Тема 6. Внутрішній устрій за княжої доби

1. Політичний устрій.

2. Соціально-економічні відносини.

3. Культура дохристиянської Русі.

4. Культура християнської доби.

Політичний устрій

Київська Русь була великою ранньосередньовічною монархією, на чолі якої стояв великий князь київський - верховний власник усіх давньоруських земель, що мав всю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади, що була спадковою.

Окремими частинами держави управляли князі і великі бояри, які отримували за свою службу київському князеві частину данини, що збиралася з підвладних їм територій. Проте з часом бояри і князі почали одержувати землі і перетворювалися на землевласників-феодалів - васалів київського князя. Опорою влади князів і бояр були дружини, також засновані на принципі васалітету. До старшої дружини входили бояри та інші великі феодали, що мали свої власні дружини, з якими і несли службу великому князеві. Основною частиною князівських військ була молодша дружина (“отроки”, “діти боярські”, “пасинки”). У разі потреби збиралось народне ополчення (“вої”), куди входили смерди і городяни.

Панівним класом у Київській Русі був клас феодалів. Найбільшим феодалом був київський князь. У початковий період (ІХ ст.) більшість безпосередніх виробників залишалися вільними селянами-общинниками (смердами). Оскільки смерди жили на землі київського князя, то вони мусили сплачувати йому данину натурою: хутром, медом, воском та іншими продуктами. Щорічні походи князів для збирання данини називалися полюддям. Крім данини смерди повинні були виконувати на князя шляхову і військову повинність, будувати і ремонтувати замки, укріплення та інше.

Київська Русь, що об’єднала всі східнослов’янські союзи племен і більше 20 неслов'янських народностей, з початку роздрібненості стає федерацією.

Соціально-економічні відносини

У господарстві східних слов’ян Х - ХІІ століття провідною галуззю залишається землеробство із системами: у лісових районах – підсічною, у степових – перелоговою, у густозаселених – паровою системою з двопільною або трипільною сівозміною.

Головними знаряддями обробітку землі були: на півночі – соха, на півдні – плуг і рало. Косили хліб залізними косами і серпами. Сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, гречку, сочевицю, льон. Вирощували цибулю, часник, капусту, горох, яблука, вишні, виноград. Розводили коней, велику рогату худобу, овець, кіз, свиней, курей, гусей, качок, голубів. Східні слов’яни займалися також мисливством, рибальством і бортництвом. Хутро, мед, віск у великих кількостях вивозилися на зовнішні ринки, часто ними платили данину.

На Русі налічувалося близько 60 різних ремісничих професій. Ковалі виробляли різноманітні господарські знаряддя, зброю, предмети побуту. Ювеліри залишили високохудожні вироби з срібла і золота. Поширеними видами ремесла були гончарство, теслярство, різьбярство, ткацтво і кравецтво, обробка шкіри, льону, вовни, виробництво скла, обробка кістки і каменю. Високого рівня розвитку досягла будівельна справа.

Широко розвивалася на Русі зовнішня торгівля із сходом по Волзі і Каспійському морю, з Візантією, Скандинавією, країнами Центральної Європи - Чехією, Польщею, Моравією, Південною Німеччиною. Вивозили хутра, мед, віск, льон, льняні тканини, вироби із срібла і заліза. Завозили предмети розкоші, зброю, мідь, ювелірні вироби.

В грошовій системі Київської Русі роль грошей спочатку виконувала худоба, потім “куна” (хутро куниці), в обігу були і іноземні монети. За часів Володимира Великого почали карбуватися руські монети з срібла і золота. З ХІ ст. в обіг увійшли гривні (зливки срібла).

Культура дохристиянської Русі

При розкопках стародавніх міст археологи знаходять велику кількість знарядь праці, кістяних гребенів, прикрас із кольорових металів і скла. У великих масштабах добувалося залізо, виготовлялися високоякісні вироби із заліза.

Зміни в соціально-економічних сферах супроводжувалися посиленням князівської влади. В епоху воєнної демократії у східних слов’ян існувала язичницька релігія – політеїзм (багатобожжя). Спочатку русичі приносили жертви “злим” і “добрим” духам (упирям, берегиням), пізніше – Перуну – богу блискавки, Дажбогу – богу сонця. Жертви приносилися озерам, рікам, колодязям. У вересні святкували свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт. На честь бога Велеса (Волоса), покровителя худоби, в січні випікали печиво у вигляді худоби, одягали маски тварин. 30 липня відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, півнів.

Першими писемними пам’ятками були “черти” і “рези” (предметні способи передачі повідомлення), а пізніше (десь у ІХ ст.) русичі мали письмена, які вирізували на дереві. На берестяних грамотах тексти видавлювалися при допомозі спеціального інструменту – стилоса (по – давньоруськи – писала).

В усній народній творчості домінували перекази, билини, пісні, легенди, і т.п., що були проникнуті ідеями гуманізму, справедливості, вірності в коханні.

Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев’яної скульптури і архітектури. На початку Х ст. в Новгороді був споруджений з дуба Софійський собор з 9 високими та 4 меншими зрубами.

Значного розвитку набуло музичне мистецтво. У східних слов’ян у давні часи були різноманітні музичні інструменти – гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.

Культура християнської доби

Запровадження християнства в 988 р. сприяло зміцненню духовності, розповсюдженню письменності, створенню пам’яток літератури, розвитку живопису, кам’яної архітектури, музичного мистецтва.

Літературною мовою стала церковнослов’янська мова, створена болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодієм. Після запровадження християнства виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, історією християнства та його світоглядом.

З біблійних книг найчастіше перекладалися Євангеліє, Апостол, Псалтир, П’ятикнижжя, Буття. Перший руський переклад Євангелія був виконаний дяком Григорієм (1056 – 1057) на замовлення новгородського воєводи Остромира (так зване “Остромирове Євангеліє”).

Найдавнішою пам’яткою писемності Київської Русі є “Ізборник Святослава” (1073 – 1076), в якому поряд з творами церковно-релігійного характеру містяться твори давньоруських письменників, що роз’яснюють норми поведінки людини за різних побутових обставин. Перший руський письменник – митрополит Іларіон, автор твору “Слово про закон і благодать” (закон – старий Завіт, благодать – Євангеліє). Автор акцентує увагу на вільному виборі релігії князем Володимиром, в особі якого Іларіон створює образ ідеального князя, обгрунтовує ідею княжої влади, яка дана від бога.

У Київський Русі виникає свій жанр літератури – літописання. Найвизначнішим з цих творів є “Повість временних літ”, написана ченцем Києво – Печерського монастиря Нестором у 1113 році. Цінною пам’яткою є “Повчання Володимира Мономаха своїм дітям”. У першій частині автор від імені Ярослава Мудрого звертається до його синів з закликом жити у мирі, злагоді й любові. У другій говорить про обов’язки щодо ближнього, наказує допомагати бідним, брати в опіку удовиць і сиріт. Забороняє карати смертю. В третій частині Володимир Мономах розповідає про різні небезпеки та пригоди у своєму житті. Після запровадження християнства з’явився новий вид літератури - життя Святих (агіографія), в яких розповідалося про життя мучеників, аскетів, церковних і державних діячів. На початку ХІІІ ст. склався “Києво-Печерський патерик” – збірник розповідей про життя ченців Києво-Печерського монастиря.

Справжнім шедевром, перлиною древньоруської літератури є “Слово о полку Ігоревім”, створене невідомим автором в 1187 р. Твір присвячений опису невдалого походу руських князів під проводом Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р. і містить заклик до об’єднання всіх русичів, закінчення братовбивчих усобиць.

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей. В тогочасних школах вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості з поетики, географії, історії. Головними науками того часу були богослов’я, філософія, історія.

Запровадження християнства справило великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. Першою кам’яною церквою була Десятинна церква в Києві (989 – 996 рр.) – хрестовокупольний храм з трьома нефами, оточений галереями, прикрашений мозаїкою, фресками. Найвидатніша архітектурна споруда Київської Русі – Софійський Собор у Києві (1037 р.). За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням (мозаїка мала 177 відтінків), за розмірами храм перевершував візантійські аналоги.

В ХІ – ХІІ ст. на Русі з’явилися свої вчені – природодослідники. Київський монах Агапід займався медициною, зцілював запалення, шкіряні хвороби, використовуючи при цьому відвари з трав і коренів. Відомі імена і світських лікарів: Іоанна Смереки, Петра Сиріанина, Февронії та інші.

Монгольська навала ХІІІ ст., зруйнувавши давньоруські міста і села, все ж таки не змогла знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі.