6.Розуміюча соціологія м. Вебера.

Макс Вебер. З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт бе­реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо­лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебе­ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві­домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач­на людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на­зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці­альна дія.

Теорія соціальної дії М.Вебера.

Наявність суб'єк­тивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «со­ціальної дії» і його розуміння предмету соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:цілераціональна;

ціннісно-раціональна;афективна;традиційна.

7.Соціологічний неопозитивізм Сорокіна.

Об'єктами вивчення неопозітівістской соціології Сорокіна є перш за все соціальну поведінку і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а також що відбуваються в ньому соціальні процеси. У той же час вся суспільне життя і всі соціальні процеси можуть бути розкладені, за словами Сорокіна, на явища і процеси взаємодії двох або більшого числа індивідів. Ось ці-то взаємодії людей і оголошуються їм безпосереднім предметом вивчення соціології. Мова йде про «Псіхіко-рефлекторному» взаємодії індивідів, що проявляється зовні в їх поведінці та діяльності. У цьому полягає суттєва відмінність неопозітівістской соціології Сорокіна від класичного позитивізму Конта. Якщо позитивістська соціологія Конта спрямована насамперед на вивчення суспільства як цілісного соціального організму, то предметом безпосереднього вивчення неопозітівістской соціології Сорокіна виступає взаємодія двох або більше осіб, які утворюють так звані малі групи. З такого роду елементарних взаємодій складаються, як він вважав, різного роду соціальні процеси. Взаємодія Двох індивідів характеризується Сорокіним як найпростіше соціальне явище. Воно має місце тоді, «коли зміна психічних переживань або зовнішніх актів (действій. - Авт.) одного індивіда викликається переживаннями і зовнішніми актами іншого ». Такі взаємодії називаються Сорокіним «соціальними клітинками», з яких утворюються всі інші більш-менш складні суспільні явища.

8. Соціологічна теорія марксизму.

Усі зміни, що відбуваються в суспільстві, у тому числі зміни суспільних відносин, залежать від змін у суспільному виробництві. Виробничі відносини – матеріальна основа соціальних, ідеологічних та політичних відносин. На кожному етапі розвитку суспільства є свої особливості взаємодії суспільства з особистістю, зумовлені сукупністю соціальних обставин конкретної соціальної формації. Вивчення суспільного життя слід розпочинати із вивчення соціальної діяльності людей. Заперечується сприйняття суспільства як механічної сукупності індивідів, що виникає і змінюється випадково і кожній формації притаманні власні закони розвитку та функціонування соціальної системи і її складових.

Теорія відчуження праці. Пропонував вивчати не взагалі, а кожне суспільство окремо, конкретні соц.утворення.

Методика конкретних соц.досліджекнь: на основі узагальнення великого фактичного матеріалу з використанням різних соц. способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соц.спостереження, опитування.

Для марксизму суспільство – продукт взаємодії між різними людьми, система їхніх взаємозв’язків, що є результатом насамперед їхньої трудової діяльності.

Висунули фундаментальне положення про те, що соціологічне знання повинно спиратися на вивчення самої соціальної реальності, а не тих ідей і уявлень, що їх відбивають.

їхнє розуміння соціальної історії як природно-історичного процесу, заснованого на послідовній, по­ступальній і закономірній зміні суспільних формацій — первіснооб­щинній, рабовласницькій, феодальній, капіталістичній і комуністич­ній — було для свого часу великим кроком вперед у розвитку не тільки соціальної філософії, але й соціологічної думки. Особливо ве­лика в цьому плані заслуга марксизму в обґрунтуванні зародження, становлення і розвитку капіталізму як промислового (індустріально­го) суспільства.