1. Поняття, функції та принципи права зовнішніх зносин.

2. Система органів зовнішніх зносин.

3. Дипломатичне право: основні поняття.

4. Дипломатичні привілеї та імунітети.

5. Консульське право: основні поняття.

6. Консульські привілеї та імунітети.

7. Право спеціальних місій: основні поняття.

8. Дипломатичне право міжнародних організацій: основні поняття.

9. Поняття та юридична природа міжнародно-правової відповідальності.

10. Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності.

11. Види і форми міжнародно-правової відповідальності.

12. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.

13. Міжнародно-протиправне діяння та його ознаки.

14. Класифікація міжнародно-протиправних діянь.

15. Особливості міжнародних спорів у сучасному світі.

16. Система мирних засобів вирішення міжнародних спорів.

17. Універсальні та регіональні механізми врегулювання міжнародних спорів.

18. Міжнародний судовий і арбітражний розгляд.

19. Міжнародні спори за участю приватних осіб.

20. Особливості розв’язання міжнародних економічних спорів.

21. Розгляд спорів Міжнародним Судом ООН.

22. Принцип заборони застосування сили та загрози силою.

23. Історія і сучасна система правових гарантій міжнародної безпеки.

24. Види законного застосування сили в сучасному міжнародному праві.

25. Проблеми реалізації принципу незастосування сили чи загрози силою.

26. Право держав на самооборону.

27. Концепція «гуманітарної інтервенції».

28. Універсальна система колективної безпеки за Статутом ООН. Рада Безпеки ООН.

29. Міжнародні організації з проблем європейської безпеки.

30. Основні міжнародні угоди в сфері роззброєння.

31. Юридичний статус і правовий режим Арктики.

32. Міжнародно-правовий статус Антарктики.

33. Поняття та джерела міжнародного морського права.

34. Міжнародно-правові статус і режим внутрішніх вод.

35. Міжнародно-правові статус і режим територіального моря.

36. Міжнародно-правові статус і режим прилеглої зони.

37. Міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони.

38. Міжнародно-правові статус і режим відкритого моря.

39. Делімітація, міжнародно-правові статус та режим континентального шельфу.

40. Дослідження і охорона морського середовища. Безпека на морі.

41. Статус морських суден та екіпажів.

42. Правове регулювання міжнародних морських торгових перевезень.

43. Поняття і джерела міжнародного повітряного права.

44. Правовий статус повітряного простору.

45. Правовий статус повітряного судна і його екіпажу.

46. Правова регламентація та юридична класифікація міжнародних повітряних сполучень.

47. Міжнародний аеропорт. Правове регулювання діяльності авіапідприємств.

48. Правове регулювання комерційної діяльності в міжнародних повітряних сполученнях. „Свободи повітря”.

49. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.

50. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації.

51. Поняття і головні особливості міжнародного космічного права.

52. Джерела міжнародного космічного права.

53. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл.

54. Правовий статус космічних апаратів і екіпажів.

55. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.

56. Проблеми делімітації космічного простору і варіанти її вирішення.

57. Правові аспекти дистанційного зондування Землі.

58. Критерії правомірності міжнародного безпосереднього телевізійного віщання.

59. Міжнародно-правові форми мирного дослідження і використання космічного простору.

60. Співробітництво держав у рамках міжурядових космічних організацій.

61. Міжнародне гуманітарне право як галузь міжнародного права.

62. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Гааги”.

63. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Женеви”.

64. Сфера дії міжнародного гуманітарного права.

65. Заборонені засоби і методи ведення воєнних дій.

66. Особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.

67. Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у збройних конфліктах.

68. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права.

69. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.

70. Міжнародні злочини. Відповідальність за злочини проти миру та людства.

71. Поняття та види злочинів міжнародного характеру. Зобов’язання держав згідно з міжнародними конвенціями.

72. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc. Міжнародний кримінальний суд.

73. Правова допомога у кримінальних справах.

74. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).

75. Поняття та джерела міжнародного економічного права.

76. Принципи міжнародного економічного права.

77. Договірно-правовий та інституційний механізми міжнародних економічних відносин.

78. Суб’єкти міжнародного економічного права.

79. Примусові заходи в міжнародних економічних відносинах.

80. Проблема встановлення нового міжнародного економічного порядку і створення системи міжнародної економічної безпеки.

81. Світова організація торгівлі: створення, членство, функції, структура.

82. Міжнародні торговельні договори системи ВТО (СОТ).

83. Зміст і особливості ГАТТ 1994 р. Договори, суміжні з ГАТТ.

84. Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС).

85. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

86. Врегулювання спорів в рамках ВТО (СОТ).

87. Принципи та джерела міжнародного екологічного права.

88. Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток.

89. Міжнародні організації та охорона довкілля.

90. Світовий океан як об’єкт міжнародно-правової охорони.

91. Захист довкілля від радіоактивного зараження.

92. Охорона тваринного світу. Охорона рослинного світу.

93. Охорона атмосферного повітря.

94. Охорона біологічного розмаїття.

95. Охорона довкілля під час збройних конфліктів.

96. Міжнародно-правові питання оцінки шкідливого транскордонного впливу на довкілля.

1. Поняття, функції та принципи права зовнішніх зносин.

Є загальновідомим, що міжнародне право регулює взаємовідносини між своїми суб'єктами — державами, міжнародними організаціями й іншими міжнародними інституціями. У процесі міжнародного спілкування вони ведуть переговори й укладають міжнародні угоди. Проте для цього їм необхідно бути належним чином представленими правомірними на це органами або особами, а також не бути підпорядкованими правопорядку держави, на території її вони знаходяться і діють, щоб вільно і безперешкодно здійснювати свої функції, тобто користуватися визначеними імунітетами та привілеями. Отже, суб'єкти міжнародного права, і насамперед держави, об'єктивно беруть участь у таких зовнішніх зносинах, прагнучи до найбільш повної реалізації своїх економічних, політичних та інших потреб та інтересів. Практичне здійснення державами зовнішніх зносин порушує питання про їхні поняття і характеристику. Прийнято розрізняти зовнішні зносини держав у широкому і вузькому значеннях. У широкому значенні під ними розуміється система зовнішніх зв'язків усіх суб'єктів національної приналежності, що діють на території держави: її органів і посадових осіб, усіх її фізичних, юридичних осіб, а також інших асоціацій індивідів. Така система зовнішніх зв'язків кожної держави, взята в сукупності всіх держав, в основному формує в широкому розумінні систему міжнародних відносин. Зовнішні зносини у вузькому значенні можна визначити як ту частину загальної системи міжнародних відносин і міжнародної діяльності кожної держави, що охоплює лише офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів зв'язку і відносини між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, із метою здійснення їхніх зовнішніх функцій мирними засобами, відповідно до міжнародного права. Таким чином, основною метою зовнішніх зносин у вузькому значенні є здійснення зовнішніх функцій держави — сукупності основних напрямків її діяльності, що здійснюються за її межами. Слід мати на увазі, що юридичний статус і правовий режим інших, крім держав, суб'єктів міжнародного права, органи і посадові особи яких неминуче знаходяться і діють на території якоїсь держави, регулюються спеціальними договорами, що укладаються з державою їхнього перебування, і тому загальним міжнародним правом не регулюються. У число таких договорів входять, наприклад, Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй від 13 жовтня 1946 року і Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ від 21 листопада 1947 року. Таким чином, загальне міжнародне право регулює тільки представництво держав, стосовно до їхніх закордонних органів зовнішніх зносин. Предметом його регулювання за допомогою укладання багатосторонніх конвенцій є, зокрема, дипломатичне і консульське право. Державами укладена також значна кількість двосторонніх договорів, що стосуються юридичного статусу і режиму їхніх закордонних органів зовнішніх зносин. Крім того, варто вказати і на звичайні норми загального міжнародного права, норми універсальних і локальних міжнародних договорів, що також регулюють широке коло питань представництва держав у міжнародному спілкуванні. У своїй сукупності ці міжнародно-правові акти і норми складають право зовнішніх зносин. Право зовнішніх зносин являє собою галузь загального міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які виражають узгоджені волі суб'єктів міжнародного права щодо прав і обов'язків їхніх офіційних органів, що виступають у міжнародному спілкуванні, і регламентуючих їхній стан і діяльність зі здійснення зовнішніх зносин відповідно до загальновизнаних принципів і норм сучасного міжнародного права. Право зовнішніх зносин охоплює чотири основні сфери дії органів зовнішніх зносин:

1) дипломатичну — на рівні традиційних каналів (міністерство закордонних справ — посольства і місії за кордоном);

2) консульську сферу;

3) дипломатичну діяльність на рівні спеціальних місій;

4) здійснення зовнішніх зносин у ході діяльності з представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями.

Слід зазначити, що в даний час уся сфера зовнішніх зносин держав є достатньо добре розробленою й упорядкованою в правовому відношенні. У рамках світового співтовариства прийнятий ряд багатосторонніх актів, що стали результатом великої і кропіткої роботи з кодификації і прогресивного розвитку норм міжнародного права в цій галузі. Це Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року (набрала сили з 1964 року), Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року (набрала сили з 1967 року), Конвенція про спеціальні місії від 16 грудня 1969 року (набрала сили з 1985 року), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 року (набрали сили з 1977 року) і Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року (в силу ще не вступила). Відповідно до цих міжнародно-правових актів можна визначити структуру права зовнішніх зносин, що складається умовно з чотирьох компонентів: дипломатичного права; консульського права; права спеціальних місій; так званого дипломатичного права міжнародних організацій.

Зовнішні зносини держави прямо пов'язані з правом на участь у міжнародному спілкуванні. В основі цього права лежить юридична можливість держав діяти самостійно на міжнародній арені, за допомогою реалізації їхньої міжнародної правосуб'єктності в галузі офіційних відносин з іншими державами й іншими суб'єктами міжнародного права. Одночасно тут мова йде не тільки про можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, але і про захист такої можливості за допомогою юридичних обов'язків із боку держав-контрагентів, передбачених нормами права зовнішніх зносин. Право на участь у зовнішніх зносинах, будучи одним з основних прав держав, що випливають із їхнього суверенітету, у свою чергу» складається з ряду елементів. До них насамперед належить так зване право посольства, що є серцевинною частиною загального основного права на участь у зовнішніх зносинах (право на міжнародне спілкування). Розрізняють активне право посольства — право держави спрямовувати своїх дипломатичних і консульських представників у закордонні держави і пасивне право посольства — право приймати в себе дипломатичних і консульських представників закордонних держав.