61. Міжнародне гуманітарне право як галузь міжнародного права.

Согласно положениям Устава ООН и в соответствии с основными принципами международного права государства должны решать международные споры мирными средствами. Однако современное международное право допускает возможность правомерного приме¬нения вооруженных сил (самооборона от агрессии, применение во-оруженных сил ООН, реализация права на самоопределение).

В международном праве имеется большое число норм, регламен¬тирующих общественные отношения в период вооруженных кон¬фликтов. Объем и качество регулирования этих отношений позволя¬ют говорить о существовании самостоятельной отрасли международ¬ного права, которая определяет допустимость средств и методов ведения войны, обеспечивает защиту жертв вооруженных конфлик¬тов, устанавливает взаимоотношения между воюющими и невоюю¬щими государствами и т.д. Эта отрасль получила название — право вооруженных конфликтов.

Традиционно до конца XIX в. основную роль в регламентации права вооруженных конфликтов играли международные обычаи;

само это право обычно именовалось — «законы и обычаи войны». Международные обычаи сохранили определенное значение для дан¬ной отрасли международного права и сегодня. Однако в настоящее время основной массив норм права вооруженных конфликтов состав¬ляют нормы международных договоров. В их числе:

1) Санкт-Петербургская декларация об отмене употребления взрыв¬чатых и зажигательных пуль 1888 г.;

2) Гаагские конвенции 1899 г. и 1907 г. «Об открытии военных дей¬ствий», «О законах и обычаях сухопутной войны», «О правах и обя¬занностях нейтральных держав и лиц в случае сухопутной и морской войны» и др.;

3) Женевский протокол о запрещении применения на войне удуш¬ливых, ядовитых или других подобных газов 1925 г.;

4) Конвенция об улучшении участи раненых и больных в действую¬щих армиях 1949 г., Конвенция об улучшении участи раненых, боль¬ных и лиц, потерпевших кораблекрушение, из состава вооруженных сил на море 1949 г.. Конвенция об обращении с военнопленными 1949 г., Конвенция о защите гражданского населения во время войны 1949 г.;

5) Дополнительный протокол I к Женевским конвенциям от 12 ав¬густа 1949 г., касающимся защиты жертв международных вооружен¬ных конфликтов, 1977 г.;

6) Дополнительный протокол II к Женевским конвенциям от 12 августа 1949 г., касающимся защиты жертв воору¬женных конфликтов немеждународного характера, 1977 г.

Международное сотрудничество в сфере вооруженных конфлик¬тов развивается в настоящее время по следующим основным направ¬лениям:

1) предотвращение вооруженных конфликтов;

2) правовое положение участвующих и не участвующих в конфликте государств;

3) ограничение средств и методов ведения войны;

4) защита прав человека в период вооруженных конфликтов;

5) обеспечение ответственности за нарушение норм международно¬го права.

62. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Гааги”.

«право Гааги» регулює:

а) права й обов'язки воюючих;

б) обмеження воюючих у виборі засобів і методів нанесення шкоди противникові (засобів і методів ведення війни);

в) обмеження насильства, не обумовленого воєнною необхідністю.

З 1899 року починаються активні процеси кодифікації правил війни. У 1899 році були прийняті Гаазькі конвенції про закони і звичаї сухопутної війни і декларації:

1) про заборону бомбардувань із повітряних куль;

2) про заборону користуватися артилерійськими снарядами, єдиною метою яких є поширення задушливих і шкідливих газів;

3) про заборону застосування куль, що розвертаються або сплющуються в людському тілі.

У 1907 році знову в Гаазі були прийняті одинадцять конвенцій, що регулюють різні аспекти права збройних конфліктів:

1) про відкриття воєнних дій;

2) про закони і звичаї сухопутної війни;

3) про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної і морської війни;

4) про стан ворожих торгових суден на початку воєнних дій;

5) про перетворення торгових суден у судна воєнні;

6) про встановлення підводних автоматичних мін, що вибухають від зіткнення;

7) про бомбардування морськими силами під час війни;

8) про застосування до морської війни початків Женевської конвенції;

9) про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні;

10) про заснування Міжнародної призової палати;

11) про права й обов'язки нейтральних держав у разі морської війни.

Зазначені вище конвенції замінили конвенцію і декларації 1899 року.

У 1909 році була підписана декларація про правила морської війни.

У 1925 році був підписаний Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших таких газів і ряд інших документів.

У 1929 році була прийнята конвенція про режим військовополонених.

Після закінчення Другої світової війни і з урахуванням її трагічного досвіду були прийняті ряд конвенцій, спрямованих на заборону особливо небезпечних міжнародних злочинів. Так, у 1948 році була підписана конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього.