
- •Лекція 2. Водний кадастр
- •2.1. Вода як природний ресурс
- •2.2. Нормативна база водного кадастру
- •2.3. Принципова схема і особливості формування регіонального водного кадастру
- •2.4. Зміст і інформаційне поновлення рвк
- •2.5. Нормування антропогенного навантаження на водоресурсний потенціал
- •2.6. Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод
- •2.6.1. Облік експлуатаційних запасів питних і технічних підземних вод
- •2.6.2. Геолого-економічна оцінка родовищ питних і технічних підземних вод
- •2.6.3. Розподіл експлуатаційних запасів за промисловим значенням
- •2.6.4. Розподіл експлуатаційних запасів і прогнозних ресурсів за ступенем геологічного вивчення
- •2.6.5. Вимоги до вивченості родовищ питних і технічних вод
- •2. 6. 6. Вимоги до підрахунку експлуатаційних запасів і оцінки прогнозних ресурсів підземних питних і технічних вод
- •2.6.7. Підготовленість родовищ питних і технічних підземних вод до промислового освоєння
2.5. Нормування антропогенного навантаження на водоресурсний потенціал
На основі даних водного кадастру здійснюється нормування антропогенного навантаження на водноресурсний потенціал на основі розрахунку екологічних нормативів.
Екологічний норматив (ЕН) це ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, що забезпечує збереження екосистемам оптимальної структури і динамічних якостей. Вказані межі визначаються як бажаним для людини станом екосистем, його соціально-біологічною витривалістю, так і господарськими аспектами.
Нормування антропогенного навантаження здійснюється за допомогою екологічного критерію, на основі якого виконується оцінка, визначення або класифікація екосистеми, процесів і явищ.
Гідроекологічні критерії можуть бути природозахищеними (збереження цілісності водних екосистем, умов формування стану і якості води), антропоекологічними (вплив на людину) і господарськими.
При використанні екологічного нормативу необхідно моделювання процесів. Але незалежно від цього завжди треба керуватись «правилом десяти відсотків», згідно з яким навантаження, наприклад, безповоротний водовідбір і втрати води, скид забруднених стоків, що не перевищує 10 %, як привило, не призводить до негативних для водних екосистем наслідків.
Структурна схема показників, які нормуються, має будуватись за басейновим принципом за яким вплив господарської діяльності оцінюється за рівнем використання водних ресурсів та змін водного режиму внаслідок гідротехнічного будівництва і господарського освоєння водозбірної площі.
З показників, які вимагають першочергового нормування виділяються ті, що характеризують:
Підтримання екологічно необхідних витрат води в річці. Регламентація цих витрат повинна забезпечити екологічне благополуччя водних об'єктів і визначити об'єми допустимого вилучення річкового стоку для позаруслових потреб.
Підтримка екологічно допустимої якості води у водних об'єктах. Основним нормативним документом тут є екологічна класифікація якості води.
Обмеження на скид в річки забруднених речовин у вигляді відносних показників на одиницю продукції.
Підтримання природного балансу і режиму за киснем.
Оптимізація структури угідь на водозбірній площі для забезпечення сприятливих умов формування водного режиму і стоку, запобігання шкідливої дії вод, збереження буферної функції прибережних захисних смуг тощо.
Обмеження об'єктів водокористування. Критеріями цього обмеження мають стати норми водопотреб на одиницю продукції (які спрямовані на впровадження водозберігаючих технологій), а також допустимий об'єм водовідбору, що не порушує екологічного стану водного об'єкту.
Для оцінки і класифікації сучасного стану водних систем використовують;
Концепція екологічного нормування, затвердженого Міністерство екології та природних ресурсів. К.. 1997 р.
Методическое руководство по расчету антропогенной, нагрузки и классификации экологического состояния бассейнов малых рек Украины (А.В. Яцык, А.М. Петрук, А.П. Канаш. К.:УНИИВЗП. 1992. ,40 с.