6. Теорія двох стрибків.

Конкретне втілення ідея антропосоціогенезу знайшла в створеній радянськими антропологами й почасти археологами «теорії двох стрибків», відповідно до якої в еволюції людини існують два переломних моменти: 1) перехід від стадії тваринних попередників людини до стадії людей, що формуються, якими є архантропи (пітекантропи, синантропи й інші подібні форми) і палеоантропи (неандертальці); 2) раннього й пізнього палеоліту, що відбувся на межі, приблизно 35 - 40 тис. років тому, зміна палеоантропів людьми сучасного фізичного типу (неоантропами), що були вже справжніми, готовими людьми. Перший перелом означав появу соціальних закономірностей, другий - встановлення їх повного й безроздільного панування. Пралюди жили в суспільстві, яке дослідники називають первісним людським стадом, або прасуспільством. Генезис суспільства був процесом становлення першої форми його існування - первіснообщинної формації.

7. Космізм.

Наприкінці XX і початку XXI ст. популярності набула концепція позаземного походження людини. У теорії зовнішнього (іншопланетного) втручання три різновиди. Відповідно до першого, за давніх літ на землю висадилися іншопланетні гуманоїди і поступово здичавіли, після чого історія земної цивілізації почалася як би з нуля. Друга версія зводиться до того, що високорозвинена цивілізація іншопланетян (не обов'язково гуманоїдів) виростила в пробірці або вивела шляхом селекції популяцію розумних істот, найбільш придатних для земних умов, і люди - прямі нащадки цих істот. Третя версія припускає, що гуманоїди-предки дали початок роду людському, схрещуючись із земними приматами.

8. Теорії моно- і поліцентризму.

Сьогодні деякі закордонні вчені поділяють теорію поліцентризму — походження людини сучасного виду (Homo sapiens) і її рас у декількох районах земної кулі від різних форм древніх людей. Більшістю вітчизняних антропологів вона не приймається.

У фахівців немає сумнівів у тому, що ця первинна поява людини була одиночним видом, а не виявляла собою дві окремі й практично автономні (виниклі паралельно в різних центрах). Homo erectus з'явився приблизно 1,8 млн років тому й дуже швидко заселив Африку, Азію і Європу. Таким чином, поділу Homo erectus на два різновиди не було. Ефіопські й американські вчені також думають, що початок циклу льодовикових періодів, що відбувся приблизно 950,000 років тому, є датою ймовірної розбивки Homo erectus на різні поселення, які потім розвивалися відокремлено. Африканський підвид Homo erectus, імовірно, привів до появи сучасного Homo sapiens, європейська гілка, можливо, дала неандертальця або Homo neanderthalensis, у той час як азіатська галузь зникла.

На думку прихильників поліцентризму, людина, так само як і найближчі їй антропогенні форми роду Homo, не має видової цінності. Зате їй властива популяційна цінність. У природі немає інших організмів, так сильно, майже катастрофічно, реагуючих на зміни навколишніх умов, як людина. Людське дитинча, виховане вовчою зграєю, перетворюється у вовка, але вовк, куди б його не помістили, залишається самим собою. Виховані поза людським суспільством люди стають розумово неповноцінними, у них значно змінювався характер утворення соціальних зв'язків. Якщо зникнуть всі вовки, але збережеться одна пара, то через кілька поколінь цей вид буде відтворюватися з тими ж морфологічними властивостями, що й вид у цілому. У людей не так. Якщо наступні покоління будуть жити в різних географічних і кліматичних умовах, пристосовуючись до реальних умов, це будуть різні по характері й способу життя популяції. Принцип популяційної цінності прекрасно узгодиться з уявленнями про характер адаптивної радіації Homo, з теорією поліцентричного походження людини, високих темпах еволюції Homo і повному знищенні всіх батьківських форм. Принципові відмінності між людськими популяціями, що проявилися в тому, що одні популяції дали цивілізації, а інші за інших рівних умов - ні. З погляду популяційної цінності кожна людина більш унікальна, ніж індивід в приматів або в будь-яких інших ссавців.

В вітчизняній антропології превалюють гіпотези «дицентризму» з виділенням двох первинних вогнищ сапієнтації: західного (європеоїдно-негроїдного) і східного (монголоїдного або австрало-монголоїдного). В основі поліцентристських концепцій вітчизняних антропологів і археологів лежить визнання потужної доцентрової ролі соціогенезу на пізніх етапах людської еволюції. Основні аргументи поліцентризму - окремі краніологічні ознаки великої таксономічної ваги, що свідчать про хронологічну й морфологічну наступність гомінід у ряді локусів Афроєвразії, а також археологічні матеріали, які не дають достатніх підстав для виділення єдиного центру виникнення верхньопалеолітичної культури неоантропів.