автора - показати, як з'являються зміни (нововведення) у культурах і як вони передаються в суспільстві індивідам. Відповідно до його поглядів, "колективна інтерментальна психологія... можлива тільки тому, що індивідуальна інтраментальна психологія включає елементи, які можуть бути передані й повідомлені однією свідомістю іншій. Ці елементи... можуть з'єднуватися й зливатися воєдино, створюючи справжні соціальні сили й структури, течії думок або масові імпульси, традиції або національні звичаї". Елементарне відношення, по Тарду, - це передача або спроба передачі вірування або бажання. Певну роль він відводив наслідуванню й вселянню. Суспільство - це наслідування, а наслідування - свого роду гіпнотизм. Усяке нововведення - це акт творчої особистості, що викликає хвилю наслідувань.

Культурні зміни Г. Тард аналізував на основі вивчення таких явищ, як мова (її еволюція, походження, лінгвістична винахідливість), релігія (її розвиток від анімізму до світових релігій, її майбутність), і почуттів, насамперед любові й ненависті, в історії культур. Останній аспект досить оригінальний для дослідників культур того часу. Його Тард досліджує в главі "Серце", у якій він з'ясовує його роль, що притягаює і відштовхує почуття, міркує про те, що таке друзі й вороги. Особливе місце займає дослідження таких культурних звичаїв, як вендета (кровна помста), і феномена національної ненависті.

Наступний розвиток проблема пояснення механізмів внутрікультурної передачі інформації отримала в концепції інтеракціонізму (взаємодії) у працях американських учених У. Джеймса, Дж. Болдуина, Х. Лантухі й Дж.Г. Міда. Центральний принцип вчення - багатомірний аналіз "Я" як ядра особистості в культурі.

Представники "Групової психології" і теорії наслідування відкрили й досліджували механізми внутршньокультурної взаємодії. Їхньої розробки були використані в дослідженні культур в XX ст. для пояснення ряду фактів і проблем, що виникають при вивченні різних типів культур. Містячи розгляд соціально-психологічного аспекту в аналізі культур, необхідно зупинитися на змісті феноменів, відкритих Г. Лебоном і Г. Тардом.

Наслідування, або імітативна діяльність, складається у відтворенні, копіюванні рухових і інших культурних стереотипів. Величезне його значення в процесі оволодіння культурою в дитинстві. Уважається, що завдяки цій якості дитина оволодіває мовою, наслідуючи дорослих, оволодіває культурними навичками. Наслідування - основа навчання й можливості передачі культурної традиції з покоління в покоління.

Психологічне зараження часто складається в неусвідомленому повторенні дій у людському колективі або просто при скупченні людей. Ця якість сприяє оволодінню людьми яких-небудь станів психологічного типу (страх, ненависть, любов і т.д.). Нерідко воно використовується в релігійних ритуалах.

Вселяння - всілякі форми впровадження у свідомість людей (в усвідомленій або несвідомій формі) певних положень, правил, норм, що регулюють поведінку в культурі. Може проявлятися у всіляких культурних формах, дуже часто сприяє об'єднанню людей усередині культури для виконання якого-небудь завдання. Всі ці три характерні риси культурної діяльності реально існують і діють разом, забезпечуючи регуляцію між членами етнокультурної спільності.

Вплив "Психології народів" як культурологічної концепції на розвиток досліджень культур в XX ст. не менш фундаментальний, ніж вплив "Групової психології". Справа Вундта, Лацаруса й Штейнталя була продовжена напрямком у вивченні культур "Культура-і-особистість". Предметом його вивчення стали пізнавальні здібності людей різних культур, культурно-обумовлені стереотипи поведінки, емоційне реагування. Значне місце було приділено вивченню етнопсихології різних народів, аналізу етнічної історії і її відображення в епічних творах.