Державна.

В радянський період була виключним власником.

Ст. 84 – нічийних земель немає. Якщо не оформлена, то перебуває у державній власності. У законодавстві презюмується право державної власності.

Користування – можливість суб’єктів влади безпосередньо чи в особі уповноважених органів на отримання диференційованої ренти від фо, юо, інших суб’єктів за платне користування зд.

Розпорядження – можливість держави визначати правовий режим земель, встановлювати засади землекористування, порядку, розмірів плати за використання зд, розподіл і перерозподіл земель.

Комунальна.

Ст. 83, п.б ст. 80 – власник – тг через ради.

05.02.04 ЗУ „Про розмежування земель комунальної і державної власності”. Землі досі не розмежовані, бо до розмежування діє п. 12 ПП ЗК – ради розпоряджаються всіма зд в межах н/п, крім приватної. А після розмежування ради втратять частину земель.

Володіння посвідчується актом на право комунальної власності.

Користування як і в державній власності.

Розпорядження – можливість омс щодо розподілу і перерозподілу зд в межах їх повноважень.

Українського народу.

Ст. 13 К – Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Від імені українського народу здійснюється одв, омс в межах, визначених К.

В ЗК норми і механізму реалізації немає.

Ст.. 324 цк – право власності укр. народу.

ЗУ „Про ОНПС” ст. 4 – природні ресурси України – власність народу України.

Володіння – на об’єкти, передбачен6і у К.

Користування – через призму загального землекористування, яке гарантується всім громадянам України відповідно до ст. 38 ЗУ „Про ОНПС” для задоволення життєво необхідних потреб.

Земля як об’єкт права власності українського народу пов’язана з тим, що суверенітет України поширюється на всю її територію, а носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Ст. 13 К. відображає ставлення українського народу до землі як до території держави, як до об’єкта природи, а не до конкретних ділянок. Це інститут конституційного права.

Колективна власність.

ЗУ „Про форми власності на землі передбачав”, вже не діє.

ЗК від 30.03.92 передбачав.

Коло суб’єктів за ЗК 1992 року:

• КСП

• с/г кооперативи

• садівничі товариства

• с\г АТ

ДА на право колективної власності видавався. Затверджений ПКМУ від 13.03.92.

1994-1999 – перетворення суб’єктів через процедуру паювання і розпаювання в інші організаційно-правові форми.

В ПП ЗК не визначена трансформація колективної у приватну власність.

Важко захистити, реалізувати. Можна за аналогією застосовувати п. 7 ПП ЗК.

Спільна власність на землю.

Ст.. 86-89 ЗК

Ст.9 ЦК – ЦК застосовується субсидіарно (гл. 29 ЦК).

При спільній власності на земельну ділянку нова форма власності не виникає.

Обмеження по суб’єктах не встановлені. Можлива і у комунальній власності.

Спільна власність держави України з іноземними державами не суперечить законодавству.

Посвідчується державним актом.

Користування, володіння, розпорядження за згодою всіх суб’єктів, у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Вичерпний перелік учасників спільної сумісної власності на землю:

• Подружжя

• Члени фермерського господарства

• Співвласники житлового будинку.

У цих учасників, крім правових зв’язків, існують особисті стосунки.