34Характеристика і типологія малих груп.

Під малою групою розуміється сукупність індивідів, які опинилися в одному місці, просторі і в одному часі. Дифузні групи - групи які не пов'язані однією метою. Малі групи - сукупність індивідів яка взаємодіє між собою для досягнення спільних цілей і усвідомлюють свою належність до цієї спільноти.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

   Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.    Дискусійним залишається питання стосовно кількісних характеристик малої групи. Одні психологи найменшою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументуючи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада, оскільки: — під час конфлікту група з двох осіб може легко розпастися. Третя особа може взяти на себе роль “третейського судді” або, підтримавши чиюсь позицію, зберегти групу; — діада фіксує лише найпростішу, первинну форму спілкування. В основі його — емоційний контакт, що утруднює розгляд діади як суб'єкта діяльності, оскільки в ній неможливо виокремити спілкування, опосередковане спільною діяльністю; — у діаді більшість процесів розгортається не в повному обсязі.    Тривалий час дослідники вважали, що мала група не може об'єднувати більше семи осіб. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера “магічного числа” 7 плюс/мінус 2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась гранична кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здійснювати спілкування без посередника. Однак реальне функціонування малих соціальних груп свідчить, що вони можуть об'єднувати десять, п'ятнадцять, тридцять і більше осіб. Тому найвдалішим щодо цього можна вважати функціональний підхід, згідно з яким критерієм максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки.

35Керівництво і лідерство в малих групах.

Проблема лідерства і керівництва – одна з кардинальних про-блем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтег-рації групи, але й психологічно описує суб’єкта цієї інтеграції. Лідерство (від англ leader – провідний, керівник) визначаєть-ся, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної гру-пи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними резуль-татами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по-друге, як про-цеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колекти-ву, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів. Поняття “лідер” пов’язано з поняттями “управління” і “керів-ництво”. На відміну від лідера керівник завжди виступає посеред-ником соціального контролю і адміністративно-державної влади. Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер при-значається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер – це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи. Ідеальним з позиції інтересів малої групи (тобто для досягнення більшої сили впливу на її членів, а значить більшої ефективності управління) вважається поєднання формальних і неформальних основ влади.

Голова соціальної групи, будучи лідером, здійснює свої управлінські функції через призму неформального лідера. У підпорядкованому йому колективі складаються стосунки “лідер-послідовник”, які є набагато тіснішими і результативнішими, ніж стосунки “начальник-підлеглий”.

39Соціальне прогнозування явищ і подій

Соціальне прогнозування здійснюється, як правило, для вироблення рекомендацій щодо оптимального впливу на прогнозоване явище чи процес з метою їх реалізації чи відвернення.  Залежно від часу, на який розраховане прогнозування, виділяють поточні, короткострокові, середньострокові, довгострокові і наддовгострокові прогнози.  Залежно від мети прогнози поділяються на пошукові та нормативні.  Пошуковий прогноз — це передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які домінували у минулому і домінують нині, абстрагуючися від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, зумовити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу. Пошуковий прогноз з'ясовує те, що найімовірніше відбудеться за збереження існуючих тенденцій. Відповідь при цьому дається не однозначна, а у формі певної шкали ймовірності.  Нормативний прогноз — це передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей. У процесі його вироблення триває пошук відповіді на питання: як досягти бажаного? Нормативними можуть бути тільки соціальні прогнози. Нормативне прогнозування схоже на планування, проектні розробки, але не тотожне йому.