Тема 48. Складності економічного розвитку україни

В 70 - 80-х РОКАХ

Складності в розвитку промисловості.

Розвиток сільського господарства в 70 – 80-х роках.

Складності в розвитку промисловості

У 60-х роках ХХ ст. в українському суспільстві відбулися величезні зміни: протягом десятиліття частка українців, що проживали у містах, збільшилася до 55%, тобто більшість з них стала міським населенням. Таким чином, суспільство хліборобів перетворилося в суспільство городян.

Економіка України була тісно пов’язана з господарством усього Радянського Союзу і характеризувалася досить високим рівнем розвитку. На українську промисловість припадало 17% промислового виробництва СРСР. Україна випускала 40% усієї радянської сталі, 34% вугілля, 51% чавуну, і за своїм валовим національним продуктом дорівнювала Італії. З середини 60-х років на Україні була запроваджена економічна реформа, за якою підприємства переводилися на госпрозрахунок. Це було намаганням впровадити економічні методи управління. Але консервативні кола не могли погодитися на “творчість знизу”, оскільки самостійні підприємства ставили під загрозу існування самої бюрократичної системи. Тому реформа проводилася поверхово. Темпи її знижувалися: якщо в 1966 – 1970 рр. вони становили по Україні 50%, то 1981 – 1985 рр. – лише 19%. Майже вдвічі за цей період зменшилися темпи росту і продуктивності праці. Однією з головних причин було те, що Україна віддавала більше, ніж отримувала з союзного бюджету. І хоч промисловість України дещо нарощувала свій економічний потенціал, виробляла більше товарів масового споживання, все ж якість і різноманітність цієї продукції не можна було порівняти із зарубіжною.

Розвиток сільського господарства в 70 – 80 –х роках

Україна залишалася житницею Радянського Союзу. Вона виробляла стільки ж зерна, скільки і Канада (попереду були лише США і Росія), більше картоплі, ніж Західна Німеччина і більше цукрових буряків, ніж будь-де в світі. Маючи 19% від населення Радянського Союзу, Україна давала понад 23% його сільськогосподарської продукції.

Численні заходи щодо піднесення сільського господарства, які ухвалювалися на пленумах ЦК і з’їздах КПУ істотних наслідків не давали, оскільки залишалися лише на папері. До цього слід додати безгосподарське використання земель. З 1965 р. по 1985 р. посівні площі на Україні зменшилися більш як на 1 млн.га. Багатющі й найурожайніші землі йшли під індустріальне будівництво, а найродючіші в світі заплавні чорноземи вздовж Дніпра були затоплені водоймищами.

Занедбаною залишалася соціальна і духовна сфера на селі. Відмінності між містом і селом майже не усувалися. До цього слід додати складні умови праці, часто ненормованої. Значна частина сільськогосподарських робіт виконувалася вручну. Все це призвело до від’їзду молоді в міста. Протягом 1966-1985 рр. село залишили 4,5 млн. жителів.

Працівники партійного і державного апарату, починаючи з районної ланки, втручалися в діяльність колгоспів і радгоспів, спускали безліч директив щодо технології ведення рослинництва і тваринництва. Збільшувався розрив між зростанням фінансування сільського господарства і обсягом вироблюваної продукції. У 1966-1985 рр. середньорічні державні капіталовкладення в сільськогосподарське виробництво збільшилися в 2,5 рази, тоді як валовий збір зерна виріс лише на 18%, а м’яса – на 38%.