22. Філософи античності які розвивали атомістичні погляди на природу

Атомістична теорія Левкіппа - Демокріта була закономірним результатомрозвитку попередньої філософської думки. Вже у вченні Анаксимандрамістився натяк щодо можливості виділення з "безмежного" (апейрон) більш ніж одного світу. Згідно Анаксимандр, "апейрон"перебував у вічному русі, причина ж цього руху - в ньому самому. Вжеучень Анаксимандра - Анаксимен вважав основою всіх речей у світі повітря. Всі речі виникають, учив він, з згущення і розрідження повітря. У космогонії Анаксимандра, а також Геракліта всі процеси в природі відбуваються за закономнеобхідності, який Геракліт називав "логосом". Вже Піфагор і вся його школа звернули увагу на величезне значеннякількісних відносин у світі та геометричних форм, ритму і симетрії вречах. Вони ж вчили про світ як світі загальної гармонії, знаходить своєвираження в гармонії чисел, і особливо в гармонії протилежностеймежі і безмежного. Вже Парменід, засновник елейскої школи, навчав, що буття не виникає іНе вмирає; воно єдине, безперервно, цілісно, неподільне і однорідне, і це буттяпізнається розумом. А елеец Мелісса сформулював закон збереження буття: "знічого ніколи не може виникнути щось ". Тут же у філософії елейцеввперше з'явилося відмінність між чуттєво сприймається і справжньоїреальністю. Вже Емпедокл основою речей вважав коріння - стихії, а їх поєднання абороз'єднання - причиною виникнення або загибелі речей. Деякі давньогрецькі вчення сходять до давньосхідної науці. Східна наука - попередниця грецької філософії. У атоміческой системі ми знаходимо всі перелічені навчання, інакшеосмислені і доповнені. Навіть найважливіші принципи - принцип збереженнябуття, принцип тяжіння подібного до подібного, саме розуміння фізичногосвіту як виник із з'єднання першопочатків, зачатки етичного вчення --все це було вже закладено у філософських системах, що передують атомізму.

23.Характерні особливості філософії Сократа

До історичного Сократа нас ведуть ранні діалоги Платона, які безпосередньо примикають до «Апології» — «Лахес», «Хармід», «Лізіс». Саме за цими творами Платона можна скласти уяву про те, якою була філософія і діалектика Сократа.У центрі філософії Сократа — людина, але вона ним розглядається насамперед як моральна істота, тому філософія Сократа — це етичний антропологізм. Головним предметом бесід Сократа були питання етики — питання про те, як треба жити. Його мета — виховати в своїх учнях філософів. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. Він виходив із фалесівського «Пізнай самого себе» і «Я знаю, що я нічого не знаю». Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши себе, свою душу, вчинки, і в цьому полягає основне завдання філософії.Сократ вважав: філософія збагачує людей, припускаючи, що правильні дії виходять із правильних знань, а чеснотам можна навчити. Намагався обґрунтувати моральність розумом, що ставило під сумнів святість традиційних норм. Переконання Сократа в існуванні об'єктивної істини приводить його до висновку, що існують об'єктивні моральні норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.Головним завданням філософії він вважав раціональне обґрунтування релігійно-морального світогляду. Вважав зайвим і неможливим вивчення природи і пояснення природних явищ. За Сократом, світ — творіння божества.На відміну від попередніх йому матеріалістів, які шукали відповіді на питання, що стосуються людини, перш за все, в її ставленні до природи, Сократ підкреслював значення совісті, внутрішнього голосу, який він називав даймоніон і який був гарантією осягнення людиною істини. Даймоніон — не суб'єктивний елемент, він має божественне походження. Згідно з Сократом, за допомогою даймоніону боги виділяють людину і повідомляють сенс всьому у всесвіті. Сократ вважає людину метою всього у світі. Він відкидає натурфілософію з її причинно-наслідковими зв'язками. Сократ протиставляє їй телеологію (концепція доцільності), яка тісно пов'язана з його етичними принципами.У бесідах і дискусіях Сократ звертав основну увагу на пізнання сутності чесноти. Для Сократа мораль зливається зі знанням. Справжня моральність, за Сократом, — це знання того, що є благо і прекрасне і разом з тим, корисне для людини, що допомагає їй досягти блаженства і життєвого щастя. Чесноти, тобто пізнання того, що є благо, можуть досягти лише «шляхетні люди»: Основними чеснотами Сократ вважає стриманість, мужність, справедливість. Ці чесноти людина набуває шляхом пізнання і самопізнання. Чесноти, а також моральні норми і закони, засновані на них, Сократ вважав вічними і незмінними.Своє мистецтво пізнання правди Сократ називав мистецтвом допомоги народженню — маєвтика (тут дослідники проводять паралель із тим, що мати Сократа була повитухою, жінкою, що допомагає народженню). Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення поняття; знаходження істини шляхом постановки питань, відповідаючи на які відповідач сам знаходить, «повиває» істину, обговорювану з установками того, хто намагається.Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно, Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання. За допомогою сугестивних питань він деморалізує свого опонента, показуючи йому, що той нічого не знає («сократівська іронія»), для того, щоб побудувати наново його світогляд, який останній змушений визнавати вже без заперечень.