54) Досягнення освіти та науки в Україні в 20-ті роки XX ст.

Народний комісаріат почав підготовку працівників освіти з обов’язковим вивченням української мови й українознавства.У 1919–1920 рр. учителі для роботи в школі обиралися. Педагогічний персонал шкіл повинен корис-

туватися довір’ям населення, а тому треба, щоб він склав екзамен пе-

ред народом у формі виборів на посаду. Для перепідготовки вчителів

було створено короткострокові педагогічні курси, а також педагогічні

школи, учительські та педагогічні інститути. Водночас уряд України вживав практичних заходів з метою полегшення тяжкого матеріального становища вчителів, що склалося в роки громадянської війни. У червні 1920 р. Раднарком Ук-

раїни підвищив їм зарплату, зобов’язав місцеві органи влади надавати

матеріальну допомогу із громадських фондів.

Із поліпшенням економічного становища республіки збільшувались

асигнування на освіту. За 1923–1926 рр. вони збільшилися майже в

7 разів, що давало можливість розширювати навчально-матеріальну базу

й збільшувати кількість шкіл та учнів. Але на кінець відбу-

довного періоду ще понад 40 % дітей шкільного віку залишалося поза

школою, особливо в сільській місцевості, хоча кількість шкіл тут збіль-

шувалася швидше, ніж у містах.У другій половині 20-х років було запроваджено всеобуч. Особливо повільно запроваджувалось загальне навчання на селі.

Основним типом загальноосвітньої школи в Україні лишалася семи-

річна трудова школа. Починаючи з 1928/29 навчального року велику

частину семирічних шкіл у містах було реорганізовано у фабрично-за-

водські семирічки (ФЗС), а в селах — у школи колгоспної молоді

(ШКМ). У центрі уваги органів народної освіти постали питання тру-

дового виховання і політехнічного навчання. Навчальні про-

грами, плани, підручники були недосконалими і часто змінювалися.

По-іншому складалася система освіти в західних регіонах України.

З перших років встановлення польської влади в Галичині головними

завданнями шкільної адміністрації стали обмеження мережі українських

шкіл і їх полонізація. Польська шкільна адміністрація провадила по-

літику повної централізації, заміни українських учителів на польських,

обов’язкового введення польської мови. У середині 20-х років українські

школи перетворено на двомовні. Кількість українських шкіл поступово

зменшувалась, а польських збільшувалась, з часом українські було лік-

відовано повністю.У 1920–1921 рр. на базі середніх технічних та агрономічних шкіл

було організовано технікуми з метою підготовки кадрів середньої ква-

ліфікації для всіх галузей народного господарства. Так, в 1921 р. на-

лічувалось 145 технікумів, а в 1922 р. частину з них було віднесено до

розряду вищих навчальних закладів, що готували кадри вузької спеціа-

лізації, а частину реорганізовано в профшколи; проведено реформу ви-

щих навчальних закладів — університетів та інститутів. Так, із при-

родничих та історико-філологічних факультетів було створено інститу-

ти народної освіти (ІНО) з факультетами соціального і професійного

виховання (соцвиху і профвиху). Медичні факультети виокремлювались

у медичні інститути (Київ, Харків, Одеса, Катеринослав). Реоргані-

зовано було також музично-драматичні та художні інститути, створено

низку сільськогосподарських вузів, технічні вузи, інститути політехнічні,

технологічний, гірничий та ін.Усього в 1927/28 навчальному році в Україні було 39 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 29141 студент.

НАУКА

в 1921 р. у складі Укрголовпрофосвіти

Наркомосу було створено Науковий комітет, якому підпорядковували-

ся всі наукові установи республіки.На Всеукраїнську академію наук (ВУАН) покладалася координа-

ція роботи наукових установ республіки та окремих учених, надавалося

право присвоювати вищі наукові звання, було передано в її відання на-

уково-дослідні інститути та установи, що діяли в Україні. У трьох її

відділах — історико-філологічному, фізико-математичному та соціаль-

но-економічному — в 1922 р. працювало понад 30 наукових установ.

Більш плідною була історико-філологічна секція, де продуктивно

працювали Інститут української наукової мови, Етнографічна та Архео-

логічна комісії. В 1921 р. організовано Археологічний інститут. Членами

секції були історики Д. Багалій, М. Слабченко, О. Оглоблін, О. Гер-

майзе, Д. Яворницький, літературознавці С. Єфремов та В. Перетц,

етнограф А. Лобода, філолог і сходознавець А. Кримський, мистец-

твознавець О. Новицький. Провідним виданням українознавчих студій

став журнал “Україна”. М. Грушевський продовжував працювати над

багатотомною “Історією України-Руси”.

У фізико-математичному відділі ВУАН налічувалось найбільше ака-

демічних кафедр — 30. На світовому рівні провадилися дослідження

на кафедрах прикладної математики (Д. Граве), чистої математики

(Г. Пфейффер), математичної фізики (М. Крилов), експерименталь-

ної зоології (І. Шмальгаузен) та ін. Тут працювали відомі хіміки В. Кі-

стяківський, Л. Писаржевський та ін.

У соціально-економічному відділі ВУАН плідно працював під ке-

рівництвом М. Птухи Демографічний інститут — перша у світі нау-

ково-дослідна установа з демографії, де творчо працювали вчені

К. Воблий, який започаткував вивчення економічної географії Украї-

ни, та історик права М. Василенко. Дійсними членами ВУАН стали

засновник української школи фізіології рослин Є. Вотчал, ботанік

В. Фомін, біолог М. Кащенко, геолог П. Тутковський. Вони вивча-

ли природу України, її кліматичні особливості, геологічну будову, флору

і фауну, продуктивні сили республіки та їх використання з метою

піднесення економіки країни.Успішно розвивались медична та біологічна науки. Д. Заболотний, О. Богомолець, В. Воробйов, О. Корчак-Чепурківський, О. Палладін,

М. Стражеско, В. Філатов збагатили медицину новими теоретичними

дослідженнями. Великим практичним досягненням в Україні стало те, що вже на середину 20-х років було ліквідовано холеру, віспу, чуму. У

листопаді 1922 р. у Києві відкрито Науково-дослідний інститут тубер-

кульозу, вчені якого, зокрема Ф. Яновський, завдяки вакцинації домо-

глися успішної профілактики цього захворювання.