21. Теорія соціальної стратифікації.

Термін стратифікація був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності. Як уже було сказано, у марксизмі основою стратифікації є виключно економічний чинник, М. Вебер удосконалив дану систему і додав ще два чинники — соціальний престиж і владу (належність до політичних партій). Соціально стратифікація — це соціальний процес, в ході якого соціальні верстви виявляються нерівними між собою і відрізняються за правами, пільгами, авторитетом, престижем. Таким чином, соціальна стратифікація означає і процес розшарування суспільства на верстви, нерівні між собою і саме це розшарування. Соціально нерівні верстви прийнято називати стратами. Страта — соціальний прошарок індивідів, що різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства.

Опираючись на наукові дослідження своїх попередників, сучасний американський соціолог Е. Гідденс, виділив такі системи стратифікації як рабство, касти, стани і класи.• рабство — найбільш виражена форма нерівності, коли деякі індивіди буквально належать іншим як їхня власність;• касти пов'язують найчастіше з культурою індійського субконтиненту. Однак термін "каста" не індійського, а португальського походження й означає "рід" (або "чистий рід"). В індійців для опису кастової системи використовувалися інші слова, зокрема "варна" і "джаті". Варни включають чотири категорії, що ранжуються за соціальним престижем. Належать до цих груп і"недоторкувані", займаючи найнижчу позицію. Джаті визначають групи, усередині яких кастові ранги мають організований характер;• стани були частиною європейського феодалізму, але існували й в багатьох інших традиційних цивілізаціях. Феодальні стани включали страти з різними обов'язками й правами: стан, який складався з аристократії й дворянства; стан, що складався з духівництва, котре, маючи більше низький статус, малобільші привілеї; "третій стан" — слуги, вільні селяни, торговці й художники; • класи — більші групи людей, що розрізняються загальними економічними можливостям, які впливають на їхній стиль життя. Власне, багатство разом із заняттям складає головну передумову класових розходжень. Основні класи, що існують у західних суспільствах: вищий (володіє або прямо контролює виробничі ресурси: багатії, великі промисловці, верхівка керівництва), середній (більшість "білих комірців" і професіоналів), робітники ("сині комірці" або зайняті ручною працею); у деяких індустріальних країнах четвертий клас — селянство (люди, зайняті в традиційних типах сільськогосподарського виробництва).

22. Соціальна мобільність та маргинальність.

Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, міс­ця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П. Сорокіним на позначення явища переміщення індивіда в соціальному просторі. Соціальний простір — поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів у тому чи тому їх взаємному розташуванні. Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без зміни статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента.Мобільність поколінь — це зміна соціального стану чи статусу від одного покоління до другого (від батька до сина). Низька мобільність свідчить про велику соціальну нерівність членів суспільства. Інтенсивність мобільності залежить від кількості статусів, що існують у суспільстві, і від умов, що дають змогу людям пересуватися від статусу до статусу, а точніше, від міри свободи такого пересування. Залежно від міри свободи переходу з однієї страти до іншої суспільства поділяються на закриті, де забороняється такий перехід (рабовласницьке), відкриті, де дозволений такий перехід (капіталістичне з досить високим рівнем соціальної мобільності), та змішані, де перехід юридично заборонений, але на практиці цілком можливий (феодальне). Якщо суспільство стабільне, то в ньому відбуваються вертикальні пересування лише окремих індивідів. За такого пересування індивід змушений змінювати соціально-професійну групу, бо професій, які мають свою вертикальну структуру, дуже мало. Зміна індивідом одної професії на іншу називається професійною мобільністю. Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальністю. Маргінальність, заР.Е. Парком, — таке становище індивіда чи групи, коли вони посідають межову позицію в прошарку, класі, суспільстві, а тому не повністю інтегровані в дане соціальне утворення. Ці особи мають певну ідентифікацію з кожною з межових страт. Маргінал, маргінальна особистість,перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній; маргінал втратив колишній статус і не адаптувався до нового соціально-культурного середовища. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі). Такі межові, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки, називаютьсямаргінальними.