14. Проблематика досліджень сучасних російських соціологів освіти

До найвідоміших російських соціологів освіти належать такі вчені як Г.Зборовський,

І.Кон, Д.Константиновський, В.Нечаєв, Ф.Філіпов та ін.. багато досліджень російських соціологів присвячені таким новим та актуальним темам як регіональні і соціокультурні аспекти освіти, експорт освітніх послуг, якість освіти, експортний потенціал російських вузів та ін. Соціологія освіти в Росії розвивається і як освітня, і як дослідницька область.

Система російської освіти аналізується в контексті розвитку інших національних систем освіти. Особлива увага приділяється теоретичним підходам в соціології освіти, функціональним та структурно-динамічним характеристикам освіти в процесі трансформації російського суспільства.

В соціології формуються напрямки, де основна увага звертається на вивчення регіональних проблем. Відомий соціологічний центр створюють великі міста Уральського федерального округу, де вже в 70-80-і роки ХХст. Була створена школа соціологів (розглядались проблеми соціального розвитку трудового колективу, проблеми соціалізації школярів тощо). зараз предметами досліджень в сфері соціології освіти є взаємозв’язок професійної освіти та ринку праці, вивчення мотивів отримання та продовження освіти, перспективи потенціалу професійної освіти (Г.Е.Зборовський, Е.А.Шакуліна). На початку 2000-х років в науковій періодиці з’являються свідчення про систематичні дослідження, предметами яких є вплив соціальної диференціації на освітні орієнтації молоді (А.А.Баранов,Н.Г.Іванова), вплив освітнього середовища на здоровя тих, хто навчається (О.В.Шиняєва). Великі перспективи відкриває недавні початий напрямок – дослідження соціальних факторів доступності вищої освіти молоді як фактору соціальної мобільності (І.А.Плохова, О.В,Шиняєва). Хоча варто зауважити, що ці регіональні проблеми відображають проблеми на рівні всього суспільства.

Сформувались групи проблем, що створюють предмети дослідження. Це: конкурентоздатність освітніх закладів та підготовлених ними випускників на регіональному ринку праці, взаємозв’язок ринку освітніх послуг як в рамках суспільства, так і в рамках регіону; освіта як фактор соціальної мобільності. Взагалі вже в кінці 90-х років в дослідженнях з соціології освіти чітко окреслився інтерес соціологів до тематики рівнів освіти, проблем форм та методів підготовки. Це – проблеми вчительства, шкільної освіти і її суб’єктів(В.Т.Зіятдинова, В.Г.Тумалєв), професійної освіти (Зборовський), образ життя, тих хто навчається (В.Т.Лисовський).

З початку 90-х років висловлюються думки щодо необхідності переформулювання змісту предмета соціології освіти і визначити новий дослідницький підхід. Серед традиційних можна визначити системний та інституціональний. Новими підходами є два наступні: віталістський(освіта в вузькому сенсі – як результат засвоєння знань, С.І.Григорьєв,Н.А.Матвєєва) та соціокомунікативний (як феномен культури, який ціленаправлено передається інституціоналізованими способами В.Я.Нечаєв, В.І.Добреньков).

Тобто, зміни в напрямках досліджень соціології освіти спричинені трансформаційними змінами сучасного російського суспільства.