1.2. Джерела митного права Європейського Союзу.

Система джерел митного права ЄС включає: засновницькі договори Співтовариств і Союзу; нормативно-правові акти інститутів ЄС; судові рішення; міжнародні договори Співтовариств і держав-учасниць.[19]

Засновницькі договори- володіють вищою юридичною силою в системі джерел права ЄС взагалі і митного права ЄС зокрема. Саме акти первинного права заклали основи митного союзу, визначили умови реалізації принципу свободи переміщення товарів і єдиної зовнішньоторговельної

Першочергове місце серед джерел митного права ЄС займає Договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. Саме він визначив поняття і принципи митного союзу. Серед основних положень Договору у сфері митного регулювання можна виділити: принципи і цілі внутрішнього ринку (ст. 14); заходи забезпечення свободи пересування товарів усередині митного союзу (ст. 23—25, 29—31); ухвалення Загального митного тарифу Співтовариства (ст. 23); повноваження Ради змінювати ставки мита (ст. 26); заходи митного регулювання відносно загальної сільськогосподарської політики ЄС (ст. 37); принципи загальної торгової політики Співтовариства (ст. 133); правові основи тарифних преференцій відносно третіх країн і територій (ст. 187); зближення законодавства держав-членів з усіх питань, пов'язаних із створенням єдиного ринку (ст. 95); основи митної співпраці між державами-членами (ст. 135). Договір встановлює процедури ухвалення рішень у сфері митного регулювання. Рішення приймає Рада кваліфікованою більшістю, за винятком рішень передбачених ст. 187 (принцип одноголосності) та рішень передбачених ст. 95 (процедура спільного прийняття рішень).

Наступним найважливішим етапом у формуванні правової бази європейського інтеграційного процесу став Маастрихтський договір 1992 р. Договір вніс значні зміни до розділу «Загальна торгова політика» Договору про ЄЕС, зокрема, значно обмеживши правомочність держав-членів вводити захисні торгові заходи; тепер такі заходи можуть прийматися тільки за наявності попереднього дозволу Комісії. Амстердамський договір 1997 р. змінив і конкретизував положення про співпрацю держав ЄС в кримінально-правовій сфері, закликаючи до тіснішої співпраці поліцейських сил, митниць та інших компетентних органів держав-членів. Ніццький договір заклав правову базу для істотного розширення Європейського Союзу. Розширення Євросоюзу потягло за собою істотну зміну митної території ЄС, змінило порядок прийняття рішень інститутами Союзу та внесло серйозні корективи до торгових і митних відносин ЄС з третіми країнами.

Можна виділити наступні сфери застосування нормативно-правових актів інститутів Європейського Союзу, виданих інститутами ЄС у сфері митного регулювання: 1) митні правила і митний тариф; 2) торгова політика; 3) сільськогосподарська політика; 4) заходи по охороні здоров'я і безпеки людей, охороні тварин і рослин; 5) охорона прав споживачів; 6) захист промислової та комерційної власності; 7) оподаткування імпорту та експорту.

Серед актів вторинного права найбільше значення для формування митного права ЄС мають регламенти — акти, що мають загальний характер, обов'язкові в повному об'ємі і безпосередньо діють в державах-членах. Так, до найважливіших актів європейського права відноситься Регламент Ради № 2913/92, що вводить в дію Митний кодекс Співтовариства. У формі регламентів реалізується Загальний митний тариф ЄС.

Директиви активно використовуються як інструмент гармонізації національного законодавства країн ЄС, зокрема в сфері митної політики.

Рішення є актами індивідуального характеру, обов'язковими для суб'єктів, яким вони адресовані. При цьому суб'єктами можуть бути як держави-члени ЄС, так і окремі приватні (юридичні) особи або певні категорії осіб.

Особливою групою джерел митного права ЄС є численні рішення Суду ЄС і Суду першої інстанції в сфері митного регулювання. Судові рішення, окрім правозастосовчої функції, відіграють ще й важливу роль в тлумаченні, деталізації та заповненні прогалин засновницьких договорів і актів вторинного права ЄС. Ряд рішень Суду з питань митних правовідносин набули помітного значення в процесі закріплення наднаціонального характеру європейського права (наприклад, справа Ван Генд). Досить часто рішення Суду у сфері митного союзу лягають в основу подальших нормативно-правових актів Співтовариства.

Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний, так і регіональний характер. Стаття 300 Договору про ЄЕС встановлює, що міжнародні угоди, укладені з дотриманні умов Договору, обов'язкові для інститутів ЄС і держав-членів. Міжнародно-правові акти ЄС поділяються на три види:

1) міжнародні договори, що укладаються Співтовариствами або спільно Співтовариствами і державами-членами з третіми країнами;

2) міжнародні договори, що укладаються державами-членами з третіми країнами або міжнародними організаціями і зачіпають юрисдикцію Співтовариств; акти даного типу можуть бути джерелами права ЄС тільки в тому випадку, якщо вони вчиняються через пряме уповноваження, що міститься в засновницькому договорі або передбачене актом інституту Співтовариства, або якщо їхній статус джерела права ЄС підтверджений Судом ЄС;

3) міжнародні договори (конвенції), що укладаються між державами-членами для досягнення мети засновницьких договорів в окремих сферах в рамках другої і третьої опор.

До першого типу відноситься перш за все Генеральна угода по тарифам і торгівлі (ГАТТ), підписана Європейським співтовариством як однією із договірних сторін в 1994 р. і об’єднуюча більше 100 держав світу. Спільно Співтовариством і державами-членами були підписані Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р. (Конвенція МДП) і Стамбульська конвенція 1990 р. про тимчасове ввезення. Сюди ж можна віднести угоди, підписані як Співтовариством, так і спільно Співтовариством і його державами-членами, направлені на надання третім країнам (групам країн) тарифних преференцій (Угода про Європейський економічний простір та ін.).

Серед актів другого типу — джерел митного права ЄС можна виділити наступні: Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур 1973 р. (Кіотська конвенція) та ін. Ряд міжнародних договорів держав-членів регулюють територіальні аспекти дії митного права ЄС, зокрема Паризька конвенція про митне регулювання відносно Монако 1963 р., Договір між ФРН і Швейцарською конфедерацією 1964 р. та ін.

Як приклади актів третього типу можна привести Конвенцію про взаємодопомогу і співпрацю між митними адміністраціями 1998 р. і Конвенцію про використання інформаційних технологій в митних цілях 1995 р., укладені державами-членами між собою на основі Договору про ЄС.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами.

Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи.