55.Масові настрої в політиці.
Роль мас в політиці як правило стає замітною тоді, коли виявляється страшною. Вона проявляється тоді, коли руйнуються групові зв`язки і міжгрупові границі, коли суспільство деструктурується, переживаючи період своєрідного “соціотрясіння”. Таке відбувається в період світових війн, соціальних революцій, політичних переворотів. Маса – це велика кількість людей, які певний час перебувають у безпосередньому контакті (наприклад, пікет, маніфестація, мітинг, демонстрація). До поняття “маса” близькі, хоч і не тотожні йому, поняття “натовп”, “юрба”. Разом з тим і масу, і натовп утворюють відчужені людські індивіди, що мають особисті інтереси, які не збігаються з інтересами інших людей. Отже, це “тимчасова спільнота” людей, об`єднання яких є випадковим, стихійним, короткочасним. Термін “маси” в суспільствознавстві вперше з`являється в контексті арістократичної критики соціальних змін в ХVІІ – ХІХ ст. Першим теоретиком мас в кінці ХІХ ст. став Г.Лебон. Він чи не найдосконаліше характеризує масу, вважаючи, що маса нічого не робить навмисне; не здатна до довготривалого бажання; між бажанням і його здійсненням не допускає ніякого часового відсрочення; підвладна магії слова; не може обійтися без вождя. Маса, натовп небезпечні тим, що людина в них втрачає власні риси і властивості, почуття відповідальності. Тут діє психологія непереборної сили, здатної на те, на що окрема особа ніколи не наважиться. Психологію маси, натовпу активно використовують у політичній боротьбі опозиційні, деструктивні сили. Найнебезпечніше при цьому те, що кожен член маси, цілковито впевнений у безкарності своїх дій. Ним керує енергія деструктивізму, свавілля, агресії, що становить елементарну загрозу як для інших людей, так і для суспільства загалом. Маса має специфічні психологічні особливості. Отже, йдеться про психологію масової свідомості. Масова свідомість – один з видів суспільної свідомості, найбільш реальна форма її практичного існування та втілення. Це особливий, специфічний вид свідомості суспільства, властивий величезній кількості людей. В “ідеалі” масова свідомість мала б дорівнювати сумі свідомостей окремих індивідів, соціальних груп. Однак об`єктивно це неможливо, а тому йдеться про масову свідомість як збіг основних, найбільш значущих компонентів певної кількості різноманітних (великих і малих) груп суспільства. Масова свідомість має специфічні ознаки. Психологія масової свідомості та громадської думки Як відомо, вирізняють малі, великі соціальні групи і так звану масу. Крім поділу груп на великі та малі існує поділ на первинні і вторинні групи, формальні і неформальні, референтні та ін. До первинних груп належать сім'я, сусідські та приятельські групи, яким властиві "тепліші", ніж в інших групах, стосунки. Вторинні групи — це формалізовані структурні спільноти, створені на офіційних засадах: колективи підприємств, установ, військові, поліцейські підрозділи тощо. У таких групах стосунки менш "теплі" й емоційні, а більше формалізовані та зорганізовані. Формальні групи характеризуються стосунками між членами групи, які обумовлені офіційними нормами: законами, статутами, інструкціями, наказами, штатним розписом. Неформальні групи — це групи, де контакти між людьми регулюються взаєминами симпатії, нормами, які склалися стихійно, або нормами неофіційних інститутів ("дружба"). Референтні групи — це групи, з якими людина ідентифікує себе, вважаючи їх за певний еталон, взірець поведінки, критерій діяльності. З цією групою людина порівнює свої вчинки, дії, статус, свідомість, смаки та ін. За великим рахунком, референтна група орієнтує людину на конкретний шлях соціалізації, вибір відповідних життєвих альтернатив. Люди завжди намагаються належати, ввійти до референтної групи, оскільки саме за її допомогою вони оптимально самореалізуються, самовдосконалюються. Під малою групою розуміють нечисленну спільноту людей, які перебувають у найбезпосереднішому психологічному контакті [76, 284]. Незважаючи на те що малі групи істотно різняться, їх найчастіше класифікують за такими ознаками: час існування; ступінь тісноти контактів між членами групи; специфіка цілей, які ставить перед собою група; демографічні ознаки (вік членів групи, їх стать, професія та ін.). Малими групами є сім'я, невеликий трудовий колектив, студентська, учнівська групи, тимчасові творчі колективи та ін. Кожна з таких груп утворюється на основі певних цінностей, інтересів, орієнтацій. Суспільні відносини у малих групах мають форму безпосередніх особистих контактів. Орієнтовно малі групи налічують 3-7 чоловік. Малі групи бувають первинні (сім'я, група друзів, сусіди) і вторинні (безпосередні контакти між членами групи відсутні). Малі групи можна також класифікувати як формальні та неформальні, де є членство, і референтні (люди приймають норми таких груп, але реально в такі групи не включені). Розрізняють два види великих соціальних груп: ті, що виникли стихійно, випадково (натовп, публіка, аудиторія), і власне соціальні групи (класи, нації, жінки, молодь, професійні групи та ін.). Специфічними регуляторами поведінки людей у великих соціальних групах, на відміну від малих, є звичаї, традиції, мораль. Маса — це велика кількість людей, які певний час перебувають у безпосередньому контакті (наприклад, пікет, маніфестація, мітинг, демонстрація). До поняття "маса" близькі, хоч і не тотожні йому, поняття "натовп", "юрба", "публіка". Разом з тим і масу, і натовп утворюють відчужені людські індивіди, що мають особисті інтереси, які не збігаються з інтересами інших людей. Отже, це "тимчасова спільнота" людей, об'єднання яких є випадковим, стихійним, короткочасним. "Прагнення до збільшення, — пише Е. Канетті, — це перша й основна властивість маси. Вона захоплює всякого, хто перебуває у межах її досяжності... Природна маса — це відкрита маса: її збільшення нічим не обмежене. Будинків, дверей, замків вона не визнає, все, що зачинене — підозріле для неї. Відкрита маса існує, доки росте, її розпад починається щойно вона перестає рости" [41,185]. Чи не найдокладніше характеризує масу Г. Лебон. Він вважав, що маса нічого не робить навмисне; не здатна до довгочасного бажання; між бажанням і його здійсненням не допускає ніякого часового відстрочення; не має поняття про неможливість будь-чого; схильна до крайнощів, не має жодних вагань, хвилювань; збуджується лише через надмірне роздратування; підвладна магії слова; ніколи не прагне Істини; не може обійтися без вождя [55,171-172]. За всіх розбіжностей в індивідуальній психології маса, натовп все-таки тимчасово утворюють певну спільність, яка має щось на зразок "колективної душі". Маса, натовп небезпечні тим, що людина в них втрачає власні риси і властивості, почуття відповідальності. Тут діє психологія непереборної сили, здатної на те, на що окрема особа ніколи не наважиться. За визначенням Е. Канетті, 3. Фрейда, у масі, натовпі навіть інтелігентна людина стає варваром. Розглядаючи масу, натовп як деструктивну, руйнівну силу, Г. Лебон вважав, що натовп поділяється на два типи: гетерогенний (різнорідний) — невиразний, вуличний (зібрання людей у суді, театрі, парламенті) та гомогенний (однорідний) — секти, класи, касти. На думку Г. Лебона, велику владу над натовпом мають божевільні, галюцинати, епілептики, яких він часто обирає своїми вождями. Однак таких вождів натовп швидко позбувається, міняє. Саме яскраво виражена бездарність, а не розумна та освічена людина є ідеалом натовпу. Освіченість, талант лідерові натовпу скоріше заважає, ніж допомагає. Маса, натовп вірять словам і закликам лідерів, вождів і підкоряються їм, інтенсивно, підсвідоме виконують їх накази і тому спроможні на нелюдські дії та вчинки. Психологію маси, натовпу активно використовують у політичній боротьбі опозиційні, деструктивні сили. Прикладів цього маємо досить у будь-яких країнах, у тому числі посткомуністичних, в Україні. Найнебезпечніше при цьому те, що кожен член маси, натовпу цілковито впевнений у безкарності своїх дій. Ним керує енергія деструктивізму, свавілля, агресії, що становить елементарну загрозу як для інших людей, так і для суспільства загалом. Маса має специфічні психологічні особливості. Отже, йдеться про психологію масової свідомості. Масова свідомість — один з видів суспільної свідомості, найбільш реальна форма її практичного існування та втілення. Це особливий, специфічний вид свідомості суспільства, властивий величезній кількості людей ("масі", "масам") [86,166]. В "ідеалі" масова свідомість мала б дорівнювати сумі свідомостей окремих індивідів, соціальних груп. Однак об'єктивно це неможливо, а тому йдеться про масову свідомість як збіг (поєднання або перехрещення) основних, найбільш значущих компонентів певної кількості різноманітних (великих і малих) груп суспільства. Масова свідомість має специфічні ознаки. Це якості, що відповідають певній масі людей у конкретний час. Інакше кажучи, у масовій свідомості сконцентровані знання, уявлення, цінності, норми, які поділяє певна сукупність індивідів. Вони формуються у процесі спілкування, спільного сприйняття соціально-політичної інформації, визначення ставлення до неї. Поняття "маси", як уже зазначалося, надто мінливе, ситуативне, а тому суб'єкт масової свідомості не є сталим, цілісним утворенням. Інакше кажучи, масову свідомість слід розглядати в контексті максимально визначеної "маси", часу, ситуації, бо типологізувати її надто складно, а часом просто неможливо. За усієї суперечливості і неузгодженості стосовно типологізації масової свідомості все-таки можна виокремити такі основні її типи: ліберально-технократичний, ліберально-реформістський, лібертаристський, традиціоналістський, неоконсервативний, радикал-лібертаристський, радикал-ескапистський, правопопулістський, радикал-демократичний, радикал-бунтарський, радикал-романтичний і радикал-соціалістичний. Феномен маси надто важливий, коли йдеться про втрату в ній індивідом власної індивідуальності. У масі людина забуває про власну відповідальність, необхідність зважати на погляди інших. Вона сліпо підкоряється загальним інстинктам. Людина, яка є частиною натовпу, практично втрачає індивідуальність, думає та діє під впливом своєрідної колективної психології, інстинктів, втрачаючи індивідуальну відповідальність. Це відбувається, очевидно, тому, що маса має певне, часто штучне віддзеркалення сили, агресивності, здатності щось радикально змінити. Тому людина в натовпі часто проявляє далеко не найкращі свої риси, демонструє поведінку, яка в інших обставинах, ситуації їй абсолютно невластива. "Натовпом, — пише А. Кравченко, — керують пристрасті скоріше погані, ніж хороші. Можна висловитися інакше: натовп — простір почуттів, пристрастей, емоцій, одинокість — простір розуму і зібраності" [91, т. 2,184]. На думку окремих фахівців, сучасна людина — це здебільшого і є людина-маса. Вона має надто мало індивідуального, особливого, а ще точніше — не має певних можливостей для прояву цього особливого. Тому вона видається своєрідною одновимірною людиною. Можливе стихійне і свідоме утворення маси. Особливо небезпечною є ситуація, коли масу утворюють штучно, вдаючись до різних маніпуляцій, політичного популізму, фразеології тощо. Це неважко зробити, оскільки масова свідомість громадян усе ж малорухома, досить негнучка, важко піддається переорієнтації, зміні. Так, у 1999 р. під час різних опитувань громадської думки респондентам було поставлене таке запитання: "Від яких особливостей масової свідомості слід позбавитися українцям насамперед?" Найбільшу кількість відповідей становили такі: від апатії та байдужості до майбутнього своєї країни — 46 %; від побоювання змін — 26 %*. Найімовірніше звинувачення у байдужості до майбутнього своєї країни корелюються з тим, що, за даними іншого опитування, 32 % респондентів зазначили: вони не відчувають себе громадянами незалежної держави Україна, а 1 5 % не змогли відповісти на це запитання**. Екстремалізація масової політичної свідомості може проявлятися як у формі цілеспрямованої політичної діяльності організованих груп населення, так і у вигляді так званої протестної поведінки. Деякі автори, розглядаючи феномен масової свідомості, вважають, що центральною проблемою тут є співвідношення політичної та національної самосвідомості. На їх думку, у структурі політичної самосвідомості важливе місце належить саме соціально-психологічному компоненту, який домінує у процесі трансформації політичної самосвідомості у національну. Стосовно маси (натовпу) можна говорити про масову, у тому числі масову політичну самосвідомість як своєрідне суб'єктивне відображення масовим суб'єктом політичного буття, політичних відносин і всіх пов'язаних з ними явищ [92, 28]. Психологія маси, натовпу в різні часи ефективно використовувалася з метою підтвердити беззастережну віру та поклоніння полководцям, вождям, монархам, виконання жахливих акцій, спрямованих на знищення сотень тисяч іновірців, людей інших поглядів, віри, рас, як то було за часів сталінізму, фашизму тощо. Психологія маси, або масова психологія, має свої особливості і її не слід плутати, скажімо, з психологією народу або нації. По-перше, масова поведінка не несе на собі ніякого відбитку індивідуальності на відміну від специфіки в характері будь-якого народу. По-друге, масова психологія не так суб'єктивна, як ситуативна. Вона має здатність розчиняти в собі все індивідуальне, особистісне. " По-третє, масова психологія надто підвладна таким закономірностям і механізмам, які впливають скоріше на почуття, емоції і безсвідомі реакції людини, ніж на її розум і свідомість [76, 273]. Маса схильна до раптових, неусвідомлених дій за рахунок підвищеної емоційності, нестриманості, аферичності. Психологія народу тим і відрізняється від психології маси, що народ має своє характерне обличчя, лише йому притаманну індивідуальність, неповторність і унікальність, тоді як масова психологія, або психологія маси, — утворення неперсоніфіковане. Оскільки психологія маси має багато форм вияву (соціокультурні, політичні, релігійні, національні, спортивні та інші рухи, масові виступи, масові переміщення людей внаслідок землетрусів, потопів, ураганів, масові соціальні катаклізми — голод, війни, міграції, великі аварії, то й політична психологія маси також має багато форм (мітинги, пікети, марші, маніфестації). Політична психологія маси має величезне значення в політичній боротьбі. Відомо, наприклад, як уважно вивчав і враховував у революційній боротьбі психологію маси В. Ленін і його соратники по партії. Саме це дало змогу більшовикам підняти на боротьбу за владу сотні тисяч людей. При цьому В. Ленін уміло маніпулював масовою психологією в інтересах більшовиків, створеної ними партії і не помилився, побачивши в масах рушійну революційну силу. Інша річ, і це підтвердили події після жовтня 1917 р., що масова психологія далеко не завжди може бути творчою, спрямованою на позитивні зрушення в суспільстві. Ще Г. Плеханов, М. Бердясв, І. Бунін та багато інших прогресивних діячів Росії застерігали про загрозу масової психології як деструктивної сили. І. Бунін, зокрема, зауважував, що революціям, у яких задіяні маси людей, властиві жадоба гри, лицедійство, позерство, балаганщина. "В людині під час революцій, — писав він, — пробуджується мавпа". Не є чимось однозначним, сталим громадська думка. Громадська думка — це один з проявів масової суспільно-політичної свідомості. Вона відображає ставлення народу або певної його частини до влади, тобто це своєрідна сукупна, надособистісна позиція, точка зору конкретної спільноти стосовно тих чи інших явищ, подій, суспільно-політичних ситуацій [82, 75]. Люди по-різному розуміють сутність тих чи інших політичних явищ, подій, вкладають у них своє бачення, відповідно їх ідентифікуючи. Показовим прикладом можуть бути, скажімо, відповіді громадян на запитання «Що для вас означає поняття "демократія"?», які розподілилися так: наявність свобод, основних прав — 38 %; справедливий розподіл матеріальних благ, рівність, справедлива оплата праці — 12 %; правова держава, повага до прав людини, до закону, рівність перед законом — 8 %; участь громадян в управлінні державою — 7 %; наявність партій, проведення виборів — 3 %; суспільна злагода, толеоантність, спокій, життя без страху — 2 % (інші відповіді — 11 %); 26 % респондентів не відповіли на запитання, що також показово стосовно рівня освіченості, політичної культури громадян узагалі*. Разом з тим громадська думка, особливо стосовно вагомих і особливо принципових політичних питань, часто є консервативною. І щоб вона змінилася, іноді потрібно досить багато часу. Візьмемо для ілюстрації цього положення таку важливу і доленосну проблему, як соціально-економічні орієнтації населення України. З часу проголошення незалежності нашої держави і початку реформування економіки на ринкових засадах минуло майже десять років. Однак вивчення громадської думки і сьогодні засвідчує, що фактично лише близько третини опитаних громадян згодні з тим, щоб Україна йшла обраним шляхом. За даними соціологічних опитувань, проведених у 1999 р., лише 21 % респондентів вважали, що Україна справді має стати країною з ринковою економікою, 39 % — що найкраще для України обрати соціал-демократичний шлях (коли поряд з розвитком приватної власності, підприємництва забезпечуються широкі соціальні гарантії для всіх), а 31 % визнали за потрібне повернутися до побудови соціалізму (як було до перебудови) . Консерватизм громадської думки з огляду на важливі суспільно-політичні процеси в країні та за її межами зумовлений тим, що громадяни пов'язують ці процеси безпосередньо із задоволенням або незадоволенням власних інтересів, потреб, сподівань. За даними опитування, проведеного в Україні у цей самий час, на запитання "Чи виправдалися за ці роки надії, котрі були у вас в 1991 р. в час проголошення незалежності України?" ствердно відповіли лише 9 % опитаних, а 65 % — що їхні надії не справдилися***. Розглянуті метаморфози громадської думки, її нестабільність значною мірою пояснюються різними інтересами і мотивами, завдяки яким люди цікавляться і займаються політикою. Інтерес громадян до політики здебільшого посилюється у випадках, ситуаціях, коли вона реально може вплинути на їхнє життя. Найвищий такий інтерес у нестабільних суспільствах, під час криз, радикальних суспільно-політичних змін і навіть окремих подій. За даними всеукраїнського представницького опитування, проведеного у березні 1999 р. напередодні президентських виборів, лише 16 % респондентів відповіли, що вони не цікавляться політикою, 23 % — ледве нею цікавляться, а понад половину — 62 % — зазначили, що вони політикою цікавляться, при цьому "дуже сильно цікавляться" 2 %, "сильно цікавляться" 12 %.
56. Масові настрої в психології.
57.Політична психологія настроїв.
Відповідно до якісно відмінних сфер свідомості — психологічної та ідеологічної — у політичній свідомості розрізняються два структурних елементи: політична психологія і політична ідеологія.
Політична психологія — це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади.
Зміст політичної психології індивідів і соціальних спільностей виявляється в їх політичній поведінці.
Політична психологія має певну структуру. Вона містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції тощо. Політичні потреби є базовим елементом політичної психології. Це ті потреби, задоволення яких пов'язане зі здійсненням влади. Вони можуть лише тим чи іншим чином стосуватися влади, а можуть виявлятися безпосередньо у прагненні до її завоювання і здійснення. Політичні інтереси — це усвідомлені політичні потреби. Вони є реальними причинами дій учасників політичного процесу. Залежно від відмінностей у політичних інтересах одні й ті самі явища політичного життя можуть по-різному сприйматися його учасниками, що формує відповідні політичні почуття, настрої, емоції тощо, отже, й відповідну політичну поведінку. Політичні настрої є станом почуттів щодо політичних явищ і процесів. Настрої містять як емоційні, так і раціональні елементи і справляють значний вплив на політичну поведінку людей. Вони найбільш динамічно й чутливо відображають вплив економічних і соціальних чинників на політику.
На відміну від настроїв політичні традиції є найбільш стійкою складовою політичної культури. Це усталені норми політичної поведінки, політичні цінності, ідеї, звичаї тощо, які передаються від покоління до покоління. В традиціях концентруються ті елементи політичного досвіду, які об'єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визнаються ним і закріплюються як нормативні настанови. Змінюються вони або поступово (в процесі довготривалого суспільного розвитку), або швидко (в періоди докорінних суспільних перетворень, коли на зміну усталеним приходять інші ідеї і цінності).
Другий з основних структурних елементів політичної свідомості — політична ідеологія. Для визначення місця ідеології в політичній культурі, її ролі в політичному житті суспільства з'ясуємо спочатку, що таке ідеологія взагалі. Ідеологія, зазначається у «Філософській енциклопедії», — це «сукупність ідей і поглядів, які відображають у теоретичній більш чи менш систематизованій формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного і служать закріпленню або зміні, розвитку суспільних відносин. Основою ідеологічного відображення дійсності є певні суспільні інтереси. У класовому суспільстві ідеологія завжди має класовий характер, відображаючи становище даного класу в суспільстві, відносини між класами, класові інтереси. Ідеологія виступає у формах політичних, правових, релігійних, етичних, естетичних і філософських поглядів»5.
5 Философская энциклопедия: В 5 т. / Гл. ред. Ф. В. Константинов. М., 1962. Т. 2. С. 229.
Відповідно до наведеного визначення політична ідеологія виступає як система ідей і поглядів, які виражають інтереси суспільних класів стосовно політики, здійснення влади.
Сутнісними рисами політичної ідеології є систематизований, теоретичний характер і цілісне відображення інтересів суспільних класів. Суб'єктами основних політичних ідеологій сучасності — лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму й комунізму є саме суспільні класи.
Відмінності в інтересах суспільних класів породжують відмінності в їх ідеології. А оскільки в суспільстві завжди є класи з відмінними інтересами, то демократична держава, тобто така держава, яка стоїть над класовими інтересами, прагне виражати інтереси всього народу, а не передусім певного суспільного класу, не може ставати на позиції тієї чи іншої ідеології. Так звана державна ідеологія завжди є вираженням інтересів лише певного суспільного класу.
У політичній культурі політична психологія та ідеологія перебувають у єдності і взаємодії. Особливістю цієї взаємодії є те, що обидві вони виражають інтереси одних і тих самих соціальних спільностей, але з різним ступенем глибини та узагальнення. Якщо політична психологія відображає політичне буття безпосередньо, то політична ідеологія — опосередковано, через політичну психологію й систему соціально-економічних відносин. Політична ідеологія спирається на політичну психологію, інакше вона перетворилася б у відірвану від життя систему ідей.
58.Масові настрої в полтичних рухах.
59. Масові настрої і модифікація політичної системи.
60.Механізм стихійної поведінки.
61.Психологія натовпу.
Психоло́гія на́товпу — розділ соціальної психології, який вивчає поведінку груп людей і відмінності у поведінці групи та окремих їїіндивідів. Мова йде про раптові соціальні зміни, спричинені діями великих груп людей, що не було б притаманним окремому учаснику дій. Такі події часто призводять до конфліктів. Вчені соціологи розробили кілька теорій для пояснення характерних ознак психологіїнатовпу та психології окремого учасника натовпу. До представників цього розділу психології відносяться: Карл Густав Юнг, Гюстав Ле Бон, Уілфред Троттер, Габріель Тард, Зігмунд Фрейд, Еліас Канетті і Джулія Констінтін.
Він вважає, що сучасна йому цивілізація є продуктом інтелектуальної творчої еліти, але життя європейського суспільства на порозі XX ст. знаменує собою початок якісно нового етапу розвитку: на заміну «ери еліти» приходить «ера натовпу», «ера маси». Поява мас в нього виступає наслідком таких процесів, як модернізація промисловості, швидка урбанізація та переселення великих груп людей з сіл у міста, розповсюдження засобів масової інформації та посилення їх уніфікуючого впливу, тощо. Настання «ери натовпу» Лебон розглядає як початок занепаду цивілізації.
У центрі уваги Лебона — констатація очевидного факту, що поведінка людини на самоті або у звичайних умовах суттєво відрізняється від її поведінки в групі людей, у натовпі, де діють сили гіпнозу й навіювання. Він трактує натовп як групу людей, охоплених спільними настроями, прагненнями й почуттями і виділяє такі характерні риси натовпу:
• зараженість спільною ідеєю;
• відчуття непоборності власної сили і всемогутності;
• втрата почуття відповідальності;
• нетерпимість, догматизм, схильність до навіювання;
• готовність до імпульсивних дій та бездумного слідування за лідерами, тощо.
Всі натовпи він поділяє на дві великі групи: «різнородні» (або гетерогенні, типу вуличних натовпів, які збираються стихійно і випадково на місці якоїсь події: аварії, зіткнення машин, нещасного випадку та інше) і «однородні» (або гомогенні, типу релігійних сект, східних каст або класів).
У натовпах діє закон «духовної єдності», що спричиняє перетворення індивіда, який потрапив у натовп, на безвольний автомат з придушеними раціональними началами, на ірраціональну істоту, яка прагне до негайної некритичної реалізації навіяних їй зовні ідей. Наслідком перебування людини у натовпі є втрата нею індивідуальності, інтелекту, розумових задатків, — тобто її деперсоніфікація, знеособлювання.
У своій книзі «Психологія соціалізму» (1908) Лебон робить
Психологія спробу зазирнути у майбутнє, поміркувати над тим, що станеться, соціалізму якщо політична влада перейде до мас і натовпів.
Найбільш придатною для цього він вважає соціалістичну теорію, яка скерована саме на те, щоб утвердити диктатуру мас. Лебон негативно ставиться до соціалістичних ідей, вважаючи їх псевдонауковими, але одночасно констатує їх велику притягаючу силу для широких народних мас; тому наукова неспроможність більшої частини соціалістичних теорій не зможе запобігти їх торжеству.
Соціалістичний лад, на думку Лебона, буде неминуче встановлений в якійсь одній з західноєвропейських країн, швидше всього в Італії. Перемігший соціалізм — це колективна трагедія: він породить епоху руйнувань, анархії і терору, яка згодом зміниться епохою суворого деспотизму і залізного режиму; почнеться масове винищення людей, а ті, що уціліють, будуть радісно вітати диктатора. Частина народу буде приречена на примусові роботи, практично на рабство. Однак такий лад не зможе існувати довго, він приречений і потягне за собою розвал усього суспільного життя.
Погодьмося, що намальована Лебоном у 1908 р. гіпотетична картина надзвичайно точно відтворила справжні події, які відбувалися після захоплення політичної влади більшовиками в Росії у 1917 р.
Віддаючи належне передбачливості Лебона, не забудьмо його перестороги: слід, щоб хоч одна країна випробувала на собі цей страхітливий режим на науку і навчання всьому людству, бо лише це зможе отверезити інші народи, заражені хворобливою маячнею соціалістичної віри.
Таким чином, головні положення теорій натовпу, групової поведінки та інших подібних їм у межах другої течії соціологічного психологізму полягають у твердженнях, що:
• основним інструментом пізнання соціальних процесів повинна бути соціальна психологія, яка орієнтується не так на пізнання свідомих вчинків людей, як на неусвідомлені моменти духовного життя;
• ці неусвідомлені душевні феномени та їх прояви найбільш чітко фіксуються у групових діях і поведінці у натовпі;
• приналежність людей до певної соціальної групи типу натовпу є достатньою для витворення в них свого роду колективної душі, завдяки якій вони зовсім інакше себе почувають, діють й мислять, аніж кожна людина окремо;
• знання непривабливої сутності мас і натовпу має стати одним із наріжних каменів практичної політики, яка, володіючи цим знанням, не повинна допустити панування юрби або вміти обмежити її негативні риси.
У своїй праці “Психологія народів і мас” Гюстав Лебон пише: “Ідеї, які правлять народами,терплять дуже довгу еволюцію. Вони повільно з”являються і водночас дуже повільно зникають”.
Також, як показові, можна навести наступні думки Г.Лебона:
“Як тільки певна кількість живих істот збереться разом, все рівно, чи буде це череда тварин чи юрба людей, вони інстинктивно підкорюються владі свого вождя. У натовпі людей вождь часто буває тільки ватажком, але, проте, роль його значна. Його воля представляє те ядро, навколо якого кристалізуються і поєднуються думки. Він складає собою перший елемент організації різнорідного натовпу і готує в ній організацію сект. Поки ж це не наступить, він керує нею, тому що юрба являє собою раболіпну череду, що не може обійтися без володаря.
* * *
Ватажок звичайний спочатку сам був у числі тих, кого ведуть; він так само був загіпнотизований ідеєю, апостолом якої зробився згодом.
* * *
Звичайні ватажки не належать до числа мислителів - це люди дії. Вони не мають проникливість, тому що проникливість веде звичайно до сумнівів і бездіяльності. Найчастіше ватажками бувають психічно неврівноважені люди, напівбожевільні, що знаходяться на границі божевілля. Якою б не була безглуздою ідея, яку вони захищають, і ціль, до якої вони прагнуть, їхнього переконання не можна похитнути ніякими доводами розуму. Презирство і переслідування не справляють на них враження чи ж тільки ще сильніше збуджують їх. Особистий інтерес, родина - ними приноситься в жертву. Інстинкт самозбереження в них зникає до такого ступеня, що єдина нагорода, до якої вони йдуть, - це мучеництво. Напруженість їхньої власної віри додає їх словам величезну силу вселяння. Юрба завжди готова слухати людину, обдарованого сильнішою волею і яка вміє діяти на неї значним чином. Люди в юрбі втрачають свою волю й інстинктивно звертаються до того, хто її зберіг.
* * *
У ватажках у народів ніколи не бувало недоліку, але ці ватажки завжди повинні були мати дуже тверді переконання, тому що тільки такі переконання створюють апостолів. Часто ватажками бувають хитрі оратори, що переслідують лише свої особисті інтереси і діють шляхом потурання низьким інстинктам юрби. Вплив, яким вони користаються, може бути і дуже велико, але завжди буває дуже ефемерно. Великі фанатики, що захоплювали душу юрби, Петро Пустельник, Лютер, Савонарола, діячі революції, тільки тоді підкорили її своїй чарівності, коли самі підпали під чарівність відомої ідеї. Тоді їм удалося створити в душі юрби ту грізну силу, що називається вірою і сприяє перетворенню людини в абсолютного раба своєї мрії”.
62 .Психологія «публіки».
публика — совокупность людей, являющихся объектом воздействия искусства, пропаганды, рекламы, литературы, развлекательных мероприятий, просвещения. Действия (например, выступления), рассчитанные на публику, называются публичными.
Скучающая публика
Слово "публика" в каждой конкретной области имеет свои синонимы. Так например в споре или в беседе театральныхдеятелей этот термин будет означать «зрители», в дискуссии производителей или продавцов товаров он будет означать «покупатели», в избирательной кампании слово "публика" означает «избиратели», в разговоре работников транспорта этот термин может быть использован вместо термина «пассажиры». В маркетинге или рекламе используются также терминыцелевая группа и целевая аудитория для группы лиц, на которую направлено рекламное сообщение и рекламные мероприятия.
Вероятно, одними из первых мероприятий, предназнченных для публики, можно считать древние религиозные ритуалы, нередко происходившие при скоплении народа. На них жрецы могли демонстрировать "чудеса", да и сама торжественность церемоний убеждала публику в могуществе и необходимости жрецов. Но в целом в Древнем Востоке взгляд на людей как на публику ещё не устоялся, чему способствовал деспотический характер правления.
В античном рабовладельческом обществе (в частности, в Древней Греции) развитие демократии привело к расцвету публичных политических выступлений. Практически все свободные граждане Афин получили огромное количество свободного времени и стали публикой - то есть проводили время, слушая политических ораторов, наблюдая спортивные состязания, наслаждаясь комедиями и трагедиями в амфитеатрах. То же происходило в Финикии, Карфагене, Римской республике. Даже после того, как республику сменяла тирания, правители уже не забывали о публике. Известен лозунг "хлеба и зрелищ", следуя которому императоры проводили многочисленные гладиаторские бои и другие представления, смягчая социальную напряжённость.
В раннефеодальной Европе единственными публичными выступлениями стали религиозные проповеди. Даже скоморохов церковь обычно осуждала и преследовала. Но позже в городах появились театры, духовенством стали организовываться публичные дискуссии по теологии и философии. Важность публичных выступлений была заново осознана во время Реформации, когда вместо унылых молитв на латыни в церквях стали слышны страстные проповеди на родном языке.
В эпоху Просвещения публикой была лишь малая часть населения - активная часть дворянства и буржуазии. Именно они ходили в театры, читали книги, платили за это деньги. Авторы стали стремиться угодить вкусам публики.
Начавшиеся буржуазные революции показали, что народ получил возможности влиять на власть. Так возродились политические публичные выступления. Выдающимися людьми Нового времени была поставлена новая цель - просвещение народа. Правительствами и разными обществами устраивались публичные школы и публичные лекции. Следствием стало появление массовой читающей публики, потребляющей книги, газеты и журналы.
Промышленная революция и рост конкуреции привели к появлению новой публичной деятельности - рекламы. В результате развития радио, телевидения и интернета почти каждый житель стал объектом публичной пропаганды или рекламы. Утвердился термин "пиар" (public relations).
[править]В психологии
В психологии известен феномен "страха перед публикой", то есть боязнь публичных выступлений. Даже если человек осмелился в первый раз выступить, во время выступлений появляются ступор, забывание и т.д., в результате чего выступление терпит фиаско, а страх закрепляется. Лечится тщательной подготовкой и тренировочными выступлениями перед добржелательной публикой.
63.Масова паніка і масова агресія.
Агресія — поняття, що використовується в багатьох сферах знання:
Агресія в міжнародних відносинах — див.: Агресія (політика)
Агресія — в поведінці людини — як поняття психології, інш. гуманітарних наук — див.нижче: Агресія. Агресивність
Агреси́вність
Риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке відношення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об'єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема — необхідністю самооборони або захисту інших людей.
Агресивна поведінка, агресія (фр. aggressif — нападаючий, войовничий, від лат. aggredior — нападаю) — у тварин — дії тварини, адресовані іншій тварині , з метою її залякування, придушення або нанесення їй фізичних травм. Зазвичай агресивна поведінка розглядається як складова частина внутрішньовидового агоністичного поводження, але іноді говорять і про агресивність хижака стосовно жертви і т. п Так, пташеня медоуказчика в перші годинник після вилуплення з яйця вбивають пташеняти птаха-хазяїна, у гнізді якого він вивівся. Внутрішньовидова агресія сприяє формуванню ієрархії при високій щільності популяції і територіальності при низькій її щільності. Часто агресивна поведінка виявляється вже на ранніх стадіях онтогенезу (наприклад, у личинок паразитичних перепончатокрилих, що вступають у смертоносні бійки один з одним). Агресивна поведінка пташеняти в багатьох видів хижих птахів (сов, поморників, чапель і ін.) приводить до знищення молодшого з них (каїнізм), а іноді — і до поїдання його побратимами (канібалізм). На ґрунті агресивної поведінки можливо також дітовбивство (інфантицид) у чайкових птахів, хижих ссавців (леви), гризунів (ховрашки) і т. д При захисті групової території спостерігається колективна агресивна поведінка хазяїнів стосовно чужинців. В багатьох випадках агресивна поведінка стимулюється статевими гормонами.
див. також: солітарні тварини