2. Розділ іі. Економічні аспекти українсько-російських відносин

1. Співробітництво у сфері високих технологій

Високі технології – це систематизовані передові знання, що використовуються для випуску продукції чи створення технологічного процесу, які є принципово новими (тими, що не мають аналогів) або новими в певній сфері світових знань, застосування яких дозволить зайняти монопольне положення або поліпшити конкурентні позиції на міжнародному ринку тих компаній, які їх реалізують чи застосовують.

Щодо сфери високих технологій, то вона займає одне з найбільш перспективніших та значущих місць в співробітництві України та Росії [76]. Відповідно до Програми економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією на 1998–2007 роки головними напрямками співробітництва в інноваційній сфері були розвиток технологій в:

– освоєнні космосу, літакобудуванні, суднобудуванні, радіоелектроніці;

– модернізації автомобілебудування, розширенні науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт в галузі створення екологічно чистої автомобільної продукції;

– біотехнології для сільського господарства та виробництва медичних препаратів;

– машинобудуванні, організації виробництва високоефективної техніки для оновлення продукції в галузях виробництва, сільгоспмашинобудуванні, виробництві спецтехніки, транспортних засобів, енергетичного обладнання;

– металургійній промисловості – виробництво труб нафтогазового асортименту, прогресивних профілів прокату, феросплавів і спеціальних сталей;

– атомній енергетиці – узгодження стратегії її розвитку, підвищення безпеки, співробітництво в галузі вдосконалення ядерно-паливного циклу [85].

Програмою передбачалося забезпечити найбільш сприятливі умови для розвитку співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору у мирних цілях і для підтримання безпеки. Основою практичного здійснення узгодженої структурної політики є реалізація обома державами як національних цільових комплексних програм і проектів, так і спільних, у тому числі таких, що передбачають великі зміни в інвестиційній діяльності.

Одними з найбільш успішніших напрямків в українсько-російському співробітництві є ракетно-космічна та авіабудівна галузі, де обидві країни виступають як достатньо ефективні партнери. За підрахунками, двосторонні зв’язки наближаються тут до 40 %, а у деяких вузьких галузях – до 60 % [87].

Україна є однією з небагатьох країн світу, які мають добре розвинену космічну галузь. Після розпаду СРСР вона отримали майже третину радянського космічного потенціалу. На фоні подальшого прогресуючого занепаду економіки в цілому, космонавтику вдалося не лише зберегти, а й успішно продовжувати її славні традиції. Ракетно-космічний комплекс країни нараховує близько 40 підприємств та науково-дослідних інститутів, які мають неабиякий досвід у розробці та виготовленні ракетоносіїв, космічних апаратів, двигунів, систем керування та телеметрії. За роки незалежності були підготовлені проекти, які дали змогу здійснити близько 60 запусків наших ракетоносіїв. Цими носіями було винесено на орбіту понад 90 супутників. Частина розроблених технологій не мають аналогів у світі.

Щодо українсько-російського співробітництва у цій сфері, то вони співпрацюють над створен­ням належної основи для взаємовигідного співробітництва щодо ви­користання та розвитку російської глобальної навігаційної супутни­кової системи ГЛОНАСС [71]. Основними напрямами співробітництва на 2010-2011 рр. визначено:

– створення українських наземних функціональних доповнень сис­теми ГЛОНАСС, що дають змогу забезпечити ефективне використан­ня системи споживачами навігаційних сигналів на території України;

– використання інформації від української наземної інфраструк­тури системи ГЛОНАСС для науково-технічних розробок і науково-прикладних досліджень;

– створення корисного навантаження супутникової системи функціонального доповнення системи ГЛОНАСС та розміщення його на геостаціонарних супутниках з метою створення української супутникової системи функціонального доповнення системи ГЛОНАСС;

– створення навігаційної апаратури споживачів, що працює за сиг­налами стандартної точності системи ГЛОНАСС, інших навігаційних супутникових систем та їхніх функціональних доповнень [103].

Передбачається, що російська сторона забезпечуватиме Украї­ні доступ до сигналів стандартної точності системи ГЛОНАСС на безперервній, глобальній та необмеженій основі відповідно до мож­ливостей системи ГЛОНАСС. При цьому українська супутникова система функціонального доповнення системи ГЛОНАСС та україн­ська наземна інфраструктура системи ГЛОНАСС перебуватимуть під юрисдикцією та управлінням України. Ці двосторонні домовле­ності дають можливість забезпечувати умови створення в Україні додаткових робочих місць, а також сприяти просуванню українських підприємств на світовий ринок супутникових навігаційних послуг і технологій [73].

У сфері авіації, авіабудування перспективним напрямом двостороннього співробітництва є реалізація продукції галузі на ринках третіх країн. Не менш важливим є створення спільних підприємств. Одне з таких СП було утворене після підписання угоди між Російською Об’єднаною авіабудівною корпорацією (ОАК) і українським державним авіабудівним концерном „Антонов” [111].

Наразі існуюча двостороння кооперація дає змогу координувати зусилля щодо виробництва таких моделей, як АН-124, АН-140 та АН-148. Проте нинішній формат двостороннього співробітництва у цій сфері не визначений. Росія пропонує інтеграцію авіаційних комплексів АНТК України та „Об’єднаної авіабудівної корпорації” РФ. Також не виклю­чається можливість створення спільних підприємств. Разом з тим важ­ливим завданням залишається знаходження моделей співробітництва у цій сфері, що максимально забезпечували б національні інтереси в налагодженні ефективної роботи українського авіабудівного комплек­су, збереженні його інтелектуальної власності та паритетних умов спів­робітництва.

Віктор Янукович вже неодноразово заявляв про намір влади підтримати такі високотехнологічні сектори української промисловості, як суднобудування та авіацію, завдяки хорошим відносинам з Російською Федерацією, яка з радянських часів була традиційним партнером українських підприємств. Ідея об’єднати суднобудівні комплекси двох країн, що існували до розпаду СРСР, в єдине ціле видається раціональною. На початку серпня перший віце-прем’єр Андрій Клюєв заявив про те, що Україна і Росія погодили низку інвестпроектів у авіації, суднобудуванні й атомній енергетиці за підтримки державних „Ощадбанку” і російського ВТБ [57, с. 14].

Щодо Москви, то її, перш за все, цікавить українська авіа- і суднобудівна промисловість. Підприємства саме цих галузей ОПК мають найбільший шанс втратити фінансову незалежність. Зокрема, до кінця листопада 2010 року Мінпром України та російська Об’єднана суднобудівна корпорація запланувала укласти договір про створення в 2011 році спільних підприємств за участю українського казенного підприємства „Зоря-Машпроект” (монопольний виробник корабельних силових установок для держав колишнього СРСР), ВАТ „Чорноморський суднобудівний завод” (монопольний володар потужностей із серійної збірки атомних авіаносців), НВО „Море” (єдиний конкурент петербурзького НВО „Алмаз” на ринку збірки суден на повітряній подушці й підводних крилах). Ще швидші темпи намічені в кооперації авіабудування двох країн. Ще в жовтні було підписано протокол про умови створення СП між російською Об'єднаною авіабудівною корпорацією і київським НВО ім.. Антонова. Щодо авіаремонтних заводів Міноборони України та інших сфер ОПК , то їх кооперація поки що не передбачається [67, c.6].

Співробітництво у сфері нанотехнологій було започатковане ще в 1996 році, після підписання Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво від 27 серпня 1996 року. Пізніше, відповідно до цієї Угоди та Протоколу спільного засідання Підкомісії з питань науково-технічного співробітництва Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії від 24 липня 2008 року, було визначено, що основними науково-технічними напрямками|направленням| в рамках|у рамках| українсько-російського співробітництва є:

1. фізика наноструктур;

2. технологія наноструктур;

3. аноелектроніка та нанофотоніка;

4. нові наноматеріали;

5. нанобіотехнології;

6. діагностика і метрологія наноструктур, в тому числі з використанням крупних та унікальних установок і комплексів;

7. нанобезпека і захист від можливих негативних впливів нанооб’єктів [98].

На сучасному етапі співробітництва було досягнуто таких результатів:

– НАН України стала співзасновником Міжнародного інноваційного центру нанотехнологій (МІЦНТ) держав СНД;

– 23 березня 2011 року відбулося засідання Колегії Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України, де обговорювалося питання організації виконання у 2011 році трьох державних цільових науково-технічних програм – „Нанотехнології та наноматеріали” на 2010–2014 роки, впровадження і застосування грід-технологій на 2009–2013 роки та прогнозування науково-технологічного розвитку;

– Росія зацікавлена в участі українських наукових установ у замовленнях, які надходять від підприємств РФ, а також у проектах модернізації та створенні нових виробництв [106].

Отже, співробітництво у сфері високих технологій між Україною та Росією зазнало істотних змін. Здійснюється кооперація підприємств у космічній, авіабудівній, суднобудівній галузі та у сфері нанотехнологій. Ці зміни певною мірою є досить важливими для економік двох країн, проте вони можуть спричинити виведення неоднозначних висновків з боку Росії, адже, як уже зазначалось, Україна не є претендентом на статус „домінанти” у сфері співробітництва цих двох держав. Загалом співпраця у сфері нанотехнологій є певною мірою вигідною для України, хоча можлива деяка загроза залежності від Росії [54, c. 25].

Також Україна, розуміючи те, що Росія не є передовою країною у сфері нанотехнологій, співпрацює з іншими країни, зокрема тими, які входять в ЄС (Бельгія), а також з США та Японією, яка має намір вкласти інвестиції в цю сферу в України.