9. Предмет та об’єкт соціологічної науки. Специфіка соціальних законів.

Соціологія – це наука про суспільство як єдину цілісну соціальну систему. Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства: соц. Відносини, організації, спільноти, явища, процеси, інститути, суб’єкти.

Предметом соціології є загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями.

Соціальні закони - це вираз істотних, необхідних, система­тично відновлюваних відносин, як у середині соціальних явищ та процесів, так і між ними. На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні.

Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація); закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки); закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основ­ними елементами соціального об'єкта (наприклад, демо­кратичний політичний режим зумовлює політичний і еконо­мічний плюралізм); закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціаль­ними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);закони, котрі стверджують можливість або ймо­вірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами). Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості роз­витку суспільства, значно посилює роль і значення перед­бачення в соціології. До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін. Будь-яка наука - це мислення в поняттях, поняттєве мислен­ня.

10. Структура і функції соціології.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії; 3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія - основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формування­ми знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концеп­туальних основ соціології, методології та методів соціологічно­го дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, від­повідають в основному на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов'язані з вирішен­ням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології:феноменологічна соціологія;символічний інтеракціонізм;концепція соціального обміну; теорія соціальної дії; функціоналізм (неофункціоналізм); етнометодологія; структуралізм (постструктуралізм); теорія соціального конфлікту; концепції технократизму;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії . на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання Практико-перетворювальна функція. Сутність її виявляється насамперед у вироблення науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства. Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Гуманістична та культурна функції. Пов’язані з роллю соціології у культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп’ютерних матеріалів тощо. Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям – соціальна критика. Функції соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості. Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку й функціонування.