5) Зп Філіпа іі Македонського

В 1-й половине IV в. до н. э. страна раздиралась междоусобной борьбой и появилась реальная угроза захвата страны фракийскими и иллирийскими племенами. Именно внешняя угроза позволила Филиппу II сконцентрировать вооружённые силы, отразить внешний напор и принудить к подчинению македонские кланы. Дальновидная, стратегически выверенная политика Филиппа укрепила государство и предопределила экспансию Македонского царства на территорию Эллады, к тому времени ослабленную нескончаемыми раздорами. При царе Филиппе II (359 — 336 г. до н. э.), территория Македонии расширилась и включила в себя богатый золотыми рудниками Пангей, Халкидику, все греческие города-полисы на фракийском побережье Эгейского моря, земли иллирийцев на востоке и пеонийцев на севере. Эпир и Фессалия стали вассальными государствами Македонии. После битвы при Херонее вся материковая Эллада, исключая Спарту, признала зависимость от македонского царя. В своём отношении к Филиппу II греки раскололись, одни рассматривали его как агрессора, душителя свободы Эллады, другие приветствовали как лидера, способного сплотить раздробленную Элладу. В этот период Македония находилась под сильнейшим культурным влиянием древнегреческих государств, сохраняя при этом древнюю самобытность. Закончив приготовления к походу во владения Персии, Филипп II не успел осуществить задуманное. Он был убит как и предыдущие македонские цари, но оставил сильную регулярную армию и крепкое государство.

6. Війни та диплома Олександра Македонського

Джерела повідомляють про численні посольства, які прибували до Александра під час його Азіатського походу, зарізних обставин. Коли Македонський царь починав Александрію Дальню, скіфи намагалися зруйнувати місто, але зізнали поразки. Скитьски посли вибачилися, але попередили щоб Александр не вторгався в їхні володіння, цим він знехтував. Перешовши річку Панеїс, здобув перемоги, а ще – наочний урок стійкого опору на теренах центральної Азії. Видучі виснажливу боротьбу з півстанцями в Согдіані й Бактрії, Александр заразом прагнув премиритися з Середньоазійською знаттю. Це знайшло відгук у її представників, готових припинити боротьбу й співпрацювати з новою владою. Покінчивши з завоюваннем Бактрії і Согдіани, на весні 327р до н.е., Александр рушив до Індії. Із завоюваннем Індії, Македонський цар розраховував вийти до східного краю Землі й досягти Зовнішнього Океану, А отже здійснити задум про світове панування. Завоювання Індії за своїми методами нагадувало підкорення Бактрії і Согдіани: Спал міст, полонені, обернені в рабство, розправа знепокірними. Про те, місцеві правителі вирішили, що краще здатися. Це були такі правителі як: Таксил, Пор (готувався дати відсіч Александру, але на річці Гідаспі зазнав поразки). Александр був дуж великодушним – з індійськими правителями він не розправився, а навпаки нагородив їх щедрими дарами (сотні міст, значні масиви довколишніх земель, кілька племен). Велика східна епопея Александра македонського завершилась створенням величезної Імперії, до якої входило десятки народів різних культур, релігій і традицій. Їхне завоювання було перед усим силою зброї і військової стратегії Александра.