9. Поняття "демократія" і принцип демократизму в сучасному інформаційному дискурсі.

Демократія – форма орг. держ., за якої єдиним легітимним джерелом влади є народ, який управл. чи безпосередньо, чи через обраних представників.

Принципи висвітл. політ. пробл.:

-дотримання загальнолюдських цінностей –

-принцип народності (діалектизм). –

-масовість («факти» - перше масове вид.) +–

-демократизм (плюралізм +, заангажованість -)

- правдивість +-

-об»єктивність -

-аргументованість («обозреватель», «главред») +

-гуманізм -

Річ у тім, що саме ЗМІ, по суті, найбільш повно втілюють у собі головну ознаку демократично організованого суспільства. За певним «ідеальним» способом свого існування діяльність ЗМІ є не чим іншим, як концентрованим виразом ідеї відкритого публічного дискурсу, соціальним інститутом з організації міжлюдського діалогу, громадянського консенсусу. Звичайно, ми пам`ятаємо й про соціально-деструктивні можливості ЗМІ (можливість ідеологічної «обробки» населення, прищеплення потрібних владі думок та поглядів тощо). Тому для перевірки ідеї демократії в Україні та розуміння перспектив її ближчого й більш далекого майбутнього слід придивитися до характеру функціонування українських ЗМІ уважніше. Нову позитивну роль засобів масової інформації, коли вони справді постають масовими медіаторами, посередниками між людьми, цілком чітко відбиває поняття розвинутої суспільнісності. Його можна визначити як відкритість громадянського суспільства, тобто як можливість оприлюднити всі владні дії, всі спрямовані на інших вольові акти.

в Україні ще не сформована нація як політична цілісність. Не кажучи вже про цілісність ментальну чи мовну.

Нема єдиного інформаційного простору в межах самої України, а Україна не має інформаційної єдності з рештою світу.

-гром. Діяльність журналіста не повинна призводити до зіткнення інтересів і конфліктів. Журн. Може бути членом гром.орг. чи політ.партії, проте він зобов. Проінф. Про це колектив і відмовитись від напис. Редакц. Матер. Про свою орг.чи партію

-журн. Не повинні брати участь у проектах урядових, комерц. Чи гром. Орг., діяльність яких висв. Їхнє видання

-журн. Не мають права підпис. Комерц. Чи політ. Документи або отрим. Подарунки, якщо це сприйм. Як дії від імені колективу редакції.

Журналіст-влада:

-поважати владу як важливу соц.. інституцію

-надавати інф. Підтримку владним інституціям(забезп. Прямий зв»язок між ними і народом)

-відстоювати право гром. На доступ до інф. Про діяльність владних структур

-викривати зловживання і причетність до них посадовців, дбати про доказовість критики

-відстоювати право на незалежність журналістики від влади (умова відпов. Контролю сусп.. за діяльністю владних структур)

-спростовувати неправдиві факти і твердж. політиків

10. Поняття "влада".Легітимне джерело демократичної влади. Легітимне джерело авторитарної влади.

Влада – здатність одних суб»єктів нав»язати волю іншим за допом. примусу і переконання, підпор. їх своїм інтересам.

Форми: монархія, олігархія, демократія, аристократія,охлократія (деспотизм), теократія.//базується на засадах примусу, винагороди, експериментальна, еталонна, законна.

Демокра́тія (з грец. «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. характеризується:

(1) необмеженою владою однієї особи або групи осіб, непідконтрольної народу, яка формується головним чином не шляхом конкурентної виборної боротьби, а за допомогою нав'язування чиєї-небудь волі зверху;

(2) наявністю центру, що має владні повноваження управління і діє за своїм розсудом, у тому числі й з порушенням норм закону;

(3) здійсненням управління, як правило, централізовано; концентрацією влади в руках одного або кількох тісно взаємозалежних органів, рішення яких повинні виконуватися беззаперечно;

(4) використанням насильства і позасудових методів примусу людей;

(5) спиранням на поліцейський і військовий апарат;

(6) субординацією суб'єктів громадських відносин, дією принципу пріоритету держави над особою, відсутністю гарантій здійснення конституційне проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах особи з владою.