123) Що таке анімізм?

Під анімізмом (від лат. anima — душа) розуміють віру в наявність душі у тварин та людей, духів та одухотворення явищ природи. Анімістичні уявлення, за Е. Тейлором, розвивалися у двох напрямах: перший — пов’язаний зі спостереженнями первісної людини над такими явищами, як сон, хвороба, смерть, транс, галюцинації. Осмислення цих явищ привело до висновку про існування в людини душі, яка може лишати тіло час від часу або назавжди. Далі формуються складніші уявлення про існування душі після смерті тіла, про переселення душі в інші тіла, про потойбічний світ.

Другий ряд анімістичних уявлень пов’язаний з властивим для первісних людей прагненням до персоніфікації явищ навколишньої дійсності, наділенням їх бажаннями, волею, мисленням. Так з’являється віра в духів сил природи, яка згодом трансформувалася в політеїзм. На одному з перших етапів анімістичні уявлення населяють світ духами землі, води, повітря, вогню — гномами, русалками, ельфами, саламандрами. Легенди про домовиків, лісовиків знаходять згодом відображення у фольклорі практично всіх народів світу.

Однак, крім своєрідного екологічного підходу до природи, наслідком анімістичних уявлень були і досить непривабливі з погляду сучасної людини обряди. Наприклад, сезон польових робіт у землеробських племен завжди починався із сексуально забарвлених свят, які мали сприяти родючості землі. Причому в деяких регіонах світу до останнього часу перед сівбою відбувалися колективні сексуальні оргії. Ще один анімістичний феномен — канібалізм з метою набуття якостей жертви, залишився в мисливських звичаях.Але так чи інакше досвід ставлення до природи в давніх та традиційних культурах дедалі частіше залучається до сфери пошуку способів подолання екологічних проблем сьогодення. Крім того, аналіз анімістичних уявлень як феномена суспільної психології може дещо відкрити і для розуміння свідомості та психіки людини сучасної.

124) Що таке магія?

Магія (гр. mageia, лат. magia — чаклунство) — сукупність уявлень і обрядів, в основу яких покладено віру в таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій можливо здійснювати вплив на людей, предметний світ чи хід подій. Інколи магію визначають як віру в можливість впливу на довкілля через фетиші, духів і чаклунські дійства: заклинання, жертвоприношення, табу, ритуальний танок тощо. Природу магії досліджував Дж. Фрезер. Щоправда, він зважав, що магія не є релігією. Вона є її попередником в еволюції мислення, своєрідною формою «примітивної» науки, яка була притаманна ранньому періоду розвитку людства. Але цей погляд не набув загального визнання з боку як антропологів, так і етнографів. Магічне мислення у своїй основі має два принципи: 1) подібне творить подібне, або наслідок схожий на свою причину; 2) речі, які хоч раз торкнулися один одного, продовжують взаємодіяти на відстані й після припинення безпосереднього контакту. Звідси й своєрідний імператив магічних операцій — «pars pro toto» («частина замість цілого»). Волосся, крапля крові, зрізані нігті, слід ноги на землі чи снігу, будь-який (бажано — натільний) предмет одягу заміщують у магічному ритуалі ціле — саму людину. Частинами (замість цілого) «виганяється» з тіла неміч. Так само частинами «навіюється на людину» або «виводиться з неї» любовна жага. Навіть сама хвороба ніби ділиться на частини — окремі її симптоми. Магія, як і релігія, передбачає символічний спосіб дій: чаклун не безпосередньо, а опосередковано прагне досягти певного результату. По суті, це вплив-дія за аналогією. Топиться віск — тане від кохання серце. Згорає зрізане волосся — гинуть в очисному вогні хвороба і неміч тощо. Залежно від змісту ранніх релігійних вірувань магію поділяють на фетишистську, тотемістичну та анімістичну. У функціональному відношенні (за метою впливу) магія буває мисливською, лікувальною, любовною, лиходійною тощо. Фрезер поділяв магію на позитивну (чаклунство) й негативну (табу). Оскільки метою позитивної магії є завдання зробити так, щоб бажана подія відбулася, то в її основі — імператив «дій так-то, щоб відбулося те-то». Метою негативної магії є блокування (недопущення) небажаної події чи явища. Тому її імператив — «не чини того-то, щоб не трапилося те-то». Магію поділяють також на приватну і громадську. Перша складається з магічних обрядів і замовлянь, спрямованих на викликання корисного чи шкідливого для окремої особи, а друга відповідно — для всієї громади. Фрезер проводив аналогію між магічним і науковим світоглядом і прийшов до висновку, що їх поєднує переконаність у наявності порядку в природних явищах, віра в те, що послідовність подій абсолютно визначена, підпорядкована незмінним законам і є циклічною. Чаклун, як і вчений, не має сумніву в тому, що однакові причини породжують однакові наслідки, тобто що здійснення необхідного обряду із певними замовляннями неодмінно дасть бажаний результат. Інший англійський соціолог, етнограф Броніслав Малиновський (1884—1942) називав магію «псевдонаукою». На його думку, наука, навіть на рівні знань первісних людей, базується на спільному досвіді повсякденного життя, який набувається у процесі боротьби людини із силами природи, ґрунтується на спостереженнях і фіксується розумом. Магія ж народжується з переживань емоційних станів, у яких людина не стільки спостерігає природу, скільки переймається своїми відчуттями, коли істина осягається здебільшого не розумом, а емоціями. В основі науки лежать переконання в самодостатності досвіду й розуму, в основі магії — віра в певну містичну безособову силу. Наукове пізнання керується, як правило, логікою, магія — асоціаціями, які виникають під впливом пристрасного бажання. Структури раціонального і магічного знань мають різні традиції, різну соціальну й духовну природу, а тому передбачають і різні типи діяльності. За Малиновським, наука утворює сферу профанного, магія ж входить до сфери сакрального.