5. Біологічні й психологічні напрямки у вивченні культур

При розгляді еволюційного напрямку в дослідженні культур відзначалася тенденція до ототожнення розвитку "організму" і культури. Л. Фробеніус також проводив аналогію між культурою й живою істотою. Елементи біологічного підходу до культури присутні й в А. Бастіана, що вважав, що елементарні клітинки культури подібні до кліток живого організму.

У даному питанні мова йтиме про досить спірний спосіб вивчення культур, названий біологічним. Основна теза або ідея - заміна вивчення історичних факторів розвитку культур біологічними. В історії науки існують два варіанти реалізації цієї ідеї. Перший складається у зведені культурної розмаїтості, особливостей етнокультурних спільнот до біологічних (расових) або навіть антропологічних характеристик індивідів. Другий виражається в позбавленні культури її історичної специфіки як особливої якісно відмінної форми організації життя людини й бачення в ній лише кількісних відмінностей від світу тварин. Якщо перший варіант біологічного вивчення культур призвів до появи расизму, то другий сприяв виникненню соціобіологічного вивчення культур.

Расистські концепції культур з'явилися через неможливість пояснити з позицій еволюційного підходу, що декларував обов'язковість прогресивного поступального й стадіального розвитку, існування традиційних, "примітивних", архаїчних культур. Крім цього, у працях багатьох дослідників зустрічалися положення про вищі й нижчі культури, про інший (природний, нижчій) спосіб мислення, тобто існувала теорія наївного дикуна, чесного й доброго, але який поступається в рівні розвитку європейцеві. Деякі видатні еволюціоністи-дослідники культур (наприклад, Г. Спенсер) зображували в перекрученому вигляді особливості культур неєвропейських народів і вважали расові типи позаєвропейських народів нижчими (К. Бюхнер і ін.). Особливо широко були поширені такі ідеї в США, де переважала думка про те, що негри - нижча раса й тому вони не можуть жити без сторонньої опіки, що підтримує їх у культурному стані.

В 1853 р. вийшов маніфест даного напрямку - книга французького дипломата й аристократа А. Гобіно (1816-1882) "Досвід про нерівність людських рас". У своєму творі, своєрідної романтично-реакційної фантазії, він показував, що причина, джерело різниці в історичних долях культур перебуває в расових особливостях людей, що складають ті або інші певні етнокультурні спільності, країни. Таким чином, джерело розвитку, якісної своєрідності вищих і нижчих культур він бачив у специфіці організмів людей різних народів, у тому числі в їхньому зовнішньому вигляді. Природно, що А. Гобіно був прихильником полігенізму (вчення, що заперечує єдність людського роду). Кожна раса створювала свою культуру. Людські раси відрізняються між собою, на думку Гобіно, по "красі", по фізичних ознаках, по психологічних якостях і по різній здатності створювати й засвоювати культуру. Дикі в цей час народи залишаться такими назавжди. Культура однієї раси не може проникнути в середовище людей іншої раси. Нижчою расою Гобіно вважав чорну ("меланічну"), трохи більш развинутою - жовту. Єдино спроможною до прогресу й створення повноцінної культури він уважав білу расу, особливо її еліту - арійську расу. Абсолютну перевагу вищої раси Гобіно обґрунтовував, розглядаючи розвиток десяти (по його підрахунках) культур-цивілізацій, відомих в історії людства (індійська, єгипетська, ассірійська, грецька, китайська, римська, німецька, алеганська, мексиканська й перуанська). Всі вони створені, на думку Гобіно, вищим різновидом білої раси - арійцями. Для підтвердження своєї тези він використає фантастичні дані про основу найдавніших культур і зв'язки між ними. Так, він приписує виникнення давньоєгипетської цивілізації арійській колонії на Середньому Нілу. Китайська ж культура, на його думку, була створена "гілкою білих людей", що прибули з Індії. Доколумбові цивілізації в Америці створювали "білі елементи", що проникнули на континент через Ісландію й Гренландію в Х ст. Ідеал для Гобіно - німецька культура в особі середньовічного Рима (не античний Рим, а "німецький"). Рим був справжнім культурним центром і сприяв утворенню ряду держав у Європі, у тому числі й Росії (Русі). Остання як самостійна держава без германців-норманів просто не існувала б. Майбутнє людства представляється Гобіно песимістично. Це обумовлювалося тим, що, створюючи всюди нові типи культур, біла раса (включаючи арійців) змішувалася з іншими народами, втрачала свою чистоту й споконвічний імпульс енергії. Втрата ж енергетичних здібностей веде до цілковитого застою, однаковості.

Основні висновки з расово-антропологічної концепції культури Гобіно полягали в наступному:

а) культура - продукт расово-антропологічних факторів;

б) раси нерівні між собою, і це обумовлює нерівність створених ними культур;

в) культурні стереотипи поведінки людей переважно визначаються біологічною спадковістю;

г) расові змішання шкідливі, вони наносять втрату розвитку культур (природно, білої раси) і ведуть до втрати енергетичних імпульсів, що спонукують удосконалювати культуру, створювати її нові форми.

Більш наукоподібне оформлення подібний погляд на історико-культурний процес отримав в "теоріях" Ж. Ляпужа (1854-1936) у Франції й О. Аммона (1842-1916) - у Німеччині. Вони висували тезу про залежності психічних якостей людей і відповідно якості створеної ними культури від величини головного показника. (Головним показникам у фізичній антропології вважається процентне відношення найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини) Таким чином, чим довшеголова людина, тим більш вона обдарована, здібна і т.д. "Довгоголові" люди належать до європейської раси, творці всіх великих культур в історії людства. Довгоголові біляві представники "вищої" раси створили європейську цивілізацію - саму досконалу й розвинену у світі культуру. Цікаве зауваження Ляпужа й Амонна про те, що бідні класи й верстви сучасних їм європейських країн складаються з людей з неповноцінними психічними властивостями, що обумовлені їх короткоголовістю (брахікефали). До них належать нащадки ненімецького місцевого населення Європи. А європейську еліту представляють вищі носії культури - довгоголові нащадки німецьких завойовників (долікефали). Іншими словами, розвиток культури визначається довголовістю черепа особою "європейської" (або арійської) раси.

Аналогічні концепції розвитку людської культури можна виявити в Л. Вольтмана, переконаного прихильника переваги європеоїдної (кавказької) раси, і в X. Чемберлена, відповідно до якого найвищим досягненням історичного розвитку Європи стало створення "тевтонської" культури й "тевтонської" раси - спадкоємиці "арійського" духу.

Підсумки подібного "дослідження" культур складалися у висновку про повноцінні й неповноцінні культури, а відповідно й про народи. Одні народи йшли по європейському шляху цивілізації, а інші виявилися не здатними до розвитку. При цьому примовчувалось, що інші народи (а їх більшість) мали свої історичні шляхи розвитку, які привели до іншого типу культур, що часто відрізняються від християнської цивілізації Заходу. Будь-яка розмаїтість, відхід від якогось лінійного шляху розвитку "вищої" раси, всяке "інше" у культурі розглядалося як недорозвинене, неповноцінне. У біолого-расистських концепціях культури більш явно, ніж в інших, звучав тоталітарний мотив обов'язкового проходження певної моделі (вищої і єдино вірної) розвитку й функціонування культур. За зразок у більшості випадків пропонувалася західноєвропейська цивілізація, створена "довгоголовою" арійською расою. На перший погляд здається, що не варто витрачати час і зусилля на розгляд подібних "культурологічних" теорій, відкинутих часом, дискредитованих як ідейних попередників "культурних" експериментів у нацистській Німеччині. Але не можна забувати, що подібні "теорії культури" отримали широке поширення до початку XX ст. і виявляють живучість аж до теперішнього часу. Цьому сприяє ряд обставин.

Зміцненню й поширенню міфу про нерівноцінність культур і народів (а це найпоширеніший і самий реакційний і нелюдський міф XX ст.) сприяли деякі особливості розвитку вивчення культур кінця XIX - середини XX ст. Адже саме еволюціоністи наполягали на обов'язковості лінійного прогресу від більш простих культур до більш складних. При цьому зовсім не розглядалося питання, чому інші культури не розвивалися по запропонованій ними європоцентристській схемі. Із праць представників еволюціоністського напрямку запозичене також положення про те, що "чим розвиніше, тим краще", тобто оцінний підхід (гірше, нижче) стосовно культур. Підживлювали "расистський" міф і міркування еволюціоністів про особливий тип мислення "дикунів", про необхідність їх морального й культурного розвитку. Більш пізні представники еволюційних концепцій (наприклад, Л. Уайт) прямо-таки боролися із прихильниками інших напрямків у відстоюванні однолінійно-прогресивної схеми розвитку на противагу ідеї про унікальність і самобутність культур.

Разом з тим дана псевдотеорія культур мала одне достоїнство - вона ясно й чітко (нехай неправильно й перекручено) давала відповідь на питання про джерело, причини розмаїтості культур, нерівномірності їхнього історичного розвитку. Дуже дохідливо й на прикладі явно виражених розбіжностей (зовнішність, расово-антропологічні характеристики) показувався їхній зв'язок з особливостями культури. Не останню роль в обґрунтуванні расистських концепцій культури грало раціоналістично-просвітительське уявлення про неї насамперед як про носительку знань, організованих у вигляді науки.

У більш пізній час біолого-антропологічні концепції трансформувалися й не носили настільки явно вираженого расистського характеру. Вони органічно взаємодіяли з дослідженнями "примітивного типу" мислення, рівня інтелекту у зв'язку з особливостями культури. Але при всіх варіаціях зберігалася ідея нерівноцінності різних типів культур.

Треба мати на увазі, що міф (або міф-теорія), один раз поширившись, у сучасній культурі має тенденцію існувати й змінюватися за своїми законами, знаходити нові форми й знову відроджуватися в новому обличчі. Цю обставину, оцінюючи положення про нерівноцінність культур, підкреслив відомий психолог Дж. Міллер. “Кожна культура, - пише він, - має свої міфи. Один з найбільш живучих - це положення про те, що дописемні народи володіють тим, що ми воліємо називати "примітивним мисленням", тому що воно нижче стосовно нашого. Той же самий стереотип застосовується до етнічних меншостей, які живуть на Заході”. Могутності міфу можна було протиставити цілісну концепцію, що пояснює міжкультурні розбіжності. А така концепція з'явилася лише в середині XX ст. у вигляді напрямку "Культура-і-особистість" (психологічна антропологія).

Уже до першої третини XX ст. "расово-антропологічна" теорія культур трансформувалася в концепцію генетичного детермінізму. Її основний зміст зводиться до того, що своєрідність культур і людини пов'язана з реалізацією генетично успадкованої програми, тобто своєрідність культур визначається спадкоємною програмою, що існує в генах тих або інших народів. Досить екзотичним варіантом цієї теорії є концепція, відповідно до якої суб'єктом розвитку є не людина, а гени, які, виконуючи свої функції й програмні установки, створили культури як форми дрейфу генів.

Біологічний підхід до вивчення культур у наступні періоди розвивався в основному у двох формах. Перша ігнорує якісну своєрідність культур, зводячи їх до біологічних закономірностей, інстинктивних, рефлекторних. Друга стверджує зворотне: у світі тварин виявляються культура й навіть культури. "Наявність" у тварин власності, структурно-ієрархічних утворень, націй і тому подібного складає основу даної форми вивчення культур.

У рамках біологічного напрямку вивчення культур ставився й досліджувався найважливіший для культурології в цілому питання співвідношення природно-біологічного й соціокультурного в суспільствах, а також співвідношення вродженого й набутого. Була також сформульована проблема про спадковість (або неспадковість) культурних стереотипів, моделей поведінки. Навіть було висловлене припущення про часткову спадковість загальнородового культурного досвіду людства. Антропологи, що досліджували способи оволодіння культурою в різних типах суспільств, схилялися до пріоритету зовнішніх, отриманних умінь, навичок, моделей поведінки. Більш всебічно дана проблема вивчалася в етологічному підході до аналізу культур, етології людини.

Своєрідну реакцію расово-антропологічна європоцентристська теорія культур викликала в Африці. Після другої світової війни й звільнення в 60-х роках численних країн цього континенту тут була створена афроцентристська концепція культури (расизм навпаки), що отримала назву "негрітюд". Її творець - Л. С. Сенгору (Сенегал). Він відзначає переваги й особливості африканців "як дітей природи", що безпосередньо зливаються з нею, що підпорядковуються ритмам, запахам, звукам. Образ африканської культури, що пов'язана з ритмічними танцями, що залежать від космічних коливань, і є прояв життєстверджуючих мотивів.Біла людина - руйнівник, що втратила гармонію у стосунках із самим собою, іншими й природою. ЇЇ очікують лиха, якщо вона не змінить своєї культури.