1.1.3. Категорії культурології
Категорії культурології є найбільш фундаментальними поняттями про культурні закономірності, явища, процеси та зв'язки, на основі яких здійснюється пізнання культурних феноменів. Категоріальний апарат культурології достатньою мірою ще не розроблений: представники різних культурологічних шкіл використовують свої комплекси категорій.
До найбільш усталених культурологічних категорій можна зарахувати такі: культурні об'єкти (культурні риси, артефакти, культурні системи і конфігурації), культурогенез, культурні властивості (функціональність, семантичність, комунікативність, універсальність, локальність), культурні смисли, ментальність, культурні тексти, знаки, символи, культурні норми (традиція, інновація, мода, стиль), міжкультурні взаємодії (запозичення, відторгнення, синтез).
Одним з найбільш використовуваних понять в культурології є поняття картини світу як вищої форми узагальнення, систематизації та інтеграції пізнавального досвіду людства. У спільнотах, що існують у схожих природно-кліматичних умовах або мають спільну історичну долю, формуються порівняно тотожні культури за способом життя, технологією господарчої діяльності, системою цінностей, Цей культурний інваріант відображає характерні для певної спільноти уявлення про світ, схеми його розуміння і пояснення, що дає можливість виокремлювати наукові, позанаукові (релігійну, художню) й універсальну картини світу.
Універсальна картина світу розкриває всі сторони багатогранних відносин людини і світу, оскільки її предметом є культура як цілісна, динамічна і якісно визначена система. Універсальна картина світу є вищою формою інтегральності культурного досвіду людства, синтезом узагальнених уявлень про природу і суспільство в їх значенні для людини, результатом духовної активності людства і пізнавальною основою світогляду особистості. Поняття універсальної картини світу певною мірою є тотожним поняттям «культурна система» і «культурна конфігурація».
Універсальна картина світу репрезентує систему світоуявлень у розумінні її носіїв, виступає суб’єктивним образом об’єктивного світу. Вона функціонує як ядро свідомості та життєдіяльності людини і водночас як предметний світ, об’єктивований у текстах культури. Відповідно, кожна універсальна картина світу, що продукується колективним суб’єктом, історично обмежена рівнем людського пізнання і практики в межах певного соціокультурного типу. Водночас вона містить потенціал її розгортання, розширення за рахунок нових знань, ціннісних систем, комунікативних принципів і культурних практик.
Універсальна картина світу розкривається одночасно як космологічна модель (уявлення про навколишній світ), як антропологічна модель (уявлення про людину), як пізнавальна модель (способи пізнання світу). Взаємодія космологічного, антропологічного і пізнавального полягає у тому, що проект людини є концентрованим вираженням концепції світу, координати світомоделі утворюють простір реалізації потенцій людини, а специфіка пізнавальних процесів визначає характер осмислення першого і другого. Феномен цілісної появи в універсальній картині світу онтологічних, антропологічних і гносеологічних смислів культури отримує в різних культурологічних концепціях інтерпретацію як «космо-психо-логос» (Г. Гачев), «архетип» (К. Юнг), «народний дух» (В. Гумбольдт), «колективні уявлення» (Е. Дюркгейм) «культурні парадигми» (А. Флієр), «світи культур» (Е. Кассірер), «епістеми» (М. Фуко), «екумени» (Г. Померанц) тощо. Онтологічний, антропологічний і гносеологічний компоненти універсальної картини світу співвідносяться як із національними її формами, так і з історичними.
Універсальна картина світу розгортається в системі культурних універсалій – категорій, що акумулюють соціокультурний досвід людства, і завдяки яким людина осмислює і переживає світ. Культурні універсалії виступають відображенням найбільш значущих для людини структурних характеристик світу: природа, суспільство, добро, зло, життя, смерть, любов, краса, свобода, віра, чоловіче, жіноче тощо. Культурні універсалії є інваріантними для всіх культурних традицій, проте їх зміст є специфічним у кожній з них. Культурні універсалії визначаються як раціональним осмисленням людиною світу, так і її емоційним переживанням. Вони слугують координатами універсальної картини світу, і за допомогою засвоєння їх індивідами здійснюється трансляція суспільно значущого досвіду людства.
Серед основних чинників формування системи культурних універсалій виділяють такі: геопсихічний (пов’язаний з природним середовищем і способом виживання), геополітичний (вплив соціально-політичних факторів), культуроморфічний (вплив соціокультурних факторів, зокрема процес міжкультурної взаємодії), глибинно-пскхологічний (взаємодія з колективним свідомим, несвідомим і підсвідомим, характер психічних процесів).
Реконструкція універсальної картини світу в системі її культурних універсалій є одним з ефективних методів культурологічного аналізу трансперсонального світогляду і форм його вираження. Виявлення змісту онтологічного, антропологічного і гносеологічного компонентів універсальної картини світу дає змогу виявити інваріантні та специфічні схеми розуміння, інтерпретації та репрезентації світу, притаманні певному соціокультурному типу. Проте слід зазначити, що повномасштабне емпіричне описання картини світу є досить проблематичним. Значна частина умовності в її реконструкції не дає змоги стверджувати її соціальну репрезентативність, однак з освітньою метою використання такого методу є абсолютно виправданим.
Особливою категорією культурології є ментальність. Ментальність народжується з природних даних і соціально зумовлених компонентів і розкриває картину світу, яка закріплює єдність культурної традиції певної спільноти. Ментальність як одна з форм адаптивної поведінки формується в глибинах підсвідомості, доводиться до ступеня автоматизму й реалізується людиною майже механічно й нерефлективно. Ті чи інші тини ментальності можуть бути властиві певній культурній добі або соціальній групі як специфічний тип емоційної реакції на навколишній світ. Картина світу, закарбована у ментальності, – стійке утворення, що змінюється дуже повільно.
Генезис ментальності культурної системи, що виникає, приміром, на певній території, передбачає появу факторів локалізації групи людей на цій території та стимуляції їхньої колективної взаємодії, накопичення досвіду спільної життєдіяльності, акумуляцію цього досвіду в ціннісних орієнтаціях, реалізацію домінуючих цінностей у рисах способу життя та картини світу, перетворення всіх їх у систему образів ідентичності певної спільноти.
Феномен ментальності, як зазначає А. Флієр, специфічний своєю соціальною нестратифікованістю. Це саме та риса, яка об'єднує і дворянина, і селянина як представників одного етносу. Ментальність фактом свого існування відображує високий рівень стандартизованості соціокультурних процесів, які складаються з типових ситуацій і взаємодій.
Ментальність є метапоняттям при відтворенні універсальної картини світу на основі інтерпретації філософських, релігійних, політичних, художніх текстів. Найчастіше ментальність реконструюється дослідниками шляхом співставлення з іншими ментальностями.
Важливою категорією культурології є категорія космосу в його протиставленні хаосу. Зміст цього поняття багатозначний, поліфункціональний. Це протилежність усьому беззмістовному й безформному у світі та людині. Це універсальний принцип буття, який організує його міру та зміст. Народження космосу з хаосу, виявлення хаосу на тлі космосу, повернення хаосу як стану і нове відродження космосу в поліфонії буття, власне, і становить зміст культурного процесу. Базуючись на цих категоріях, основну ідею культури можна сформулювати як творення космосу і подолання хаосу в бутті.