Галузь досліджень

Дисципліна вивчає інститути засобів масової інформації і процеси, такі як розповсюдження інформації, а також вплив ЗМІ, наприклад, переконання або маніпулювання масовою думкою. Багато навчальних програм по цій дисципліні орієнтовані на емпіричний аналіз і кількісні дослідження: від статистичного контент-аналізу змісту ЗМІ до дослідження суспільної думки і експериментальних досліджень.

Зв'язок з іншими дисциплінами

Психологія масової комунікації — нова метанаука, яка досліджує за допомогою психологічного інструментарію масові комунікаційні процеси, в яких суб'єктами виступають комунікатори (ведучі, автори програм і т. д.) і рецепієнти (масовий отримувач інформації мовного або текстового повідомлення).

Дослідження в галузі масових комунікацій

Серед глобальних проблем дослідники все частіше називають можливості використання інформації з метою впливу її на масову свідомість. Розвиток масових комунікаційних процесів сприяє за великим рахунком розвитку всієї цивілізації

Наприкінці XIX—початку XX століття Чарльз Кулі засобами масової комунікації називав газети, пошту, телеграф, залізні дороги, освіту.

Ще одним елементом теорії масової комунікації стало поняття «публіки», введене в епоху виникнення масмедіа в роботах Г. Тарда, Ч. Кулі, В. Ліппмана і пізніше розроблено Г. Блумером і Г. Лассуелом.

Під публікою вони розуміли сукупність індивідів, які на відміну від маси як такої, адекватно усвідомлюють свої інтереси, активно задяні в процесі їх реалізації і, відповідно, володіють своєю публічно або особисто вираженою думкою (що в свою чергу ставить дії публіки в звязок з публічною формою здійснення державної влади).

В середині XX століття проблеми масових комунікацій розглядав у своїх роботах Маршалл Маклуен.

65. Засоби масової комунікації.

Суспільне життя, яке функціонує в політичній, економічній та духовній сферах, потребує опосередкованих форм спілкування та спеціальних засобів комунікації між різними носіями влади, державою та громадянами, суб'єктами політичної, економічної та духовної діяльності.

Ми зазначали, що в демократичному, правовому суспільстві влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Це, безумовно, правильно. Однак глобальна інформатизація суспільства, широке впровадження нових інформаційних технологій (телебачення, комп'ютерних мереж, аудіо- та відеосистем) зробили актуальними розмови про інформаційну владу.

Під інформаційною владою розумітимемо здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та поширення інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики, економіки та культури до дій у заданому напрямі.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність, і цілеспрямованість дій великої кількості людей.

Ці засоби називають мас-медіа, або засобами масової комунікації (ЗМК).

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-якими засобами за допомогою спеціального технічного інструментарію. До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

Історія становлення та функціонування мас-медіа виокремила такі основні концепції діяльності:

1. Авторитарна концепція. Сформувалася у XVI—XVII ст. і визначала основне покликання преси — підтримку й сприяння політиці уряду та служіння державі.

2. "Правдива концепція". Зародилась наприкінці XVII ст. (Д. Мільтон, Дж Локк, Д. Мілль) і ґрунтувалася на свободі волі та декларувала такі цілі преси: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та контроль за діями уряду.

3. Тоталітарна концепція. Виникла наприкінці XIX ст. (В. Ленін), зміцнилася у першій половині XX ст. (Й. Сталін, А Гітлер, Й. Геббельс, Мао Цзедун) і передбачала необхідність ведення ідеологічної боротьби з класовим ворогом.

4. Концепціясоціальноївідповідальностіпреси. Утвердилася в середині XX ст. (Т. Петерсон, А. Катля, А. Каде та ін.), виходила з таких цілей мас-медіа: інформування, продаж, сприяння дозвіллю та переведення конфліктів у план дискусії.

Оскільки йдеться про владний потенціал мас-медіа, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.

З появою перших газет виникла проблема свободної преси, яка стає предметом полеміки, а згодом і загострюється у XVIH ст. у роки Французької буржуазної революції.

У ці часи була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:

• відокремлення новин від коментарів;

• відкритість урядової інформації;

• відсутність цензури.

Свободу преси в сучасних умовах, напевно, варто розглядати як свободу діяльності ЗМК, позаяк поняття преси у XX ст. радикально змінилося.

Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.

Існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права"). Ці доктрини дуже осучаснилися, пройшовши шлях від ліберального максималізму до соціальної відповідальності. Проте цей процес ще й досі не завершився. Свідченням цього є проблеми "папарацци" та "орал-гейт", що активно дискутувалися громадськістю після загибелі британської принцеси Діани та скандального процесу Б. Клінтон — М. Левінські.

Більш того, за умов глобалізації, коли провідні інформаційні агенції та телерадіокомпанії монополізовані в руках небагатьох ТНК, насамперед американських, поняття свободи ЗМК набуває формального характеру. Свідчення того — висвітлення агресії НАТО на чолі зі США в Югославії, Афганістані, Іраці тощо.

Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" — авторитарна, коли мас-медіа можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм). Проте це вже, певна річ, мало поєднується зі словом "свобода" взагалі

Мас-медіа є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і приєднатися до політичної, економічної та духовної діяльності.

Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Це можна зробити лише на основі розуміння функцій ЗМК:

• інформування громадян про найважливіші для них і влади події освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, коледжів, технікумів, університетів, академій);

• критики й контролю, реалізація якої спирається на громадську думку та закон;

• артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;

• мобілізації, котра спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);

• інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;

• формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;

• оперативну, яка полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.

Як спостережено, основними етапами інформаційного процесу є: отримання, добір, тлумачення, коментування і поширення інформації.

Одним з найважливіших засобів політичного впливу ЗМК є добір інформації.

Звичайно, тут спрацьовують як політичні симпатії власників і керівників ЗМК, так і ринкові критерії інформаційної політики мас-медіа.

Сформулюємо принципи вибору публікацій і передач:

1. Важливість (справжня чи уявна) для громадян — загроза миру, тероризм, екологічна безпека, катастрофи.

2. Неординарність. Екстремальні події — війна, голод, злочини — домінують над явищами буденного життя. Звідси й схильність ЗМК до негативізму та сенсацій.

66. Методи досліджень і прийоми впливу в політичній психології

67.Психологічні прийоми політичної дії.

68.Політичне консультування.

Політічне консультуваня - Це процес, за Якого спеціалісті-Професіонали допомагають політікові чи Політичній партії знайте найефектівнішій маневр чи віробіті стратегію поведінкі, Що приводити до успіху в Політичній чи суспільній діяльності.  Політічне консультуваня, пов'язане з РR-кампанією чи вибори, є актівнішім жанром порівняно Зі звичайна консультуваня (поради) з окремих політічніх питаннь. Політичні консультанти, Що займаються РR та вибори, переймаються на себе ряд функцій, які смороду здійснюють Замість Клієнта, но для нього, для досягнення йо мети. Смороду самостійно формулюють стратегію и тактику, забезпечуються методи та засоби їх досягнення. А отже, Такий різновід політічного консультуваня є відповідальнішім за результат. Кінцевій продукт роботи політічного консультанта - Це добрий імідж та репутація Клієнта, Що забезпечує йо Перемога.  Роль політічного консультанта розуміють у Нашій Країні не так однозначно, Як роль вчителя чи лікаря. Щодо країн Західної Європи Гірськолижний та США, то там Під політічнім консультуваня (політічнім консалтингом) традіційно розуміють ДІЯЛЬНІСТЬ фірм, Що займаються РR політічніх діячів, партій, комерційніх структур, а кож проводять віборчі кампанії та допомагають у створенні іміджу.  В Україні Такий вид політічного консультуваня з'явився, по суті, зовсім недавно. Точніше, перед Президентський вибори 1999 року. Не залишимося роль у становленні в Україні цього нового виду діяльності відігралі Російські РR-спеціалісті. Хоча для России традіційнішім жанром політічного консультуваня є Спосіб, коли консультант рекомендує, радіть, орієнтує політика в йо повсякденній Політичній діяльності, не Дуже опікуючісь іміджем свого Клієнта в очах населення чи завоювання максімальної кількості голосів на майбутніх виборів.  На жаль, для партійніх та політічніх лідерів побудова чи Збереження доброго іміджу в Період Між вибори НЕ є першочерговім Завдання. По-перше, тому, Що на чільному місці перебуває, звичайна, їхня основна ДІЯЛЬНІСТЬ (Управління, Вирішення конкретних проблем), а вісвітлення результатів своєї діяльності, Публікації - Вже на іншому місці. Іншою причиною неувагі політічніх лідерів до свого іміджу є їхня низько політична культура та недбалість.Поки лідері перебувають при владі, смороду впевнені, Що їхні посади вічні. Та навіть ЯКЩО смороду піклуються про Свій імідж у Період Між вибори, фігура консультанта не є основною в їхньому оточенні. Лише виборча кампанія розставляє фігурі довкола політічніх діячів по своїх місцях. Адже від професійної та актівної роботи політічного консультанта поклади політічне, а часто й особисте майбутнє лідера.  Консультуваня ж у передвіборчій кампанії Може принести гарні Наслідки Лише тоді, коли команда консультантів бере на себе Відповідальність за її проведення І здійснює РR-кампанію Відповідно до своїх задумів, впливаючих тім самим на сітуацію. ЯКЩО іміджмейкер НЕ володіє чи не керує сітуацією та нездатній мобілізуваті команду и самого Клієнта для реалізації свого плану, йо робота буде неефектівною. У цьому полягає чи не основна відмінність роботи політічного консультанта від роботи експертів та радніків.  Клієнт, Який часто є високопосадовців особою, а кож замовником, Який діктує консультантові Свої Вимоги, має на Період кампанії довіріті певні функції керівніцтва іміджмейкеру та Дотримуватись йо рекомендацій. Лідер у сучасний політічніх кампаніях, Що проводяться з використання ЗМІ, - Це перше за все символ певної політики, тихий чи тих цінностей, втілення добра чи зла.  Аудіторія спріймає НЕ стількі людину з її унікальнімі псіхологічнімі чи розумово здібностямі, скількі імідж, Що формується за допомога ЗМІ. А тому Клієнт у своїй РR-кампанії віконує роль матеріального носія власного іміджу. І навіть ЯКЩО ВІН НЕ є оратором чи не має харизма, то Йому слід утрімуватіся від незапланованіх проявів своєї індівідуальності, а ВСІ Свої сили спрямуваті на ті, щоб мати Вигляд відповідній своєму іміджу, ідеології кампанії ТОЩО.  З іншого боку, консультант Ніколи не винен забуваті, "хто в домі хазяїн", бо Клієнт Завжди Може звільніті співробітніка свого штату чи керівника своєї віборчої кампанії.

69.Політитчна реклама.

Політична реклама - це будь-яка реклама як система методів психологічної дії на масову аудиторію з метою управління їх політичною поведінкою, направлена на зміну або закріплення тих або інших політичних переконань. Однією з найдавніших політичних реклам є реклама:«Я, Ріно, з острова Крит, по волі богів тлумачу сновидіння» – їй уже більше 2500 років.

Виник цей вид реклами в рабовласницькій демократії Стародавньої Греції, в ході проведення рекламних зборів. У Стародавньому Римі стали використовуватись рекламні гасла і заклики. Роль політичної реклами виконували статуї правителів, полководців, на яких висікались різні написи. «Граффіто» написи в Помпеї, наприклад, «Рибаки, вибирайте Попідія Руфа». або ж «Якщо хтось відкине Квінтія, той та всядеться поряд з ослом».

Сьогоднішня політична реклама значно відрізняється від античної. Вона набула більшого вдосконалення. Замість статуй, графіто використовують бігборди, банери, радіо, ТБ і інше. Перед рекламістами стоїть завдання створити унікальну зразкову рекламу, яка покаже сильні сторони кандидата, зацікавить найширшу аудиторію виборців, змінить щось у свідомості людей. Так це має бути щось просте, зрозуміле, але не примітивне. Відповідно до цього виділяють такі основні вимоги до політичної реклами: • Символічність – ґрунтується на прийнятих в суспільстві традиціях • Концептуальність – головна ідея має задовольняти актуальні суспільні проблеми • Неповторність • Доступність – зрозумілість інформації Основні соціально-психологічні вимоги до побудови політичної реклами: 1. визначення цілей і завдань на основі досліджених соціально-психологічних потреб електорату 2. Доступність програми партій для електорату 3. неповторність іміджу політика 4. вибір засобів для демонстрації рекламного продукту 5. необхідність фінансування 6. реалізація зворотного зв'язку з електоратом

Основні психологічні вимоги до політичної реклами:

• Мажорність (введення засобів, які створюють відчуття впевненості у кандидаті)

• Оптимістичність (позитивні мотиви)

• Звернення до зовнішньої атрибутики (колірна гама, символи, музичний супровід тощо).

Усна політична реклама.

Глашатаї стародавнього Риму та Греції оповіщали громадян на вулицях про справи в державі, про початок воєн і великих військових походів, рекрутували добровольців в армію. На стіні в Помпеї виявлені написи, що закликають голосувати за сенатора Марка Публія Фурія, за свідченням автора написи, - порядну і поважну людину. Автор прямо звертається до громадян зі словами: «Я запевняю вас, він хороша людина і за нього варто проголосувати на виборах» *. Марк Тулій Цицерон, який прославився своїми викривальними промовами проти Катіліни, продовжив свою усну негативну рекламу проти Марка Антонія за його роман з Клеопатрою, звинувативши його в фемінізації римської політики, і був страчений. Реклама під час першої та другої світових воєн активно використовувалася для покупок облігацій військових позик. Військове час породив рекламу оборонних проектів, патріотичної активності. Усна реклама передавалася вже за допомогою радіо.

Ця стаття віддзеркалює становище в Україні. Ви можете допомогти проекту, доповнивши її даними, що стосуються інших країн.

Політична реклама - це будь-які не заборонені законами України друковані, усні, звукові та аудіовізуальні види і форми ідейного впливу на людей, що мають на меті прямо або опосередковано привернути увагу до суб'єктів виборчого процесу, сформувати у суспільстві та у свідомості громадян позитивне або негативне ставлення до них або спрямувати політичну поведінку громадян і соціальних груп у їх ставленні до суб'єктів виборчого процесу під час виборів, у тому числі інформаційні повідомлення про заходи, що проводяться або підтримуються із вказаною метою. Час мовлення, відведений на політичну рекламу на радіо та телебаченні, не може перевищувати 20 відсотків фактичного обсягу мовлення протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності.

Стаття 66 Закону України "Про вибори народних депутатів України"

Політична реклама - оплачувані кандидатом, виборчим об'єднанням або іншою особою, що діє в інтересах кандидата, виборчого об'єднання повідомлення, матеріали, які спонукують громадян здійснити запропоновані дії.

70.Психолог в політиці.

71.Іміджмейкінг..